Чоловік з відстрочкою боявся виходити з дому через розшук ТЦК

11 листопада 2026 р. 23:59

11 листопада 2026 р. 23:59

вимагав у суді 15 тисяч грн компенсації

ТЦК не надав суду доказів порушення чоловіком правил військового обліку, проте суд відмовив йому у стягненні 15 тисяч гривень моральної шкоди через розшук, який скасували ще до подання позову.

Про це пише Судово-юридична газета, інформує Четверта студія .

Одеський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовозобов’язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку до реєстру «Оберіг», відображення розшуку в застосунку «Резерв+» та звернення до Національної поліції для його затримання і доставлення.

Чоловік стверджував, що не змінював місця проживання та мав чинну відстрочку від мобілізації, а через дії ТЦК протягом десяти днів побоювався виходити з дому, тому вимагав визнати ці дії протиправними та стягнути 15 тисяч гривень моральної шкоди.

Обставини справи

У липні 2026 року військовозобов’язаний звернувся до суду з позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Він просив визнати протиправними дії щодо внесення відомостей про порушення ним правил військового обліку та його розшук до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів «Оберіг» і застосунку «Резерв+», а також звернення до Національної поліції з метою його затримання.

Крім того, позивач вимагав стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань 15 тисяч гривень компенсації моральної шкоди та відшкодувати судові витрати.

Чоловік пояснив, що перебуває на військовому обліку та має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

14 квітня 2026 року він побачив у застосунку «Резерв+» повідомлення про те, що його розшукує ТЦК та СП. У сповіщеннях також зазначалося, що територіальний центр комплектування звернувся до Національної поліції з метою його затримання.

Позивач наполягав, що на момент внесення таких відомостей мав чинну відстрочку від мобілізації. Він зробив скріншоти повідомлень та звернувся із письмовою заявою до поліції.

За його словами, черговий поліцейський Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області повідомив, що заява перебуває на розгляді дільничного інспектора, а в разі перевірки документів патрульними або групою оповіщення чоловіка можуть затримати відповідно до звернення ТЦК. Як стверджував позивач, поліцейський також пояснив, що ризик затримання зберігатиметься до скасування розшуку.

Через це чоловік, за його твердженням, фактично був змушений залишатися вдома, побоюючись затримання. Своє становище він порівнював із домашнім арештом.

24 квітня 2026 року в застосунку «Резерв+» з’явилося повідомлення про зняття з розшуку. Водночас, як зазначав позивач, жодних вибачень чи компенсації він не отримав.

У липні чоловік звернувся до ТЦК із запитом щодо підстав внесення відомостей про розшук та причин їх подальшого скасування.

У відповіді від 16 липня 2026 року територіальний центр комплектування повідомив, що 14 квітня було зафіксовано порушення правил військового обліку, пов’язане з нібито зміною місця проживання та непостановкою на військовий облік у семиденний строк.

Причину скасування відповідного запису ТЦК сформулював так: «відсутність таких підстав, особі надано відстрочку / бронювання».

Позивач вважав, що цим відповідач фактично визнав безпідставність оголошення його в розшук. Він стверджував, що не змінював місця проживання з 2015 року, а тому підстав для фіксації такого порушення не існувало.

Свою вимогу про відшкодування моральної шкоди чоловік обґрунтовував тим, що протягом десяти днів, із 14 до 24 квітня, через побоювання затримання фактично не користувався правом на вільне пересування.

За словами позивача, він не міг самостійно придбавати продукти та необхідні ліки для матері, яка має інвалідність і потребує догляду. Через це був змушений звертатися по допомогу до знайомих і сусідів.

Чоловік також зазначав, що перебував у стані нервового стресу, відчував несправедливість, втрату довіри до державних органів та приниження через необхідність просити сторонніх осіб про допомогу. Крім того, на його думку, поширення інформації про перебування в розшуку негативно вплинуло на його репутацію.

Окремо позивач посилався на час, витрачений на вивчення законодавства, підготовку позову та захист своїх прав у суді.

Моральну шкоду він оцінив у 15 тисяч гривень, посилаючись на статті 1167, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Позиція територіального центру комплектування

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

ТЦК зазначав, що відповідно до статті 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» призовники, військовозобов’язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов’язані протягом семи днів стати на військовий облік.

При цьому наявність відстрочки від мобілізації не звільняє військовозобов’язаного від виконання обов’язків щодо військового обліку.

Відповідач наголошував на необхідності розмежовувати відстрочку від призову та обов’язок перебування на військовому обліку. Відстрочка визначає, чи підлягає особа призову під час мобілізації, тоді як військовий облік передбачає виконання окремих установлених законодавством обов’язків.

На думку ТЦК, наявність відстрочки сама собою не спростовувала правомірності первинного внесення відомостей про порушення правил військового обліку.

Також відповідач посилався на пункт 79 Порядку організації та ведення військового обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487.

Відповідно до цих положень територіальні центри комплектування у визначених випадках звертаються до органів Національної поліції для доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення.

ТЦК пояснював, що повідомлення в застосунку «Резерв+» не означало накладення адміністративного стягнення, а відображало процедуру забезпечення складення протоколу про порушення правил військового обліку.

Водночас відповідач зазначав, що сам не здійснював адміністративного затримання позивача. Рішення про наявність правових підстав для затримання та доставлення ухвалюють уповноважені посадові особи Національної поліції.

На переконання відповідача, чоловік не надав доказів фактичного затримання, складення протоколу адміністративного затримання, застосування примусових заходів, заборони залишати місце проживання чи рішення уповноваженого органу про обмеження свободи пересування.

ТЦК наголошував, що необхідно відрізняти реальне юридичне обмеження свободи пересування від суб’єктивного побоювання особи щодо можливого застосування примусу.

Щодо листа від 16 липня 2026 року відповідач заперечував, що той містив визнання вини. За позицією ТЦК, у листі лише пояснювалися підстави фіксації порушення, правова природа звернення до поліції, розмежування повноважень відповідних органів та причини подальшого коригування інформації.

Вимогу про компенсацію моральної шкоди відповідач також вважав необґрунтованою. Він зазначав, що позивач не довів протиправності поведінки ТЦК, факту заподіяння моральної шкоди, причинного зв’язку між діями органу та заявленими негативними наслідками, а також обґрунтованості суми компенсації.

Зокрема, чоловік не надав медичних документів, висновків спеціалістів, доказів звернення по психологічну допомогу, підтверджень погіршення репутації, фактичної неможливості придбати ліки чи продукти та доказів відповідних витрат.

Відповідач також зазначив, що інформацію про розшук було скасовано 24–25 квітня 2026 року.

Що встановив суд

Під час розгляду справи № 420/22863/26 суд дослідив витяг з автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Оберіг», скріншоти повідомлень застосунку «Резерв+», листування позивача з ТЦК та поліцією.

Суд встановив, що 14 квітня 2026 року стосовно позивача в системі «Оберіг» сформували електронне подання з причиною: «Зміна місце проживання і не став на військовий облік у ТЦК та СП протягом 7 днів».

Того ж дня о 09:06 було сформовано звернення №E5097850 до Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області.

О 12:50 чоловік отримав у застосунку «Резерв+» повідомлення: «Вас розшукує ТЦК та СП. Щоб скласти протокол про порушення правил військового обліку».

24 квітня 2026 року відповідний запис було скасовано. У витязі з реєстру причиною зазначено відсутність підстав та надання особі відстрочки або бронювання. Підставою скасування також вказано рапорт від 23 квітня 2026 року №6165.

Статус запису став неактивним, а о 18:40 у застосунку «Резерв+» з’явилося повідомлення про зняття чоловіка з розшуку.

Суд також встановив, що відповідач не подав витребуваних ухвалою від 4 серпня 2026 року документів, які мали підтверджувати підстави внесення відомостей про порушення правил військового обліку.

Зокрема, ТЦК не надав документа, на підставі якого 14 квітня було сформовано подання про зміну місця проживання та непостановку на військовий облік, а також доказів сповіщення чоловіка про необхідність прибуття до територіального центру комплектування.

Висновки суду щодо розшуку та звернення до поліції

Оцінюючи спір, суд виходив із частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Суд також врахував положення статті 37 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» та пунктів 56 і 79 Порядку №1487, які регулюють військовий облік, звернення територіальних центрів комплектування до поліції та адміністративне затримання і доставлення військовозобов’язаних.

Водночас ключовим для вирішення вимог про визнання дій ТЦК протиправними стало те, що на момент звернення чоловіка до суду відповідний запис уже був скасований.

Суд послався на правові висновки Верховного Суду, зокрема постанову від 21 травня 2026 року у справі №560/3591/25, відповідно до яких обов’язковою умовою судового захисту є наявність порушення прав та інтересів особи на момент її звернення до суду.

Також суд врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №800/580/17, у якій зазначено, що порушення права, на захист якого звертається особа, має бути реальним та стосуватися її індивідуально визначених прав або інтересів.

У цій справі суд встановив, що запис про порушення правил військового обліку було внесено 14 квітня 2026 року, а скасовано 24 квітня. Позивач звернувся до суду лише 24 липня 2026 року, тобто через три місяці після скасування запису.

Станом на дату звернення до суду запис у системі «Оберіг» мав статус «Неактивний», розшук у застосунку «Резерв+» було знято, а звернення до поліції було здійснено в межах запису, який відповідач уже скасував.

Доказів того, що станом на 24 липня 2026 року або пізніше ці відомості продовжували діяти чи породжували для чоловіка будь-які наслідки, матеріали справи не містили.

За таких обставин суд дійшов висновку, що визнання протиправними дій, наслідки яких відповідач усунув ще до звернення до суду, не відновить жодного права позивача та не буде ефективним способом судового захисту.

При цьому суд окремо розглянув твердження чоловіка про те, що він не змінював місця проживання з 2015 року, тоді як ТЦК не надав доказів протилежного.

Суд констатував, що відповідач справді не надав жодного документа, який підтверджував би прибуття позивача до нового місця проживання та невиконання ним обов’язку стати на військовий облік протягом семи днів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язок доказування правомірності своїх дій покладається на суб’єкта владних повноважень.

Отже, суд прямо зазначив, що ТЦК не довів правомірності підстави внесення запису про порушення чоловіком правил військового обліку.

Водночас ця обставина, на переконання суду, не змінювала висновку про відсутність порушеного права позивача на момент звернення з відповідними вимогами до суду.

Суд також визнав, що аргументи відповідача щодо необхідності виконувати обов’язки з військового обліку незалежно від наявності відстрочки відповідають статті 37 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» та пункту 79 Порядку №1487.

Проте це не звільняло ТЦК від обов’язку довести фактичну підставу внесення відомостей про конкретне порушення.

Окремо суд оцінив твердження позивача, що лист ТЦК від 16 липня 2026 року фактично містив визнання безпідставності розшуку через те, що чоловік не змінював місця проживання.

Суд відхилив таке тлумачення, оскільки лист не містив формулювання про те, що причиною скасування розшуку було саме незмінення позивачем місця проживання. У документі й витязі з реєстру причину скасування зазначено однаково: «відсутність таких підстав, особі надано відстрочку/бронювання».

Також суд наголосив, що відповідно до пункту 56 Порядку №1487 адміністративне затримання та доставлення особи за зверненням ТЦК здійснює Національна поліція.

Доказів того, що чоловіка фактично затримували, доставляли до ТЦК чи складали стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення у зв’язку з поданням від 14 квітня 2026 року, матеріали справи не містили.

Суд врахував і правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №800/369/17 щодо можливості оскарження несвоєчасного надання публічної інформації навіть після фактичного отримання відповіді. Однак зазначив, що цей висновок ґрунтується на спеціальній нормі Закону «Про доступ до публічної інформації», яка прямо передбачає право оскаржити несвоєчасність відповіді.

Спір щодо військового обліку виник в інших правовідносинах, а на аналогічну спеціальну норму позивач не посилався.

Чому суд відмовив у компенсації моральної шкоди

Розглядаючи вимогу про стягнення 15 тисяч гривень, суд виходив із положень статей 23, 1167, 1173 і 1174 Цивільного кодексу України та відповідних норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначив, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Така шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, приниженні честі та гідності або репутації.

При визначенні розміру грошового відшкодування враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, інші істотні обставини, а також вимоги розумності та справедливості.

Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22, у якій зазначено, що для відшкодування шкоди за статтями 1173 та 1174 ЦК України необхідна сукупність трьох умов: протиправність дій органу державної влади або його посадових осіб, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

При цьому вина відповідного державного органу або посадової особи не є обов’язковою умовою відповідальності, однак доведення зазначених трьох обставин покладається на позивача.

Суд також врахував висновки Верховного Суду у справах №300/64/19 та №560/3591/25, за якими саме по собі визнання дій органу протиправними не означає автоматичної наявності причинного зв’язку із заявленою моральною шкодою. Сам факт порушення права також не є достатньою підставою для компенсації без належних та допустимих доказів.

У справі, що розглядалася, вимога про відшкодування моральної шкоди була похідною від вимог про визнання дій ТЦК протиправними, у задоволенні яких суд відмовив.

Водночас суд окремо перевірив, чи довів чоловік сам факт заподіяння моральної шкоди та причинний зв’язок між нею і діями відповідача.

Зокрема, суд не визнав доведеними твердження про фактичне позбавлення свободи пересування протягом десяти днів.

Матеріали справи не містили доказів адміністративного затримання чоловіка, застосування до нього будь-яких заходів примусу або ухвалення рішення про обмеження його свободи пересування.

З пояснень самого позивача випливало, що він залишався вдома через побоювання можливого затримання.

Суд звернув увагу й на те, що надана відповідь Роздільнянського районного відділу поліції стосувалася звернення чоловіка від 2 червня 2026 року, тобто вже після скасування запису про розшук. Цей документ не підтверджував змісту повідомлень поліцейського, на які позивач посилався щодо квітня 2026 року.

Не були підтверджені належними доказами й твердження про неможливість придбання ліків та продуктів, необхідність звертатися до сусідів і знайомих, а також погіршення репутації через поширення інформації про розшук.

Суд дослідив рішення про призначення компенсації за догляд від 6 лютого 2026 року та витяг із рішення експертної команди щодо матері позивача.

Ці документи підтверджували, що чоловік здійснює догляд за матір’ю, якій встановлено третю групу інвалідності. Однак вони не доводили, що з 14 до 24 квітня він не міг забезпечити її ліками або продуктами саме внаслідок внесення ТЦК відомостей до реєстру.

Оцінюючи посилання на нервовий стрес, відчуття несправедливості та втрату довіри до органів державної влади, суд зазначив, що самих пояснень позивача недостатньо для підтвердження моральної шкоди в розумінні статті 23 ЦК України.

Зокрема, інших доказів того, що негативні емоції чоловіка досягли рівня душевних страждань або приниження, матеріали справи не містили.

Витрачений на вивчення законодавства та підготовку позову час суд відніс до зусиль, пов’язаних із судовим захистом, а не до шкоди, заподіяної оскаржуваними діями ТЦК.

Також суд не взяв до уваги як підставу для компенсації твердження позивача про недостовірність аргументів відповідача у відзиві, оскільки вони стосувалися процесуальної позиції ТЦК, а не наслідків оскаржуваних дій.

Окремо чоловік стверджував, що вина відповідача доведена, оскільки запис у реєстрі та звернення до поліції підписав керівник ТЦК.

Однак суд зазначив, що відповідно до статті 1173 ЦК України вина органу державної влади не є умовою відшкодування шкоди. Натомість позивач не довів наявності самої моральної шкоди та причинного зв’язку між нею і діями відповідача.

У підсумку суд дійшов висновку, що чоловік не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, причинного зв’язку між діями ТЦК та заявленими негативними наслідками, а також обґрунтованості розміру компенсації у 15 тисяч гривень.

Тому вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягала.

Рішення суду

Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову про визнання дій ТЦК протиправними та відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд спеціально наголосив, що підставою відмови стало не встановлення правомірності дій територіального центру комплектування, а відсутність порушеного права позивача на момент звернення до суду та недоведеність заподіяння моральної шкоди.

Суд зазначив, що перевірка дій ТЦК на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, за обставин, коли наслідки цих дій були усунуті ще до звернення чоловіка до суду, не відновила б жодного його права.

Водночас у мотивувальній частині рішення суд констатував, що відповідач не довів правомірності підстави внесення відомостей про порушення правил військового обліку, адже не надав доказів зміни чоловіком місця проживання та непостановки на військовий облік у визначений законом строк.

Оскільки в задоволенні позову було відмовлено, підстав для стягнення судових витрат на користь позивача суд також не встановив.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів у порядку та строки, визначені КАС України.

Коментарі

Позначки: повістки , ТЦК

Львівські