Більше, ніж бібліотека: як Ольга Островська об’єднує громаду Цукрового заводу

19 жовтня 2025 р. 15:17

19 жовтня 2025 р. 15:17

Від центру Первомайська до селища Цукрового заводу їхати близько 15-ти хвилин автобусом. Відстань невелика, але різниця у темпі життя — відчутна. Тут спокій, тиша, річка Кодима, лебеді. Це один із віддалених мікрорайонів громади. І водночас — місце, де школа стала не лише освітнім, а й культурним і соціальним центром. Саме через історію Ольги Островської — бібліотекарки, керівниці гуртка, активної мешканки — розкривається життя громади, яка тримається на небайдужих.

Іноді здається, що добре знаєш людину. Бо ж час від часу спілкуєшся, бачишся на міських подіях. Але, як кажуть, ніколи не знаєш, яка у морі хвиля.

Знаю Ольгу Островську не перший рік — уперше побачила її на сцені, у постановці до місцевого свята. Тоді подумалося: талановита, творча, ініціативна. І що головне — справжня.

Цього разу я приїхала до її «царства книг» — бібліотеки, яка для неї стала не просто роботою, а місцем сили. Серед книжкових полиць, дитячих голосів і фотографій із вистав почула історію життя Ольги, в якій вона розкрилася в новому ракурсі.

«Школа стала єдиним місцем, де життя не завмирає»

За плечима має великий багаж знань, досвіду й спілкування з односельцями. Її театрально-фольклорний гурток, створений ще на початку її діяльності в бібліотеці, давно став осередком творчості в селищі.

— Попри всю красу й затишок нашого району, — каже пані Ольга, — у нас є проблема, що турбує найбільше. Молоді немає, де зібратися, немає простору для розвитку. Тому школа стала єдиним місцем, де життя не завмирає.

І справді, школа тут більше, ніж заклад освіти. Це культурний центр, де дзвінок після уроків не означає «додому». Бо діти біжать до пані Ольги співати, репетирувати, готувати вистави. Тут їх чекають, слухають, підтримують.

Голоси юних

Ярослав Озерний Автор: Наталія Клименко

Ярослав Озерний, дев’ятикласник, сміється, поправляючи сценічний халат.

— Треба ж комусь настрій людям робити. Бо скучно живеться. Ми тут живемо, тут наше життя.

Кароліна Давидова Автор: Наталія Клименко

Його подруга, випускниця школи, нині студентка медучилища Кароліна Давидова, каже.

— Пані Ольга — неймовірна. Завжди усміхнена, піднімає настрій, хочеться до неї приходити. Вона створює атмосферу дому.

Сюди ж приходить і Теона Заскальнюк — переселенка з Кропивницького.

Теона Заскальнюк Автор: Наталія Клименко

— Ми спочатку жили у віддаленому селі, а потім переїхали сюди, — каже дівчина. — Тут гарно, люди щирі, мені тут дуже подобається. Єдине, що дуже багато безпритульних тварин.

Влада Полковська Автор: Наталія Клименко

— А ще нам зовсім немає куди піти, — говорить Влада Полковська, ще одна учасниця гуртка. — У нас із розваг лише посиденьки під магазином. Колись мій тато розповідав, що неподалік, там, де зараз «Нова пошта», був дискоклуб, де молодь збиралася на вечірки і танці. От би нам теж таке місце, де би можна було усім разом! Я не кажу, що молоді хочеться дуже прямо веселитися в цей час, але все таки зібратися гуртом, провести разом час, а іноді й потанцювати. Була у нас кав’ярня, але закрили її. Ми там часто просто сиділи, пили чай, розмовляли. А ще, знаєте, яка у нас проблема — це дорога в сторону Кривого Озера. От я з батьками часто їжджу до бабусі в Криве, то це просто жах. Все інше в нашому селищі нам до вподоби — річка, лебеді, тиша. А ще у нас тут все про всіх знають, то не сховаєшся від пересудів (сміється — авт.).

Своє селище Ольга називає «родинним»

— Тут все, як у великій родині, — каже вона. — Всі знають одне про одного. Якщо треба — підтримають, іноді засудять. Бо це ж родина.

Пані Ольга тут живе усе своє свідоме життя. І, щоб не ставалося в житті, завжди поверталася сюди.

— Коли після школи я вступила до Миколаївського культурно-освітнього училища, — згадує Ольга, — отримала диплом керівника академічного народного хору. Потім ще один — бібліотекарки. Але всі мої дороги, хоч де була, повертали мене сюди — в Первомайськ , в моє рідне селище.

А народилася вона в Лабінську, Краснодарського краю.

— У паспорті досі стоїть «росія», — каже з іронією пані Ольга. — Це мене і досі тригерить. Але, як кажуть, із пісні слів не викинеш. Мій тато працював інженером на цукровому заводі, і ми переїхали, коли мені було всього рік. З того часу — це моє місто, і моє серце належить йому.

У Миколаєві, де Ольга закінчувала училище культури, співала в тріо бандуристок. Керівник, знаний хормейстер Анатолій Затурян, просив залишитися, але вона повернулася до мами.

— Коли жила в Києві, Первомайськ мені снився. Душею і тілом я завжди тут, — говорить вона.

Спочатку працювала у клубі цукрового заводу, вела дитячий сектор. Потім колишня директорка школи Ніна Іванівна запросили її в бібліотеку, де й народився театральний гурток, який з часом став фольклорним.

— Скільки я працюю — стільки гурток існує. Бо діти й пісня — це моє життя, — ділиться Ольга.

«Ми потребуємо молодіжного центру»

Та попри цю любов, проблема молоді залишається.

— Після школи їм нікуди подітися. Кафе закрилося, клуб давно не працює. Ми потребуємо молодіжного центру, — каже Ольга.

Колись Цукровий завод був осередком життя: завод, будинок культури, концерти, свята. Тепер, на жаль, лише школа тримає цей вогник.

Ольга з гуртком проводить свята, знімає відео, колядує, організовує благодійні акції:

— Торік ми зібрали понад 19 тисяч гривень для ЗСУ. Піснею, щирістю, любов’ю. Бо іншого способу триматися у нас немає.

Коли гуртують спільна справа та творчість

Автор: Наталія Клименко

Сьогодні Цукровий завод — місце, де старше покоління передає цінності молодим. Надія Петрівна та Любов Олексіївна, яких я зустріла дорогою, кажуть:

— Ми тут виросли, тут і старіємо. Але хочеться більше світла — не лише на вулицях, а й у серцях.

Автор: Наталія Клименко

І воно є у людях, у школі, в голосі пані Ольги. Бо справжнє світло — це не ліхтар на стовпі, а голос, що підтримує, коли на душі важко.

На початку повномасштабного вторгнення саме взаємна підтримка, патріотизм та творчість рятували громаду від розпачу.

— Ми збиралися в школі, сушили борщі для військових, — пригадує Ольга. — Потім не дозволили (заборонили використовувати приміщення школи — ред.), але ми не зупинилися. Підтримували одне одного, співали, вірили. Бо якщо разом — можемо все.

Ярослав та Ольга Автор: Наталія Клименко

Сьогодні Ольга продовжує гуртувати та навчати молодь, співає, вишиває, в’яже, читає, малює й вирощує квіти. Як кажуть талановита людина — талановита у всьому.

— Коли діти були маленькі, я їх обшивала. До речі, моя донька теж шиє, і на вісімнадцять років ми з сином подарували їй швацьку машинку, — розповідає пані Островська.

І продовжує:

— У кожній людині є талант. Треба тільки дати йому шанс зазвучати. І навіть коли здається, що все занепало, — просто треба жити.

Ольга гордиться своїми дітьми, і не лише гуртківцями, а й власними. Її син нині боронить Україну на сході і каже, що обов’язково переможемо.

— У нього нещодавно народилася третя дитина, — з гордістю усміхається щаслива бабуся.

Донька — талановита ілюстраторка, працювала над книжкою Лариси Ніцой «Автомобільчики», яка вийшла у вересні 2025 року. Також вона була також аніматоркою мультфільму «Ескімоска».

Російськомовний напис зберігся донині Автор: Наталія Клименко

Де пульсує серце району

Цукровий завод — не просто околиця Первомайської громади. Це частина міста зі своїм обличчям і характером, що тримається на людях, які не чекають змін, а самі творять їх щодня. Як, наприклад, Ольга Островська та її колеги.

— Школа взяла на себе все — навчання, виховання, культуру, — каже вона. — Але молодіжний центр нам потрібен вкрай. Щоб молодь мала простір для розвитку, для життя.

Сьогодні важливо, щоб місцева влада не залишалася осторонь. Цукровий завод має потенціал, і його сила — в активних мешканцях, які щодня роблять більше, ніж від них очікують. Розвиток громади починається саме з таких людей — їм не потрібна опіка, їм потрібне партнерство.

Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа», що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.

Миколаївські