Спогади про дуб і криницю: як забута балка у Первомайську може привабити туристів

17 серпня 2025 р. 12:37

17 серпня 2025 р. 12:37

Під час недавньої поїздки до мікрорайону Грензавод у Первомайську журналістка натрапила на маловідому, але унікальну історію місцевого краю. В ній переплелися природа, людська праця та пам’ять кількох поколінь. У балці біля кручі, де сьогодні місцеві влаштували сміттєзвалище, все ще живе майже сторічний дуб. Поруч здіймаються ясени, а серед заростей ховається стара криниця, що колись дарувала людям чисту воду. За цими місцями колись доглядав каменяр дід Павко, а нині їхню історію береже у своїх спогадах його сучасник Анатолій Кравченко.

Анатолій Кравченко Автор: Наталія Клименко

У межах проєкту «Медіатори громад» від Або — Агенція медійного росту редакція Гард.City продовжує розповідати про віддалені райони Первомайська.

Передмова від авторки

Коли я запостила в соцмережах оголошення з проханням поділитися історією про столітній дуб на Грензаводі, один із читачів зауважив: цікавіше було б із легендою. Легенда? Чому б і ні — подумала я. І вирушила на пошуки. Вони виявилися зовсім недалекими: біля балки живе Анатолій Кравченко, який добре пам’ятає події ще з минулого століття.

Легенда від діда Анатолія

Кажуть, у балці над кручами колись жив каменяр. Звали його дід Павко. Удень він бив камінь, щоб будувати людям паркани й хати. Камінь слухав його рук, хоч вони були скручені від важкої праці. А ввечері він ішов до криниці, обтирав від моху її вінця, щоб вода залишалася чистою.

Люди шепотілися, що та криниця мала особливу силу. Той, хто нап’ється з неї, набирається здоров’я, а ще — спокою в серці.

Автор: Наталія Клименко

Аби вода не міліла, Павко садив дерева. Він посадив дуб, і той пустив глибокі корені, які наче з’єдналися з підземними жилами криниці. Кажуть, дуб і криниця стали братами: одне живило інше. Коли криниця повнилася водою — дуб ріс сильнішим, коли ж вода відступала — дерево скидало листя, немов плакало.

Цей велетень росте у Первомайську, Грензавод Автор: Наталія Клименко

Минуло багато десятиліть. Павка не стало, та дуб вистояв попри усі бурі й грози. Поруч виросли ясени. Тепер вони стоять разом — як батько й сини.

І тільки місцеві старожили пам’ятають: як на Трійцю хлопчаки допомагали підрізати гілля, як біля криниці збиралися мешканці мікрорайону, як вода дзвеніла у відрах.

— Тепер того вже нема, — зітхає дід Анатолій, свідок тих часів. — Криницю замулили, балки перегатили, сміття навколо. Немає кому дивитися за добром. А дуб стоїть, мов німий вартовий, нагадуючи нам, що забуте не можна лишати назавжди.

Час відроджувати

Ця балка могла би стати місцем туристичного маршруту, де була би відновлена криниця з чистою водою, стежка до столітнього дуба та оповідь про діда Павка — каменяра, який будував камінь і садив дерева. А саме місце могло би стати живою легендою для дітей і дорослих, тих, хто шукає сили й натхнення у природі. Бо дуб і криниця ще чекають, щоб люди повернулися до них.

Ірина Панченко Автор: Наталія Клименко

Щиро вдячна Ірині Панченко, моїй однокласниці, за допомогу в створенні матеріалу. Вона першою розповіла про існування столітнього дуба. З того і виросла легенда.

І як би дивно це не звучало, у кожній легенді — частинка правди. А в нашій правді — трішки легенди. І, можливо, саме ця легенда допоможе зберегти балку від сміття та забуття.

Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа», що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.

Миколаївські