Лавандове поле мрії: дружина військового створила простір сили біля Первомайська

21 червня 2025 р. 09:13

21 червня 2025 р. 09:13

У Катеринці, що лише в двадцяти п’яти кілометрах від Первомайська, розкинулося лавандове поле. Його створила пані Ірина Чеботарьова — дружина військовослужбовця, жінка, яка попри війну не відмовилась від своєї мрії. І перетворила її на простір для душевного відновлення — і для себе, і для інших.

Матеріал не є рекламним. Редакція Гард.City підтримує місцеві ініціативи, що надихають, об’єднують громаду та дарують людям позитивні емоції — особливо в непрості часи.

Подорож до місця сили

Кажуть: для того, щоб відчути будь-яку емоцію, її треба пережити. Випадково у фейсбуці побачила допис про лавандове диво у Катеринці. Вирішила, що маю там побувати, тим паче, що мала давню мрію потрапити бодай хоч на якесь квіткове поле. А тут зовсім поруч — лавандова галявина. То як не відвідати!

Написала в особисті пані Ірині, узгодили час зустрічі, і ось мій «Дастерок» уже мчить полями Первомайщини. Дорога до Катеринки, м’яко кажучи, давно потребує благоустрою. Але, по секрету вам скажу, що є польовий об’їзд. Тож, хто збереться в подорож, можете сміливо від Кінецьполю до Кримки їхати полем. А там через міст — і на Набережну в Катеринку. Їхати практично в кінець дороги, і уже перед самим лісгоспом (хто не знає, то у Катеринці сосновий ліс) праворуч по ходу будинок під номером п’ять. Там і проживає господиня лавандового дива — пані Ірина.

За якихось хвилин тридцять я уже опинилася в іншому світі — серед квітучої лаванди, лісу і річки Кодими, де пахне спокоєм і простотою, де вітер гуляє і сонце припікає. Це місце сили, наповнене ароматом квітів, польових трав та лісових дерев.

Мрія, що вистояла попри війну

Ірина Чеботарьова, Катеринка Автор: Наталія Клименко

Знайомимося з пані Іриною. Дуже приємна і мила жінка. Вона мені схожа на польову Русалку: в зеленій сукні та світлим волоссям. Пані Ірина відразу мене веде у свою господу, де панує лаванда і неймовірний аромат. Поруч невеличка пасіка, активно працюють бджілки. Тут же галявина з полуницями, іншими польовими травами, ну і, звісно, ближче до левади — городина. Пані Ірина розповідає, як виникла ідея створити лавандове поле.

— Спочатку це був проєкт під наших бджілок, — розповідає Ірина. — Ми висадили кілька кущів лаванди і мріяли про лавандовий мед. А тоді загорілися — і вирішили спробувати створити невеличке поле. За кілька років воно перетворилося у справжнє лавандове диво. Тут тепер у нас десь 400 кущів цієї дивовижної квітки. Тепер це моя маленька Франція.

Це сталося восени 2021 року, саме напередодні повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року чоловік Ірини пішов боронити Україну. А вона, щоб хоч якось втішити себе і розвіяти сумні думки, і вирішила створити лавандове поле. Відтоді минуло практично чотири роки. За цей час лаванда розрослася, стала справжньою королевою садиби. Поруч Ірина посадила ще й лавандин (гібридна лаванда).

— Справа в тім, — продовжує розповідь пані Ірина, — що термін цвітіння лаванди короткий — десь місяць, тому, щоб подовжити красу, вирішила висадити лавандин. Але він поки що маленький і, можливо, наступного року уже дасть свої квітки. Я вирішила зробити тут долину перезавантаження, щоб люди могли приїздити, насолоджуватися спокоєм та красою.

Родина зробила гойдалку для дітей та дорослих, щоб могли погойдатися. Є тут стіл та стільці, зроблені з пеньків лісових дерев, де можна перепочити та насолодитися смачним чаєм із трав та посмакувати медом. А потім виникла іде кликати людей на фотосесії та на відпочинок.

«Ми робили це для себе, але зрозуміли: таке треба ділити з іншими»

Ірина розповідає про все з великою любов’ю. Тут кожен кущик вирощений власними руками. Вся садиба — то творчість їхньої родини. Тато Микола опікується пасікою, мама Майя допомагає в городині та на лавандовому полі. Отак гуртом і творять красу.

— Роботи, звісно, немало, — щиро зізнається господиня, — бо ж і просапати треба, виполоти і полити. А ще ж є інша робота (Ірина працює дистанційно економісткою — авт.). Але найбільше зараз уваги — лавандовому полю. Ви подивіться, яка краса, а який аромат.

— Загалом, — продовжує Ірина, — це моя давня мрія. Ще колись, до війни, я їхала до подруги в Крим. І побачила там лавандове поле. Відтоді й мріяла про це диво. Тепер це все стало реальністю.

— А що чоловік, підтримує? — цікавлюся.

— Спершу — дивувався, — розповідає Ірина, — але згодом повністю підтримав, навіть зробив гойдалку для фотозони. Тепер він морально поруч, а я буду берегти цей простір і чекати на його повернення.

— Це моє дихання, моя точка опори, — додає Ірина. — І я дуже хочу, щоб люди теж могли тут відпочити, хоч трохи відновитись в цей непростий час. А ще маю мрію придбати дистилятор для ефірної олії та лавандової води. Але це — з часом. Головне зараз — мир і повернення захисників додому.

Вхід відкритий: не втрачайте моменту

Літо триває недовго — не втрачайте моменту. Цвітіння лаванди — як мить, як подих літа, що промайне непомітно. Встигніть приїхати, поки фіолетові хвилі квітів ніжно гойдаються вітром, поки повітря наповнене ароматом тиші й тепла. Бо краса живе в коротких митях — і цим вона така цінна.

Насолодилася красою, надихалася ароматом квітів, ще й в дарунок отримала букет, торбинку з лавандою та баночку запашного літнього меду. Їдьте за емоцією — побалуйте себе красою. Літо таке коротке.

Миколаївські