Первомайськ вкотре нагадав про полонених та безвісти зниклих: автопробіг і акція підтримки

31 серпня 2025 р. 16:38

31 серпня 2025 р. 16:38

31 серпня у Первомайську з самого ранку вулиці наповнилися звуками автосигналів і майорінням прапорів. Автівки із гаслами про визволення полонених проїхали дорогами міста. А на Грушевського традиційно відбулася мирна акція з головним закликом: «Якщо кричати будуть мільйони, світ почує».

«Ми робимо це, щоб нагадати: є ті, хто досі чекає на звільнення»

31 серпня, близько дев’ятої ранку. На майданчику АЗС «Укрнафта» більше півсотні автівок із прапорами та гаслами на підтримку полонених та безвісти зниклих. Стартують відразу після загальнонаціональної хвилини мовчання та гімна України. Серед екіпажів переважно рідні й друзі полонених, волонтери та небайдужі містяни, які вирішили підтримати акцію. Колона рухається центральними вулицями міста під звуки сигналів. Люди виходили з подвір’їв, схиляли голови, хтось зупинявся й віддавав шану.

— Ми робимо це, щоб нагадати: є ті, хто досі чекає на звільнення. Щоб про них не забули, — кажуть організатори.

У центрі міста відбулася традиційна акція. Уже впізнавані обличчя: рідні полонених, матері безвісти зниклих, волонтери. В руках — прапори, плакати, фотографії синів і чоловіків. Серед присутніх багато дітей: вони стоять із портретами батьків, яких чекають вдома.

— Чи є звістки? — запитую у жінок.

— Поки що немає. Але й немає гірших новин. Це теж надія, — відповідають вони.

Нателла Драган Автор: Наталія Клименко

Організаторка акції Нателла Драган додає:

— Маємо інформацію про хлопців із нашої бригади. Це маленький крок, але вже результат. Кожна звістка — як промінь у темряві.

Історії тих, хто тримає тил

Анна Нєкрасова Автор: Наталія Клименко

Серед учасників акції — пані Анна Нєкрасова з Бандурки. Вона приїхала разом із чоловіком Костянтином, аби підтримати тих, чиї рідні в полоні або зникли безвісти. Її власний син уже два роки служить у полку «Азов».

— Ми з початку вторгнення допомагаємо фронту: робимо сухі борщі й супи, плетемо сітки. У нас вдома справжнє виробництво. Сушимо капусту, моркву, буряк, варимо каші, робимо закрутки. Допомагають нам куми. Буває, бракує продуктів, бо зараз людей, які допомагають, менше, але ми рук не опускаємо, — каже жінка.

Анна з чоловіком відвідують ці акції від самого їхнього початку. Вони також підтримують Наталку Городецьку із Бандурки, маму зниклого безвісти бійця, яка нині хворіє і не змогла приїхати.

— Ми завжди з нею. Її біль — наш спільний біль, — додає Анна.

Цього разу Анна передала журналістці близько сотні сухих обідів для військових. На початку вересня ці пакунки авторка разом із іншим повезе безпосередньо у воюючу частину. До справи можуть долучитися всі охочі: потрібні крупи, овочі, кришки для консервації. Контакт Анни Нєкрасової: +38 (066) 191-79-03 . Можливо, хтось із підписників Гард.City зможе допомогти.

Люди відповіли мовчанням і сльозами

Акція цього дня була особливо емоційною. Автівки, що проїжджали повз, сигналили на підтримку, окремі водії зупинялися. Найзворушливішим став момент, коли молодий чоловік вийшов із машини біля центральної будівлі й віддав шану присутнім. Люди відповіли мовчанням і сльозами. Ці кілька секунд стали нагадуванням про те, наскільки гострою залишається тема полону.

Первомайськ вкотре нагадав: боротьба триває не лише на фронті

Головна мета акції — не дати суспільству забути про тих, хто чекає на визволення.

— Для наших хлопців важливо знати: про них пам’ятають. Це додає сили і нам, і їм, — говорять учасники.

Акція завершилася, але емоції залишилися з кожним: тривога, біль і водночас надія, яка тримає людей разом. Первомайськ вкотре нагадав: боротьба триває не лише на фронті. Вона у серцях матерів і дружин, у дитячих очах, у руках волонтерів, які не опускають зброю праці. А найсильніша зброя тих, хто чекає, — це віра в повернення рідних.

Миколаївські