Південноукраїнськ крізь очі очевидця: спогади Василя Скрипника

03 червня 2025 р. 15:17

03 червня 2025 р. 15:17

Скрипник Василь Федорович приїхав у Південноукраїнськ у 1976-му, коли тут ще було болото, і відтоді став частиною великого будівництва міста та АЕС. У розмові він поділився спогадами про перші роки, зміни, які відбулися, та своїм баченням майбутнього Південноукраїнська. Деталі дивіться нижче у матеріалі.

Коли та як Ви опинилися в цій місцевості, який влад внесли в її розвиток?

- Я народився в с. Полянка Арбузинського району, і в 1976 р. вже працював майстром на будівництві. Мені тоді було 24 роки. Потім став виконробом. Працював в Управлінні механізації, рили котловани у місті під будинки, на станції – під всілякі промоб’єкти. Там, де зараз АЕС, поля були, а ми знімали шар чорнозему. Далі пішов переведенням в Управління механізації Дніпробуду, а у 1979 р. – виконробом до спецмонтажного управління, називалося воно ДСМ. Монтували інженерні мережі по атомній станції і по місту. Будували підвідний канал, що постачає воду на станцію для турбін та охолодження. Робили берегоукріплення на Ташлику. А далі у 1989 р. став начальником СМУ, яке займалося не тільки інженерними мережами, а й будівництвом гребель. Безпосередньо брав участь у спорудженні водоприйомників Ташлицької ГАЕС. Вже при Януковичі ми здавали перший блок ГАЕС, а потім – другий. Так я проробив до 2008 року, коли будівництво розпалося повністю, і перейшов у дирекцію виконробом Будівельно-монтажного управління ПАЕС. Займалися внутрішніми мережами, сантехнікою тощо, брали участь у ремонтах енергоблоків станції. Пропрацював 12 років, і в 2020-му пішов на пенсію.

Пам’ятаєте, яким було місто, коли Ви сюди приїхали?

- Коли я приїхав, тут був лише гуртожиток № 3. Болото страшне. А там, де зараз Палац культури і церква, було маленьке таке містечко із ПДУшок. Потім з кожним роком місто розбудовувалось. У кожному мікрорайоні спочатку споруджували дальні будинки, щоб до них підвести магістральні інженерні мережі, а потім усі інші будинки, садочки, магазини, школи. Кожного місяця щось здавалося в експлуатацію. 3. Звичайно, змінилося. Зараз це найкрасивіше місто. Зручне. Мені подобається, як зробили Європейську вулицю: добре і сучасно. Треба також зробити інші вулиці і двори. Тоді все буде добре.

Що б Ви хотіли повернути з того часу в сучасне місто?

- З того часу нічого не хочу повертати. Нехай усе буде попереду. Хоча якість життя для пересічних людей з такими цінами, як зараз, стала гірше. Але й черг у магазинах за м’ясом немає, як це було при комуністах.

За що Ви любите Південноукраїнськ?

- Я майже тут народився. Полянка ж поряд. Взагалі я люблю Південний Буг. Особливо, якщо на місто дивитися з боку Богданівки – це краса!

Що б Ви змінили в місті, якби могли?

- Ми всі знаємо, чого не вистачає. У нас сильнійша корупція. Медицина не безкоштовна. Треба так і оголосити: це платна медицина. Безкоштовно можна потрапити лише до сімейного лікаря. Тобі дають направлення, ти йдеш, а там треба платити, платити, платити. А де гроші, якщо у людини пенсія 5 тисяч? А комунальні? Не можна їх так піднімати. У нас ті, хто працює на атомній – поціловані, а в інших сьогодні заробітна плата дорівнюється 300-400 доларів. Дороги у дворах геть паршиві, треба їх робити. Ремонтують ті дороги кожен рік, бо роблять як-небудь, гроші відкатують і все! Не розумію, як так можна? Ми, як жителі, обираємо депутатів, а потім ніхто ні з кого нічого не питає. І вони сидять чотири роки, ні перед ким не звітують. Треба, щоб мер у прямому етері виходив і звітував: за три місяці відремонтували 100 метрів дороги, посадили 100 дерев, відремонтували школу і так далі. Ніхто ж не звітує! Хто що робить? Як робить?

Ваші побажання Південноукраїнську до 50-річчя?

- Мешканцям бажаю щастя і здоров’я. Щоб не вгасала надія, що наше місто має перспективу.

Миколаївські