«Якісна комунікація і координація — успішна школа»: один день із директоркою гімназії у Первомайську

15 вересня 2024 р. 19:54

15 вересня 2024 р. 19:54

У журналістів-медіаторів є класний формат, де вони мають можливість провести день із представником професії, а отже — побувати за лаштунками буднів. Сьогодні у мене домовленість із директоркою п’ятої гімназії у Первомайську. До речі, в 2024-му заклад відзначає піввіковий ювілей. Тож знайомтеся: Наталія Короткова. Вона п’ятий рік як директорка. Її робочий день стартує о 7.30 і закінчується пізно увечері. Від неї залежить налагодження освітнього процесу, успіх діяльності навчального закладу, атмосфера в колективі та емоційне благополуччя гімназистів. Як вдається поєднувати все це? Журналістка інспектувала.

Наталія Короткова Автор: Наталія Клименко

Вітаємося — і відразу поринаємо в роботу

З Наталею Борисівною ми знайомі не один день. Напевне, як і більшість, знаю її, як активну, дієву та креативну особистість. Уже під час повномасштабного вторгнення бачила її ще й у волонтерській та громадській діяльності. А ось з її директорською роботою буду знайомитися уперше. Хоч в освітянській галузі я не новачок і на певних процесах розуміюся, та подивитися на цю роботу зсередини не терпиться. Звечора домовляємося про зустріч. І перше, що кидається в очі, — повідомлення: «У гімназії я буду о сьомій тридцять». Тож зранку понеділка поспішаю на зустріч. Пані Наталія мене зустрічає біля воріт. Ми вітаємося — і відразу поринаємо в роботу. Не заходячи до кабінету, директорка мене веде шкільним подвір’ям. Після вихідних це обов’язкова процедура. Треба перевірити, чи все гаразд.

— Загалом, — попутно розповідає Наталія, — я намагаюся щодня обходити усю територію, мало що може статися за ніч. А зараз у нас ремонт у майстерні та в харчоблоці, то маю подивитися, на якому то етапі. У майстерні, куди руки не доходили довгий час, — уточнює директорка, — нарешті замінили старі вікна на нові. Тепер залишилося все прибрати. До речі, це наш спільний проєкт з управлінням освіти. Їхнє фінансування, робота підрядників, і, звісно, наша участь.

На одній із локацій помічаю настінний «годинник доброчесності»

Годинник доброчесності Автор: Наталія Клименко

Швидко оглядаємо майстерню і рухаємося далі. По дорозі підіймаємося до директорського кабінету. Треба ж десь залишити речі. Тут на одній із локацій помічаю настінний «годинник доброчесності».

— Це одна із найулюбленіших рекреацій наших гімназистів, — побачивши моє зацікавлення, коментує пані Наталія. — Тут вони полюбляють просто відпочивати, або гуртуються для спілкування, а паралельно мають можливість познайомитися з правилами доброчесності. Всі класи їх добре знають, а першачків сюди приводять для ознайомлення.

У директорський кабінет зазираємо попутно. Залишаємо речі, а Наталія відкриває вікна на провітрювання.

Наталія Короткова у своєму кабінеті Автор: Наталія Клименко

— Поки прийде секретарка, уже буде свіже повітря, — продовжує, усміхаючись, вона. — У нас нова секретарка, дуже старанна дівчина, але багато чому ще має навчитися.

Автор: Наталія Клименко

Ми прибавляємо темпу і поспішаємо гімназією. Тепер — до харчоблоку. Як уже згадувала, там ведуться ремонтні роботи.

— А як же діти харчуються? — запитую.

— Поки кожен самостійно. Всі батьки знають, що ведеться ремонт і що це робиться для їхніх дітей. То готові потерпіти. Думаю, що ми до канікул уже будемо з відремонтованим харчоблоком. Зате, подивіться, яким він буде гарним і сучасним. З новими духовими печами, холодильним обладнанням, оновленим кахлем.

Тут же поруч — відділення з чистою питною водою. Цей проєкт в школі реалізовувався минулого року. І сьогодні питання забезпечення питною водою повністю вирішене. У дітей є чиста вода.

Далі поспішаємо до укриття. Тут зранку директорка особисто відкриває двері, перевіряє вентиляційну систему та роботу LED-ламп.

Безпека життя гімназистів — це найперше

— Безпека життя гімназистів – це найперше, — говорить Наталія Борисівна, — тут у нас усе обладнано. Для кожної вікової категорії окрема кімната. Найбільша — для першачків, бо ж їм потрібно постійно рухатися. В укритті вся інформація для дітей та батьків. У нас тут є черговий адміністратор, коли треба щось вирішити, та правила перебування в укритті. Наші діти навчені, що їм робити під час повітряної тривоги. До речі, школа за п’ять з половиною хвилин спускається до укриття, а це максимум 758 дітей. У нас змішана форма навчання через те, що в укритті можуть розміститися лише 580 дітей. Маємо ще вільне місце в укритті, то зараз розглядаємо спільно з управлінням освіти питання відкриття ще однієї кімнати. Можливо, уже після осінніх канікул ми зможемо усією гімназією перейти на офлайн-формат навчання.

Поки рухаємося територією — час спливає. Ми пришвидшуємо і без того швидкий темп, бо уже о 8.10, на нас очікує щоденна шкільна лінійка. Цього понеділка зустрічаються зі старшокласниками, які заступають на чергування. Тож є про що нагадати. Доки добігаємо до фойє школи — зустрічаємо поліціянтку з освітньої служби безпеки. Пані Наталія встигає повідомити, що їхня школа є учасницею проєкту «Освітня служба безпеки». А поліціянтка слідкує не лише за порядком, а й тісно співпрацює з соціальним педагогом. Знайомлюся з пані Тетяною. Вона зранку зустрічає гімназистів. Перекидуємося кількома словами і направляємося далі. Дорогою директорці повідомляють, що на неї в кабінеті очікує хтось із батьків. Тож поки до лінійки, пані Наталія піднімається до кабінету.

Головне правило — не ускладнювати людям життя

— У мене головне правило в житті — не ускладнювати людям життя. Створи умови — і не заважай працювати. Тоді система буде працювати. Якщо прийшли батьки, то треба їх вислухати. Є зараз проблема, її треба вирішити, — каже директорка .

Поки Наталія Борисівна спілкується з мамою гімназиста, я знайомлюся з секретаркою. Звати її Лариса. Вона тут новачок, але дуже старається і їй дуже подобається колектив.

А на першому поверсі уже стартує шкільна лінійка. Тут заступниці директора, педагог-організатор та дев’ятикласники. Звучить гімн України. Затим чергові отримують завдання на день і розходяться на свої пости. Педагоги наголошують на головній місії чергових — надання допомоги молодшим та дотримання порядку.

— Це обов’язковий елемент мотиваційного початку робочого дня, — коментує директорка. — Для чергового класу ми це робимо у фойє, а всі інші — по своїм класним аудиторіям.

Далі всі розходяться у своїх напрямках, а на нас уже очікує директорська нарада з адміністрацією гімназії. Перед початком пані Наталія звітує у чаті управлінню освіти про початок робочого дня.

О 8.30 школа розпочинає навчальний процес

І рівно о 8.30 вся школа розпочинає навчальний процес. У понеділок у директорки в цей час нарада з управлінською командою. Збираються всі заступники, педагог-організатор, соціальний педагог, бібліотекарка, психологиня та медична сестра. Варто вас познайомити з цими людьми, бо саме вони всі разом забезпечують навчально-виховний процес в гімназії. Це заступниці директорки з навчально-виховної роботи Любов Степанова, Ірина Харчук та Марина Парова, соціальна педагогиня Інна Браковець, педагогиня-організаторка Катерина Пасічник, психологиня Анна Колесніченко, бібліотекарка Олена Пальчевська та медична сестра Оксана Мезенцева. На нараді вони підбивають підсумки минулого тижня та планують новий.

Весь робочий день — серед людей

— Головне, — каже Наталія Борисівна, — щоб були правильно розподілені ролі, тоді і порядок буде. Я вважаю, що успішною буде школа і буде налагоджений процес, якщо директор буде координатором всіх дій працівників. Я дуже багато часу перебуваю серед своїх працівників, серед дітей, батьків. Я можу просто надворі зустрічатися півтори години з батьками. Координую всі напрямки дії в школі. Відвідую уроки, можу не бути присутня на всьому уроці, але зайти на десять хвилин і побачити, як іде процес, то обов’язково. А ще я дуже мало часу буваю в кабінеті. Ранесенько приїжджаю на роботу для того, щоб встигнути зробити свою комп’ютерну роботу, а робочий день — я серед людей.

Закінчується нарада, всі розходяться у своїх справах. У кожного їх чимало: хтось допрацьовує розклад, хтось працює з нормативними документами, хтось над сайтом чаклує, хтось готується з учнівським парламентом до Дня краси (бо саме в цей день журналістка перебувала в гімназії), хтось — до відвертої розмови, а ми поспішаємо на захід до медичної сестри.

І це уже 9.25

Майстерклас по наданню першої домедичної допомоги проводить у безпековому класі медсестра Оксана Мезенцева. До речі, клас у школі створений спільно з ГО «Істок». Тепер це простір, який використовують під різноманітні заходи. Тут же, до слова, виділили місце і поліціянтці.

Майстеркласи медсестра проводить щопонеділка. Нагадує старшокласникам про те, як надавати домедичну допомогу при надзвичайних станах та навчає це робити швидко й правильно.

Відверта розмова та День краси

А ми далі поспішаємо відвідати «Відверту розмову», яку проводить заступниця директорки Любов Миколаївна. І це уже 10.20. Це розмова з п’ятикласниками. Тут підіймають теми, які турбують дітей. Наразі мова про адаптацію школярів у старшій школі.

— Така комунікація, — пояснює директорка, — започаткована Любов’ю Миколаївною і проводиться за потреби. Вона як досвідчений педагог-адміністратор, коли бачить проблему в класі і коли є потреба втрутитись, то організовує відверту розмову.

Далі направляємося в початкову школу. Дорогою зустрічаємо першачків, які ідуть разом з вчителькою до бібліотеки дарувати книжечку бібліотеці. Директорка зупиняється, цікавиться справами та бажає плідного дня.

Тут же до неї підходить голова учнівського парламенту. У них сьогодні заплановане інтерв’ю до Дня краси. Тож директора в об’єктиві фотокамери та в ролі респондентки.

— Це уже напрямок педагогині-організаторки Катерини Пасічник, — розповідає пані Наталя. — У них всі дні тематичні. Сьогодні у них ось такий красивий день і в кінці робочого дня уже вийде на сайті відеоматеріал. Загалом у нас в парламенті дуже творчі діти. Ну, і звісно, керує ними творча педагогиня.

— У нас у школі, — продовжує Наталія Борисівна, — крім звичайної програми, є класи, які працюють за двома всеукраїнськими проєктами: «Інтелект» та «Світ чекає крилатих». От зараз ми туди й направляємося, подивитеся на власні очі, як проходить навчання.

У початковій школі свій світ і свій антураж

Поки біжимо гімназійними коридорами, зустрічаємо батьків першокласників. Вони увесь перший місяць навчання допомагають першокласникам адаптуватися до навчання. Наталя Борисівна спиняється, запитує, чи все добре і швидко рухаємося далі.

Автор: Наталія Клименко

У початковій школі свій світ і свій антураж, адаптований під першачків. Фотозона, локація для відпочинку, тенісний стіл. У коридорах просторо, світло і дуже охайно. Ми заходимо до першокласників. Знайомимося, розпитуємо про настрій, про навчання. Діти із задоволенням відповідають і щиро радіють гостям. Відчувається, що директорку бачать часто, тому ніхто із них не соромиться. Серед вчительок початкової школи зустрічаю свою однокласницю. Тепер вона Світлана Михайльонок, колись була Ємченко. Обіймаємося, роблю світлину на пам'ять — і біжу за директоркою, причому в прямому сенсі цього слова. Скажу вам, що сама не із спокійного десятку, але відчуваю, що не встигаю за таким шаленим темпом.

Дорогою спілкуємося. Запитую про комунікацію. Про важливість цього моменту в роботі педагогічного колективу та самої директорки.

«Для мене дисципліна — це свідоме сприйняття інформації або тих реальних подій, які відбуваються»

— У п’ятій гімназії колектив чималий, — відповідає Наталія. — Це 51 педагог, 28 осіб технічного персоналу та 758 учнів. Кожен із яких має маму, тата, брата, сестру, дідуся, бабусю, тітку. І це все наша шкільна родина. Для того, щоб школа функціонувала у правильному напрямку, треба, щоб керівник правильно комунікував із усіма учасниками освітнього процесу. Мої правила: створити умови, не заважати працювати та координувати правильно всі дії. Для цього створено всілякі вайбер-чати. Крім того у мене є ще вайбер-чат, де батьківська рада, яка весь час на зв’язку. Я дуже оперативно інформую про те, що відбувається в закладі. А вони вже розносять цю інформацію по класним чатам. Крім того, коли нагальна інформація, я напряму можу звернутися до батьків, а не так, як було раніше, — через класного керівника, а батьки дуже оперативно реагують. Для прикладу, коли ми облаштовували укриття і побачили таку проблему, що діти спинами притуляються до бетонної стіни, то я звернулася до батьків. Вони швидко зреагували, зорганізувалися, закупили необхідний матеріал і уже у нас в укритті — підставки для спин.

Автор: Наталія Клименко

На уроці має панувати свідоме сприйняття матеріалу

— Ще дуже важливо, щоб люди бачили керівника, тож я практично щодня спілкуюся з дітьми, — продовжує пані Наталія. — Я бачу їхній настрій, їхнє світосприйняття. І це дуже важливо. А ще я не сприймаю слово «дисципліна». Для мене дисципліна — це свідоме сприйняття інформації, або тих реальних подій, які відбуваються. Тож вчителі знають, що на уроці має панувати свідоме сприйняття матеріалу. Якщо вчителю вдається змотивувати, то урок вдався, якщо ні — тоді це формальна подача матеріалу.

Автор: Наталія Клименко

На годиннику 11.30 і ми біжимо на робочу зустріч соціального педагога з представником освітньої безпеки. Поліціянтка працює лише перший тиждень, тож у неї робота з соціальним працівником. Вони обговорюють межі співпраці. Фіксую і прямуємо далі.

Урок на географічному майданчику

О 12.10 — перший урок на географічному майданчику. Директорка має бажання вийти і подивитися, як буде проходити там урок, бо це абсолютно нова локація в гімназії.

— Ми її тільки зробили, — ділиться пані Наталія, — цьогоріч влітку. Є відеопрезентація, як ми все це робили. До речі, це ідея нашої вчительки географії. Ми загорілися — і зробили для дітей. Тепер маємо кілька локацій на свіжому повітрі, де можна проводити уроки. Цей майданчик можуть використовувати не лише вчителі географії, а всі, у кого є бажання.

Поки збираємося на шкільне подвір’я, встигаємо забігти до релакс-кімнати. Як каже директорка, однієї із найулюбленіших серед дітей та педагогів.

— Ми її використовуємо більше для засідань команд супроводу, — говорить пані Наталія, — батьківської ради, тут засідають творчі групи, працюють представники медичного корпусу. Всі, кому потрібно залишитися наодинці, всі йдуть сюди.

До речі, тут о 14.50 якраз збиратимуться команди супроводу дітей, для яких за висновками інклюзивно-ресурсного центру організовується інклюзивне навчання.

Автор: Наталія Клименко

Встигаємо забігти до бібліотеки, куточку, який дуже люблять в школі. Бо тут працює дуже творча Олена Пальчевська. Вона проводить різні заходи з дітьми, з педагогами, батьками, бібліотечні уроки. До речі, ми домовилися зустрітися наступного разу саме на бібліотечному уроці, бо дуже хвалила їх директорка, аж самій захотілося побувати.

І ось нарешті ми на географічному майданчику. Сюди направляється вчителька географії зі своїми шестикласниками. Поки вони ідуть, директорка мені розповідає історію появи майданчику.

— Я намагаюся підтримати будь-яку ідею працівників чи батьків, — ділиться пані Наталія. — Якщо вона вартує уваги. Для прикладу: ідея з географічним майданчиком прозвучала від вчительки географії. Ще два роки тому вона загорілася географічним майданчиком і я їй пообіцяла. Нарешті дійшла черга. Цей проєкт вартує чималих коштів. Але коли людина горить ідеєю, тоді вона й приживається. Насильно загнати ідею в реалізацію неможливо.

У другій половині робочого дня

— Добігають до кінця уроки, а що після? — цікавлюся.

— А далі у нас починається друга зміна, — розповідає Наталія. — Ми тісно співпрацюємо з позашкільними навчальними закладами. На базі нашої школи цьогоріч шість гуртків працює. Це спортшкола — бокс, чотири групи, це станція юннатів — два гуртки, це ДЮЦНВ — танцювальні. Ми укладаємо договір, надаємо приміщення. Словом, співпрацюємо, і доволі успішно.

Як тільки ми проговорили про це, тут же нам назустріч — тренер з боксу. То ми ще оглянули спортзал, де відбуваються заняття, проговорили про графік роботи секцій боксу, подивилися на інвентар і вирушили до кабінету, бо ще не все розпитала.

— Коли ж закінчується робочий день? — питаю.

— По графіку — о 16.30, — відповідає Наталія, — але таке буває рідко. Кожного дня знаходиться ще додаткова робота, яка потребує уваги та вирішення, а я не звикла залишати щось незавершене. Я і пізно увечері ще працюю з батьками та педагогами, пишу їм в чатах, як пройшов день, на що треба звернути увагу.

— То виходить, що це робота 24 години на добу. А коли встигаєте з домашньою роботою? — допитуюся.

— Знаєте, я наразі продуктивний працівник. Діти виросли, онук не біля мене, то я вся думками в роботі. І не жалкую, що так живу.

— А чи змінилося життя від початку повномасштабного вторгнення?

— Звичайно, змінилося, — каже пані Наталія. — Додалося тривог, ризиків. Я не можу дозволити собі розслабитися, бо маю величезну відповідальність. Навіть коли усміхаєшся, то тривожність не покидає. Змінилися люди в оточенні, бо у всіх є тривоги і свої скелети, пов’язані з війною. Я знаю про це все і мені потрібно балансувати між усім цим. Війна розділила нас на «до» і «після». З цим важко жити, але керівник має це все знати і в собі нести. І не просто жаліти цю людину, у якої біда, а в першу чергу допомогти жити далі.

— Знаю, що ви багато волонтерите всією школою?

— Ми завжди відгукуємося на потреби військових, ЗСУ. Проводимо акції на постійній основі, оголошуємо збори. Словом, ми на посту, ми там, де потрібні. Знаєте, ми помітили, що і діти у нас стали добрішими. Вони не проявляють надмірної агресії по відношенню до інших. Навіть якщо і є якісь промахи, то це від необдуманості або від страху.

— А як вдається все запам’ятовувати та керувати процесом?

— Маю робочий блокнот, в якому різним шрифтом, олівцями, фломастером записую головне. Це щоденник планування, або «склерозничок» — я його називаю. Буває, що просто на папірцях записую, все іде в хід. Але в цьому безпорядку я знаю чітко, на якій купці що лежить і що мені треба робити. Зараз всі в команді, крім заступника з господарської роботи, то можна сказати, що легко працюється. Важче, коли хтось випадає з робочого процесу, але ми швидко підхоплюємо, у нас взаємозаміна. Що хочу сказати? Треба, щоб була команда однодумців. У мене вона є. І ця команда суперова. І ще одне: дуже важливо керівнику для успіху роботи школи в цілому використовувати потенціал працівників, що я, в принципі, й роблю.

Ще розпитую про підготовку до зими. Чую відповідь, що в гімназії електричне опалення, є альтернативна котельня на пелетах та стокіловатний генератор — на випадок відсутності світла.

На цьому моя зустріч із директоркою закінчується. З почуттям вдячності за приділений час збираюся покидати школу. Бажаю усіляких гараздів і наостанок прошу побажати щось і нам, журналістам, та всім підписникам Гард.City.

— Незважаючи на складне сьогодення, я зичу нам, українцям, — говорить Наталія Короткова, — знаходити сили жити сьогодні, бути щасливими сьогодні. Зичу усім, хто мене оточує: і друзям, і своїм недругам, жити так, як живу я. Прокинулася вранці — класно. Є робота, пройшов робочий день — ще краще. Вночі вдалося поспати — супер, настав ранок — прекрасно. На вихідні реалізувала власні проєкти — чудово. Тобто живемо сьогодні і учимося бути щасливими.

Миколаївські