Смішне, сумне й справжнє: як у Первомайську пройшла зустріч з Віталієм Запекою

06 квітня 2025 р. 10:44

06 квітня 2025 р. 10:44

5 квітня 2025 року в Первомайську відбувся творчий вечір із Віталієм Запекою, українським письменником, фотохудожником, ветераном російсько-української війни. Було багато спілкування, захопливих історій про смішне, страшне чи сумне, але усе з фірмовим авторським гумором. Хто не потрапив на зустріч, спробуйте трошки зануритися в її атмосферу у репортажі Гард.City.

Дві години пролетіли непомітно, настільки цікаво було слухати. Пан Віталій розповідав про свої книги та історії їх написання, про війну, про життя — своє і всіх нас, українців.

Зустріч починається Автор: Юлія Савва

Про читання і книжки

Почав розповідь автор із того, шо полюбив читати з першого класу. « Дуже подобаються книжки, написані від першої особи: як думає персонаж, що його спонукає. Я такі книжки перечитував, і мені їх не вистачало, їх дуже мало насправді. І коли вляпався в літературу, згадав, що мені це подобалося, і став так писати. У мене є книжка від імені собачки, від імені дівчинки 4 і 6 років, від імені пенсіонерки і ще багато ».

Книги Віталія Запеки Автор: Юлія Савва

Далі послідувала розповідь про те, як у 5-му класі отримав запис у щоденник «читав на уроці літератури» від вчительки, яка «могла зіпсувати будь-яку книгу». І як у тої ж вчительки поцікавився, з якого дива портрет українського письменника Гоголя, який «стібався» над москалями (що видно у його творах), висів у кабінеті російської літератури.

Про фотографію

« Мене захопила тема фотографії, і я щодня почав вчитися. Тоді у мене з'явилася звичка прокидатися о четвертій ранку, щоби доба була довшою. І щодня, 16 років, я чотири години вчився фотографії. Деякі мої фото зберігаються в Державному архіві України з поміткою «довічно». Уявляєте? Де я, а де вічність. Через 500 років якийсь професор буде (шукати інформацію) про зовнішній вигляд добровольців... »

Про перехід на українську

« руській язик неперевершений, навіть незамінний... для допиту полонених. Більше в Україні він нафіг не потрібен. Я ходив Полтавою після дембеля своєю один, два, три дні — нема полонених! Думаю: пішли вони нафіг зі своїм руським язиком. І перейшов на українську. Коли хтось розповідає, що йому 20 років і все життя спілкувався руським і це важко (перейти), я кажу — а я 50, і що? »

Віталій Запека у Первомайську Автор: Галина Давидова

Про свій перший роман «Цуцик» і наступні книги

« Вийшов покурити на балкон. Через дві години вийшов з балкона із готовим романом в голові, але без пачки цигарок. А щоб написати цей роман, у мене пішло 9 місяців: як дитину народити. Щойно поставив крапку, у мене стався нервовий зрив. Мене трусило, мене ковбасило, жоден лікар не міг допомогти. Два тижні просто непритомний ».

Перший тираж «Цуцика» розійшовся за місяць. Наразі книжок автор не привіз, бо вони закінчилися (12-те видання). Цей роман потрапив до довгого списку Шевченківської премії. А ще за ним у Дніпропетровському театрі поставили п'єсу про АТО.

Перед зустріччю Автор: Юлія Савва

Про роман: «Герої, херої та не дуже»: « Ця книжка частково автобіографічна. Там, де головний герой кудись вляпався, — це я. Там, де стається щось героїчне, — то мої побратими ». Ця книга також перевидана вже декілька разів. На обкладинці першої, згадує автор, була зображена червона табличка з мінного поля, на якій українською, англійською і ще декількома мовами було написано: «Обережно, міни!», а російською — «Добро пожаловать!». Одна з книжок із більш пізніх видань незабаром буде розіграна у благодійній лотереї на підтримку ЗСУ на Гард.City.

Книги Віталія Запеки можна придбати у видавництв та у автора Автор: Юлія Савва

Роман «Абсурд» — результат міркувань на позиціях, коли немає зв'язку, телефон в режимі польоту. «Стояв і розмірковував», — згадує автор. Це книга рідкісного жанру для України: роман-утопія. Він насамперед актуальний для рф, бо від початку з'явився саме з міркувань про те, як вийшло, що росіяни усі, за висловом автора, «оскотинені» пропагандою.

«Бабах»: про те, що тоді відчували ми усі

Ця збірка історій про перші дні вторгнення. Усі ми пам'ятаємо ті відчуття: як це так, не може такого бути. Страх, лють, ненависть. Що робити, куди бігти? Тікати, не тікати? Боротися? Чим Боротися? Поборемо, не поборемо? Потім з'явилося оце: вірю в ЗСУ. З'явилися цигани, які вкрали БТР. Фермер, який забрав ворожий танк. Бабулька, яка банкою огірків збила дрон (ремарка від автора: «Брехня! То були помідори!»).

«Відчув історичність цих моментів, — згадує письменник, — і став записувати історії». У цій книзі немає жодної географічної назви, зате є те, що ми всі тоді відчували. Згодом, коли книга вийшла, звідусіль: з Миколаївщини, Херсонщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Київщини автора запитували: це про нас?

Про війну і віру в Перемогу: « Буде неймовірно важко, але ми переможемо ».

Про книжки для онучки

« На війні така фішка: коли я пишу роман, то дуже боюсь загинути », — згадує автор. Розповідає історію про те, як написав для своєї майбутньої онучки «спогади наперед», бо боявся, що у неї може не бути спогадів з дідусем. У книзі «Полінка» немає війни, а є захопливі пригоди 4-річної дівчинки в гостях у дідуся і бабусі. Зараз Полінці вже 6, тож дідусь написав для онуки ще одну книгу. « Якщо перша книжка для дітей «від 4 до 80,5 років», однаково сприймали і діти, і дорослі, всі реготали, то другу діти і дорослі сприймають по-різному ». Як? Варто прочитати, щоб дізнатися. Також автор розповідає історію про те, як у березні 2022-го, коли повернувся на фронт, за дозвіл друкувати без авторської примітки книжку «Полінка у королівстві дурниць» видавництво надіслало гонорар: турникети, шоломи і плитоноски для його підрозділу.

Книга для онучки Полінки Автор: Юлія Савва

Про книги, над якими можна реготати й міркувати

« Ковбасокрад» — це книга, над якою кілька вечорів можна пореготати, але для чого я її написав — не тільки посміятися, є речі, над якими треба іноді поміркувати ».

На завершення зустрічі волонтерка Діана Мурза подякувала автору за захист України і за те, що продовжує доносити українцям, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися далі. А також закликала присутніх придбати картини фотохудожника з Первомайська Дениса Кривого, кошти з продажу яких спрямовують на підтримку його побратимів.

Виступає Діана Мурза Автор: Юлія Савва

А ще — долучатися до збору на робота-логіста для ЗСУ , на який нині збираємо ми з вами. Донати збирали у банку, також можна було відсканувати qr-код. Якщо є можливість долучитися, підтримайте.

• Номер картки: 5168 7450 3521 7824.
• Конверт у Приваті: https://www.privat24.ua/send/c503d
• Номер: 5168 7521 0131 9534.

Надалі гості мали можливість придбати книги із автографом автора і сфотографуватися.

Ця зустріч стала можливою завдяки Ользі та Діані Мурзі, котрі гостинно зустріли письменника у пабі « Пивниця » , депутату Первомайської міської ради Ігорю Сотському, який спонсорував приїзд письменника. Організаторами зустрічі стали журналісти Гард.City. Під час творчого вечора люди не тільки придбали книжки, але й задонатили на поточний збір для ЗСУ. Загалом сьогодні зібрали 2 253 гривні на робота-логіста для підрозділу первомайця Максима Демченка.

Банка для донатів

Про Первомайськ : місто думаюче, це мені подобається

Письменник завітав до Первомайська уперше, тож журналісти поцікавилися, які враження від нашого міста і Миколаївщини загалом. Спочатку пан Віталій із притаманним йому гумором розповідає, як навігатор поводив його чи не по всіх пивницях міста (адже паб «Пивниця», де відбувалася зустріч, раніше мав адресу Толстого, 18, а після перейменування це вже вулиця Паркова).

— Але завдяки цьому навігатору трошки подивися на ваше місто. Мені дуже приємно бачити старі будівлі. Сучасна архітектура дуже рідко трапляється гарна. Скажімо, ті будинки, біля яких ми зараз, — якщо не знати, у якому ми місті, то можна переплутати: це Львів, Полтава чи ще щось. Переходьте на індивідуальність, вимагайте від своїх очільників, щоб чимось відрізнятися.

— Чи знаєте, що ми живемо на краю національного природного парку Бузький Гард? У нас дуже гарний рафтинг. Якщо буде колись можливість, треба приїхати у Мигію.

— Так, потрібно, — згоджується наш співрозмовник . — Я все відкладав на Олешківські піски з'їздити. Василь Паламарчук в Олешках хату мав, доки не окупували, доки не загинув. Я гадав, встигну, встигну, встигну, відкладав, а зараз Олешки під окупацією. Треба цінувати те, що маємо зараз, якщо є можливість підскочити, подивитися. Багато чого в Україні є, що варто побачити

— Чи відрізняються читачі, що приходять на зустрічі, у різних містах?

— Так, відрізняються. Дуже по-різному. Є міста, в яких, наприклад, коли я розповідаю про книги «Абсурд», «Ковбасокрад» — посміятися і подумати, — слово «думати» відлякує. Я в таких містах був: там думати потрібно, боже упаси, і цю книжку не брали, інші брали, а ці дві ні. У вас і «Ковбасокрад», і «Абсурд» доволі таки охоче брали, це слово не відлякує. Значить, місто думаюче, це мені дуже подобається, я до таких людей тягнуся.

Можна купити книги у видавництва: «Білка», «Магура» або у автора: з присвятами, автографами. Звертайтеся у соцмережі: фейсбук та інстаграм .

Миколаївські