Південноукраїнськ крізь призму життя Богдана Грицевича

27 травня 2025 р. 16:20

27 травня 2025 р. 16:20

Що спільного між точним монтажем ядерного реактора, скельними барельєфами і студією звукозапису? Усе це - частина історії Грицевича Богдана Григоровича, одного з тих, хто будував Південноукраїнськ не лише як місто, а як простір з душею.

Читайте нижче - про любов до рідного краю, яка вимірюється не словами, а вчинками, справами й мистецькими слідами на камені.

Коли та як Ви опинилися в цій місцевості, який влад внесли в її розвиток?

– Живу в місті з 1983 року. Після закінчення Київського будівельного інституту приїхав на атомну станцію. Починав як старший інженер геодезії в управлінні будівництва, згодом працював в «Імпульсі», потім – десять років директором БТІ. Маю досвід високоточного монтажу обладнання атомного реактора: нами було реалізовано унікальний проєкт, аналогів якому, мабуть, немає у світі. Була основна група, яка це робила: Онищенко, Готман і я. Були запрошення за кордон (Німеччина, Болгарія), але в силу всіх тих «совкових» обставин не випустили. Паралельно основній роботі ми займалися артбрендингом території. Це студія звукозапису (8 альбомів), це галерея «Гард», парк скульптур – 2002 рік і символ міста Ангел-охоронець, це наскельні борельєфи (2008 рік): покрова Богородиці та козак на коні.

Пам’ятаєте, яким було місто, коли Ви сюди приїхали?

– Була дорога серед поля, вітер з усіх боків і велика калюжа. Але поруч завжди була історія Гарду: скелі, мегаліти, дивовижний ландшафт, який знають одиниці.

Як, на Вашу думку, місто змінилось за ці 50 років?

– Місто стало компактним, зручним, входило в десятку найкращих малих міст за версією англійського журналу. Разом із Пароконним зроблені сходи на пляж, облаштували до нього дорогу. Місто сучасне, яке має високий коефіцієнт впізнаваності.

Що б Ви хотіли повернути з того часу в сучасне місто?

– Хочеться відновити зруйновані історичні ландшафти, зберегти традиції півдня України, які чомусь досі мало зрозумілі для більшості містян. Водночас місто формує власну ідентичність - і це позитивно.

За що Ви любите Південноукраїнськ?

– Я люблю і назву Південноукраїнськ, і Гард - за творчий потенціал, за талановитих людей, за розвиток туризму. Каньйон Гард і річка Південний Буг – це неймовірне природне багатство. Активні види відпочинку - альпінізм, рафтинг - відомі вже в п’яти чи шести країнах. У нас є свій образ, своя впізнаваність, і це важливо.

А що б Ви змінили в місті, якби могли?

– Хотілося б зробити Південноукраїнськ туристичним: встановити вказівники з боку Миколаєва, Первомайська, Києва, розробити туристичну інформаційну кампанію, бігборди, банери. Місто має великий потенціал, але не вистачає інформаційної підтримки.

Ваші побажання Південноукраїнську до 50-річчя?

– Бути завжди молодими, з творчим вогнем. Створювати гармонійні проєкти, щоб прикрашати місто. Кожен має бути не просто глядачем, а й активним учасником. Архітектура, історія, природні локації - все це може розповісти світові про нашу унікальність.

Зазирніть у минуле Південноукраїнська очима тих, хто створював його з нуля — дізнайтеся історії Любові Бушуєвої, Лідії Сухініної та Анатолія Невертія . Їхні спогади — це жива пам’ять міста, сповнена праці, сили, віри й любові до рідної землі.

Миколаївські