​​​​​​​Маліївці — село, де мрії не закінчуються: історія жінки, що змінює громаду

14 серпня 2025 р. 08:27

14 серпня 2025 р. 08:27

Ніну Севастьянову доля привела до Маліївців на Хмельниччині. Ще до повномасштабної війни вона мріяла про зелений туризм і втілила ідею в подільському селі. З часом її садиба стала прихистком для ВПО, а сама Ніна — рушієм змін. Разом з громадою вона рятує місцеву школу, яка опинилася під загрозою закриття. Її історія — про те, як одна мрія може оживити село й дати надію іншим.

Цієї історії могло би не бути на Гард.Сity, якби не допис у фейсбуці , який випадково потрапив на очі журналістці. Пані Ніна кликала в своє село людей на постійне проживання, щоб урятувати від закриття місцеву школу. Звісно, що пройти повз такої інформації, журналістка не змогла, адже і в наші громаді через брак учнів закривають школу. Написала Ніні в особисті — вона відповіла. Зав’язалася переписка. Ось так і народилася історія про Ніну із Маліївців.

Школа в Маліївці Фото: з архіву Ніни Севастьянової

Маліївці — село з легендами про палацові бали та Устима Кармалюка

Історія села Маліївці сягає кількох століть. Тут збереглися палац Орловських із парком, водоспад «Дівочі сльози» та гроти у вапняковій скелі, де, за легендою, переховувався Устим Кармалюк. Село розташоване біля річки Вушка, за 7 км від траси Чернівці — Житомир.

Від туризму — до прихистку

Пані Ніна — киянка, хоча сама родом із Хмельниччини. Там мала невеличку сільську хатинку, яку з часом перетворила на музей-садибу і мріяла започаткувати зелений туризм. Але без підтримки то було нереальною мрією. А побувавши в сусідньому селі, Маліївцях, на екскурсії, зрозуміла, що ось де зможе реалізувати свою давню мрію. Захопившись красою та можливостями цього краю, Ніна зважилася на переїзд.

— Два роки тому, — згадує пані Ніна, — я вперше приїхала у Маліївці на екскурсію. І одразу зрозуміла, що це село — справжня туристична перлина. У моєму селі, де я колись жила, була чудова природа, але бракувало дороги й розвиненої інфраструктури, та й однодумців не знайшлося. А тут гармонійне поєднання всього: чарівна природа, старовинний палац, школа, відділення Нової пошти, три магазини, амбулаторія, уже діючі садиби зеленого туризму, напрацьовані туристичні маршрути, офіційна реєстрація на шляху Camino Podolico. От тоді я й зрозуміла, що саме тут зможу реалізувати свої ідеї у сфері зеленого туризму та крафтового виробництва. До того ж, я познайомилася з Анастасією Донець. Вона мене і запросила. Тож я разом із дітьми і переїхала сюди.

Фото: з архіву Ніни Севастьянової

До речі, до свого села Ніна з Києва переїхала ще під час ковіду, коли в столиці діяли жорсткі обмеження. Під час карантину Ніна, мама трьох доньок, зрозуміла: життя в тісній столичній квартирі — не для неї. Спершу переїхала на малу батьківщину, а згодом — до Маліївців, де знайшла школу, простір і шанс реалізувати мрію про власну справу.

— Перший рік — розповідає жінка, — я проводила в Маліївцях лише літні місяці, а вже на наступного року залишалася на довший сезон. Звісно, що хотілося швидкого розвитку туризму та залучення відвідувачів. У 2021 році до мене вже приїхали перші туристи. Ми навіть підготували гарне портфоліо та опрацювали туристичний маршрут. Але 2022 рік вніс свої корективи і моя хата перетворилася на прихисток для внутрішньо переміщених осіб. Більшою мірою приїздили люди, які рухалися «зеленою» дорогою та знають, що то таке екологічне життя. Переважно це були родини з Києва та Запоріжжя. Всі різні, але об’єднані однією бідою — війною. Вони змушені були тікати від снарядів та бомб. Життя поставило нові задачі — і мені довелося їх вирішувати.

Фото: з архіву Ніни Севастьянової

Маліївці — не просто село, а місце сили, затишку й можливостей

Тільки почали звикати до нових умов життя, як нова проблема: у Маліївцях під загрозою опинилася місцева школа через недостатню кількість дітей. На початок літа у школі навчалося 43 дитини та рахувалися діти, які були на дистанційному навчанні, а для продовження роботи цього було недостатньо. Тому пані Ніна разом із іншими односельцями розпочали активну кампанію по рятуванню закладу.

— Ми почали поширювати інформацію, — розповідає жінка, — стали запрошувати родини, які готові були переїхати до села і надати своїм дітям можливість навчатися в унікальних умовах, де в класах по 6-7 учнів та професійні вчителі. І нам це вдалося. Ми зібрали мінімально необхідні 46 заяв, щоб школа продовжила роботу. Я особисто запропонувала свою садибу для поселення родин, які хочуть жити й працювати у туристичному чи крафтовому напрямках. Сьогодні у селі є вільні хати з простими умовами проживання. Їхні власники готові віддати людям за комунальні платежі й догляд. Десь проведені газ та вода, десь — колодязь і пічне опалення. Стан різний, але можливість унікальна, бо Маліївці — це не просто село. Це місце сили, затишку і перспективи. І ми готові приймати тих, хто хоче бути його частиною.

Фото: з архіву Ніни Севастьянової

Цікавлюся у Ніни, як змінилося взагалі її життя після переїзду в це село.

— Я щаслива щодня від того, — каже Ніна, — що живу на своїй землі і роблю те, що люблю. Мені вдалося втілити ідеї з квітами, з городом — виростила перші огірки й помідори. Картопля не вдалася, але це виявилося не проблемою — сусіди щиро поділилися врожаєм. Кози, кури, город — діти ростуть серед природи й навчаються турботі та відповідальності не з книжок, а з життя.

— Що б ви порадили тим, хто ще вагається, переїздити чи ні до села?

— Якщо у вас не було досвіду життя в селі — варто добре подумати. Тут інший ритм, інші виклики. А от якщо ви виросли в приватному секторі або вже маєте досвід сільського життя, тоді це чудовий варіант для вас. Село мотивує вставати щоранку і вирішувати нові завдання. Їх, повірте, буде більше, ніж у квартирі, але й радості теж більше. Це життя для тих, хто розуміє, що таке тиха розкіш: екологічна їжа, чисте повітря та вода, гарна інфраструктура, спільнота однодумців, які розвивають село. Маліївці — саме про це. Про можливість жити гідно за розумні гроші і водночас творити щось важливе разом із людьми, яким не байдуже.

— І ще. Щоб зважитися на переїзд, треба мати родинну підтримку, — додає Ніна. — Якщо її нема, то самій жінці з дітьми дуже важко. Я ризикнула. Важко. Але іду до своєї мрії.

Фото: з архіву Ніни Севастьянової

Мрія, що працює на майбутнє

Те, що починалося як особистий проєкт зеленої садиби, у воєнний час стало механізмом підтримки ВПО, інструментом збереження сільської школи і способом оживити маленьке подільське село. У час, коли війна стирає з карти села і розділяє сім’ї, Маліївці стали місцем, де мрія однієї жінки дала шанс багатьом почати з чистого аркуша.

Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні», який впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)». Висловлені погляди є винятково поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію Фундації Ірондель або ІРМІ.

Миколаївські