«Я навчилась — і навчу тебе»: історія водійської школи Альони Кравченко із Первомайська

10 квітня 2025 р. 09:41

10 квітня 2025 р. 09:41

Чи легко почати з нуля, вийти за межі стереотипів і навчати водити так, щоб іспити складали з першого разу? Альона Кравченко знає відповідь. Її шлях від агрономії до викладачки автошколи — це приклад впевненості, наполегливості й любові до своєї справи. А ще — доказ того, що жінка за кермом не просто може, а вміє краще за багатьох.

Задум та перші кроки

В юності Альона Кравченко планувала обрати для себе шлях вчителювання. Проте на навчання вступила за аграрним фахом. І маючи на руках диплом агронома із захисту рослин з відзнакою, врешті в цій професії так і не попрацювала. Спробувавши наукову діяльність та продовження навчання в аспірантурі, пані Альона відчула, що цей шлях теж не для неї. Відтак, вирішила спробувати себе в геть іншому. І зруйнувати стереотип про «дівчинку за кермом».

«Моя історія почалась із того, як я прийшла в автошколу сама вчитись на водія. От саме там і стався переломний момент, бо я до цього не планувала, навіть не розуміла, як оце людина взагалі може кермувати. Як мала дитина на це все дивилась — не могла збагнути, як людина маленька може керувати отою махіною, чотири колеса, як це все правильно робити. Здавалось, що це ніби ракета у космос летить. Але попри це я прийшла, бо чітко знала, що хочу цьому навчитись», — розповідає Альона.

Про свою головну суперсилу як інструкторки пані Альона впевнено каже: весь секрет в тому, що вона сама зовсім нещодавно вчилась. І дуже добре пам'ятає процес взаємодії учня та вчителя з обох боків.

«Я сама вчилась насправді відносно геть не так давно, і в цьому є велика перевага, — наголошує вона. — Бо я ще пам'ятаю, як мене вчили, з якими викликами я стикалась, які питання ставила, які відповіді чула, де додаткову інформацію шукала, якщо чогось не розуміла. І це дуже сильно мені тепер допомагає. Бо я часто знаю наперед, хто про що питатиме, і вже маю готову відповідь. Бо питання в кожного новачка є — і до них не слід ставитись, як до дивних чи наївних. Водіння — це дуже складний та багатосторонній процес, тут немає неважливих дрібниць. Тож вже з досвіду свого як учня я формую подачу інформації зараз, як інструктор».

Професійне становлення: від учня до вчителя

«Щойно закінчила школу, відразу відчула в собі жагу спробувати власні сили у викладанні. От відразу відчула таке бажання. Прийшла до директора школи, де навчалась, і сказала: «Я хочу викладати!» — згадує Альона. — Звісно, перша реакція була дещо стримана, бо ж я лише два дні, як сама іспити склала. До слова, з першої спроби, і теорію, і практику».

На опанування викладацького фаху у Альони Кравченко пішов ще рік. Це були нові курси та іспити на викладача водіння. Інструкторка досі пам'ятає той зворушливий момент: екзаменаційна комісія, іспит і атестат викладача автошколи. За кілька місяців викладацької діяльності — підвищення до заступника директора, і потім 5 років на цій посаді. Відтак, стало зрозуміло, що цілком до снаги розпочати самостійний шлях інструктора.

«Для мене це був наступний крок, до якого, як я відчувала, я вже дозріла. І вже готова спробувати власні сили та стати незалежним інструктором. Бо це заняття дійсно приносило суцільне задоволення, — відверто говорить пані Альона. — Я розуміла, що йду правильним шляхом. Відчувала внутрішній спокій, впевненість та тверде переконання, що рухаюсь у правильному напрямку».

В автошколі Альони Кравченко Автор: Володимир Галузінський

Власна справа теж цікава

Для того, аби втілити свою ідею в життя, Альона Кравченко пройшла ще одні курси, які дозволяли би викладати не лише теоретичну частину, але й практичні заняття з водіння. Успішно склавши іспити, отримала атестат інструктора.

«І почала пробувати самостійно. Спершу орендувала машинку у знайомих. І десь, мабуть, місяці зо два я працювала на орендованій автівці. Але врешті відчувала, що маю мати власне авто. Отже, вирішила обладнати на власній автівці все необхідне для уроків водіння, — згадує інструкторка. — Звісно, спершу робилися «великі очі», бо купу важливих деталей треба було знати. Як ці всі педалі встановлювати, як оформити свою діяльність, куди бігти, кого питати? А вже паралельно із усім цим треба було починати викладати! Але очі най якщо не боялись, то панікували, а руки робили. Тож тепер я вже все це знаю і розумію. По секрету скажу: нічого надзвичайного».

Стартувати самотужки стало викликом не з простих. До уроків водіння та викладання додався менеджмент своєї справи, організаційні процеси. Довелось опанувати основи підприємництва, бухгалтерії. Та впевненість у власних силах росла разом із маленькими успіхами, яких ставало більше і більше, і які ставали більшими й більшими.

«Те, що ти вмієш їздити, не значить, що ти вмієш навчити їздити, чи не так? Та водночас із кожним учнем ти й сама себе учиш: як краще подавати, які питання є. Як і з чим справляються люди, а із чим не справляються? Як знайти потрібну інформацію, як допомогти? Ну, і поки це все відбувається, ти заробляєш авторитет, так це і працює. Врешті, справа моя гарно «залетіла», люди стали дізнаватись, і їм подобається, як я викладаю, отже, стало все більше і більше клієнтів», — не приховує заслуженої втіхи Альона Кравченко.

Нині інструкторка вже має справжній мініколектив. Операційна діяльність, якої стає все більше, спонукала найняти бухгалтерку та взяти на роботу ще одного інструктора, аби охопити всіх клієнтів. У планах — пошуки ще одного інструктора та обладнання, окрім наявних легкових автівок, вантажного мікроавтобуса для занять на категорію С1.

Альна Кравченко розповідає про плани автошколи Автор: Володимир Галузінський

Успіхи учнів – головне джерело натхнення

На запитання про те, що чи хто надихає невпинно розвиватись та продовжувати викладати, пані Альона відповідає без роздумів. Головними факторами натхнення є учні та їхні успіхи:

«Була задоволена дуже результатами. Бо я завжди викладала так, аби люди відчували, що це моє, цим я живу. І тут ти бачиш, що людина твоя з нуля навчилась, і вона складає іспит, і вона знаходить оці всі випробування, а потім приходить і дякує, це для мене момент істини, я відчуваю дуже сильне піднесення».

Суперсила в простоті

Своїм головним секретом успіху Альона Кравченко називає, по-перше, любов до тієї справи, яку робить. Але це доволі очевидно. А по-друге, ключову роль відіграє методика викладання. Яка побудована на простоті та доступності викладання та легкому і нетоксичному спілкуванню під час занять. А ще — постійним практичним порадам із життя. Їх пані Альона пропонує своїм учням повсякчас:

«У мене у найпершій групі ще в автошколі була дівчина. Вона ніяк не могла запам'ятати певні моменти і постійно їх плутала. Коли вмикаються поворотники, коли встановлюються попереджувальні знаки і так далі. Кожного дня її питаю, кожного дня пояснюю, а тоді наступне заняття — і вона знов не пам'ятає. Я стала думати, як це виправити, як пояснити людині настільки легко, аби вона ці складні для неї моменти змогла зрозуміти. І саме так виникли мої улюблені лайфхаки. На якихось порівняннях, паралелях, зрозумілих кожній конкретній людині. Так воно все легко запам'ятовується. Врешті, я тій дівчині розклала на ось таких прикладах-лайфхаках, і їй це допомогло на іспиті. Бо виявилось, що обидва питання, які ми отак пропрацьовували, їй попались. І вона склала іспит, бо мала легке зрозуміле пояснення складних для неї речей».

Інструкторка розповідає, що подібним чином робить і на уроках водіння — у разі якоїсь специфічної дорожньої ситуації вони з учнем зупиняються та аналізують її по-гарячому, спілкуються та з'ясовують, що пішло не так, як слід і як уникнути помилки. Відтак, відпрацьовують той чи інший елемент та моделюють подібну ситуацію ще раз і пропрацьовують її заново.

«Стараюся максимально по-простому пояснювати, тому що «відпусти, дай, поїдь» — це все не працює, — впевнена Альона. — Просто сісти за кермо і показати: ось тут педаль, оце кермо, вмикай поворот, поїхали в місто — це як людину із човна у річку кинути і сказати: «Пливи». Я так не працюю. У мене ми катаємося там, де немає от інтенсивного руху. Ми там рушаємо, стаємо, рушаємо, стаємо стільки, скільки людині треба, щоб мати впевненість, аби довести до автоматизму. А вже потім — у місто. Та й місто я теж даю невеликими колами, спочатку дуже простий маршрут проїхали, для закріплення ще раз його, потім такий базовий кружечок, де поворот направо декілька раз для засвоєння. І воно так з кожним колом все краще і краще. А потім ти просто накатуєш, знаючи, що людина вже вміє і розуміє, коли і куди повернути, де і як реагувати».

За словами інструкторки, свою методику формувала переважно з власного досвіду, але, безперечно, до уваги брала і знання професіоналів водійської справи.

Головні страхи та упередження початківців і що з ними робити

Альона Кравченко виділяє кілька найбільш поширених страхів, які відчувають люди під час навчання водінню, або ж які зупиняють когось на шляху до навчання.

Дуже часто людину вганяє в ступор усвідомлення того, що її, яка здавалося б, навчилась кермувати, не підтримує поруч той, хто вчив. Звідси тривожність від відсутності підказки, нерви в тій чи іншій ситуації на дорозі, стрес від раптової появи на дорозі тварин чи неуважних пішоходів. Із цим допомагає впоратись практичне відпрацювання основних ситуацій до автоматизму. Стільки разів, скільки потрібно. Від місць зі спокійним рухом до насиченого трафіку. Це дає змогу набути впевненості та кермувати спокійно.

Інструкторку, як і більшість викладачів водійських курсів, дуже лякає легковажне переконання, що автоматична коробка передач в автівці суттєво полегшує кермування і дозволяє менше уваги звертати на сам процес. Бо, по-перше, необхідність реагувати на знаки, дотримуватись ПДР, правильно входити в повороти, відчувати габарити авта, аналізувати дорожній рух та бути уважним за кермом — все одно залишається. А, по-друге, водіння автівки з автоматичною КПП має свої специфічні нюанси, про які також слід знати. І незнання цих нюансів гарантовано призведе до неприємностей. У цьому сенсі інструкторка згадує ситуацію, коли треба рушити з місця на ухилі, аби не котитись назад. Правильно стартувати вчать інструктори, і це цілий процес, який слід опанувати.

Відповідь, хай і очевидна, але дуже важлива. Потрібна постійна практика. Починати з місць, де інтенсивність руху нижча, і поступово занурюватись у дедалі більший потік. Відзначати власні найменші досягнення, ловити себе на думці, що нині подолав уже більший маршрут із більшим спокоєм, мотивувати себе і давати собі відчути впевненість за кермом, «посмакувати» її. Так вдається краще звикнути до машини і до себе в ній.

Насамкінець пані Альона дає головну пораду, яка є прописною істиною всіх водіїв. І яка плавно перетікає в чергову історію, бо на історіях та живому практичному досвіді в цієї інструкторки побудований, як ви вже бачите, весь процес навчання.

«Всім на дорозі слід побажати тільки спокою, терпіння, — говорить Альона. — Ну не буває виїзду на дорогу, щоб когось не «зустріти». Пішохода, який вибіг на дорогу, водія неуважного, собаки, яка кинулась під колеса. Але все одно їхати треба. Спокійно, врівноважено, без агресії виходити можна з усіх ситуацій. На холодну голову оцінити обставини, і правильне рішення завжди прийде. А з часом набутий досвід підказуватиме, як діяти, ще швидше».

Ще одна історія. Валентина, колишня учениця, якось зателефонувала подякувати: під час поїздки в неї відмовили гальма просто перед пішохідним переходом. У критичний момент вона згадала заняття про гальмування та нейтральну передачу — і змогла уникнути біди. «Я за соту долю секунди згадала той урок і зробила все правильно» , — сказала вона. Такі історії, зізнається інструкторка, додають сили й віри у свою справу.

Як записатися на автокурси?

• За телефоном: +38 (098) 310-08-46 .
• Пишіть в Інстаграм: @dvigg.ok .

Миколаївські