Володимир Хвостик: як народжувався і змінювався Південноукраїнськ - спогади очевидця

30 травня 2025 р. 20:15

30 травня 2025 р. 20:15

Володимир Герасимович Хвостик — людина, чиє життя тісно переплелося з історією Південноукраїнська. Приїхавши сюди ще у 1967 році, він не лише став свідком становлення міста, а й активно сприяв його розвитку, втілюючи у життя важливі проєкти та підтримуючи громаду. Про що саме йдеться, читайте нижче в матеріалі.

Коли та як Ви опинилися в цій місцевості, який влад внесли в її розвиток?

- Я приїхав до Костянтинівки в 1967 році після закінчення сільгоспакадемії у Києві. Мене направили на роботу в район електричного зв’язку - РЕС, який тоді називався Костянтинівським і був частиною Арбузинського району. Там була база. Спочатку працював начальником технічного відділу, потім став головним інженером. Організував волейбольну команду, яка займала перші місця й отримувала грамоти та нагороди. Згодом був перехід до «поштового ящика»: два роки трудився інженером-електриком у в’язниці. Далі перевівся на атомну станцію, якій віддав 15 років: починав як майстер, потім посів посаду інженера першої категорії.

Пам’ятаєте, яким було місто, коли Ви сюди приїхали?

- Костянтинівка тоді була зовсім іншою. Тут не було практично нічого: тільки «сільпо», молокозавод, МТС для ремонту техніки, автопарк. Коли почали будувати атомну станцію, ми активно сприяли цьому. Мене не раз запитували про підтримку, і я завжди намагався зробити все можливе. Пам’ятаю, як ми організовували свята, ходили на мітинги на 9 травня. На суботниках чистили території, садили дерева. Часто допомагали колгоспам: сапали буряк, кукурудзу. Іноді їздили своїм автобусом, за командою начальства збирали по 30–40 осіб. За це нас інколи заохочували.

Як, на Вашу думку, місто змінилось за ці 50 років?

- Нині усе змінилось кардинально, і це чудово. Колишнє селище стало справжнім містом. Почали робити дороги, поліпшувалась інфраструктура. Місто стало чистим, красивим і молодим.

Що б Ви хотіли повернути з того часу в сучасне місто?

- Я б нічого з того часу не повертав. Треба йти вперед.

За що Ви любите Південноукраїнськ?

- Люблю за те, що місто розвивається, стає сучасним. Тут приємно жити.

Що б Ви змінили в місті, якби могли?

- На сьогодні дуже важливо підтримувати переселенців, особливо тих, хто приїхав із Запорізької АЕС. Нещодавно спілкувався з переселенкою – вона платить 13 000 гривень за оренду квартири. Потрібно створити умови для доступного житла. Також треба організувати автобус, який возитиме людей до залізничного вокзалу, бо таксі дуже дороге, людям добиратись важко. А замість талонів на дачу – видавати людям кошти.

Ваші побажання Південноукраїнську до 50-річчя?

- Хотілося би, щоб на День міста організували захід, але без зайвого розмаху – через війну. Можна провести концерт і запросити тих, хто насправді заслуговує на увагу.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про те, за що мешканці люблять Південноукраїнськ і як воно зростало від пустельного степу до сучасного міста з душею. Серед героїв наших матеріалів - Анатолій Невертій , який приїхав сюди в 1990 році і пройшов шлях від служби в міліції до спортивних досягнень, Любов Вікторівна Бушуєва — почесна громадянка міста, та Богдан Грицевич , чиє життя пов’язане з точним монтажем ядерного реактора, мистецтвом і музикою. А також історія міста очима Людмили Самчинської та Наталії Домінової.

Миколаївські