27 жовтня Львів проведе в останню дорогу чотирьох захисників України

26 жовтня 2026 р. 21:44

26 жовтня 2026 р. 21:44

У вівторок, 27 жовтня, у Львові відбудеться прощання з чотирма військовослужбовцями, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Місто вшанує пам’ять Владислава Кочірки , В’ячеслава Адаманова, Віталія Бешти та Андрія Левицького. Львівська мерія закликала мешканців і гостей міста долучитися до церемонії та утриматися в цей час від розважальних заходів.

Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Орієнтовно об 11:40 на площі Ринок запланована загальноміська церемонія прощання. Владислава Кочірку та В’ячеслава Адаманова поховають на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Віталія Бешту та Андрія Левицького — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Владислав Кочірка (30.07.1997 — 19.01.2024) — львів’янин. Навчався у Львівській академічній гімназії при Національному університеті «Львівська політехніка», згодом — у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Вищу освіту здобув у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Архітектура та дизайн». Проходив строкову військову службу, працював у сфері архітектури й дизайну на приватних підприємствах.

Рідні згадують Владислава як щиру, добру, веселу та милосердну людину, яка вміла підтримати й підбадьорити інших, цінувала дружбу та була надійним побратимом. Він любив подорожі, цікавився історією, зокрема українського козацтва, та захоплювався футболом. З початком повномасштабного вторгнення став на захист України, воював на Південно-Слобожанському та Донецькому напрямках у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Сил територіальної оборони Збройних Сил України. У Владислава Кочірки залишилися дружина, батьки, сестра та дідусь.

В’ячеслав Адаманов (07.10.1984 — 19.06.2024) народився в Маріуполі Донецької області. Закінчив місцеву середню школу, навчався у Маріупольському фаховому коледжі державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет», а вищу освіту здобув у цьому ж університеті. Працював у сфері інформаційних технологій на приватних підприємствах, займався розробкою програмного забезпечення та дослідницькою діяльністю на всеукраїнському рівні.

За словами рідних, В’ячеслав був відповідальним, чесним, стриманим і патріотично налаштованим, найбільше цінував родину та спільний відпочинок із близькими, зокрема в селі Білосарайська Коса на Донеччині. Захоплювався конструюванням, моделюванням, повітряними зміями, дослідженнями та новими технологіями. З 2014 року працював над ІТ-проєктами, спрямованими на посилення обороноздатності України. У 2023 році став до лав Збройних Сил, боронив Україну на Донецькому напрямку у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сухопутних військ ЗСУ. У В’ячеслава Адаманова залишилися дружина, троє синів та родина.

Андрій Левицький (25.07.1972 — 26.10.2026) — львів’янин. Навчався у гімназії №1 Шептицької міської ради, згодом здобув фах фельдшера у Бершадському медичному коледжі. Пізніше закінчив Львівський національний медичний університет імені Короля Данила за спеціальністю «Фармація». Проходив строкову військову службу, працював у фармацевтичній галузі на приватних підприємствах.

Рідні розповідають, що Андрій був наполегливим, добрим, справедливим і життєрадісним, мав багато планів на майбутнє. Любив садівництво, вирощував троянди та дерева, цікавився історією та музикою. У 2023 році став на захист України, служив на Миколаївському та Херсонському напрямках у складі 241-го навчального центру Військово-Морських Сил Збройних Сил України. В Андрія Левицького залишилися дружина, дві доньки та родина.

Віталій Бешта (28.06.1985 — 24.10.2026) народився в місті Рожище Волинської області. Навчався у Комунальному закладі загальної середньої освіти «Рожищенський ліцей № 4» Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області. Працював менеджером із продажу на приватному підприємстві «Плиточка».

За спогадами рідних, Віталій був доброю, щирою, чуйною та життєрадісною людиною з чудовим почуттям гумору. Він любив природу, дружнє спілкування, захоплювався грою в шахи та вивченням віршів, мав надзвичайну пам’ять, вирізнявся спокійним характером, неконфліктністю та гострим відчуттям справедливості. Найбільше цінував родину, був люблячим батьком двох дітей, турботливим братом і дядьком. У 2024 році став на захист України, воював на Донецькому напрямку у складі 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного Військово-Морських Сил Збройних Сил України. У Віталія Бешти залишилися син, донька, сестра, племінниця та інші рідні.

Львівські