Їдуть, бачать, пам’ятають: історії первомайської служби таксі 4500

25 жовтня 2025 р. 19:01

25 жовтня 2025 р. 19:01

Служба таксі 4500 — це не просто номери, маршрути чи диспетчерські дзвінки. Це передусім люди, які щодня бачать життя нашого міста з найнеочікуванішого ракурсу. Вони стають свідками радості й біди, курйозів і трагедій, знайомств і прощань. Про своїх легендарних водіїв тут можуть розповідати годинами — і кожна історія варта того, щоб її почути. Бо саме з таких історій і зіткана понад 20-річна історія служби таксі.

Денис тримає першість два десятиліття

Денис Фото: з особистого архіву

Цікаво та дещо незвично для стороннього вуха, як між собою вони називають одне одного: за позивним та іменем. Звісно, така форма звертання виникла у процесі роботи і є найзручнішим способом ідентифікації. Так от, серед водіїв служби 4500 є свого роду живі легенди, одна з них — водій на ім'я Денис із позивним 8. Прийшов він на цю роботу одним із перших фактично два десятки років тому.

— Восьмий Денис на цей час єдиний, хто, влаштовуючись на роботу, прийшов у костюмі з краваткою. Влаштувався на роботу ще геть молодим хлопцем. Серйозний, відповідальний та скромний. Таким і лишився попри два десятиліття у таксі. Ба, більше! Ден — найрезультативніший водій нашої бази за кількістю замовлень протягом років своєї роботи. А це дуже важко, між іншим, втриматись у ТОПі. Дуже тяжко навіть місяць витримати такий темп. А він його тримає упродовж років! — ділиться розповіддю про колегу адміністратор служби 4500 Олександр Косяк.

Розмовляючи із самим «Восьмим» Денисом, переконуємось у словах адміністратора: людина виняткової скромності та оптимізму. І дуже гарної пам'яті. Бо досі пам'ятає свою першу робочу зміну:

— Починалось все з нічної зміни – адреналін, переживав дуже. Перша робоча зміна пройшла, як по маслу. Клієнти веселі та душевні. Мені зайшло. Так і почалась моя праця день за днем. Робота насправді цікава: протягом дня як нові люди, так і постійні клієнти. Історій, звісна річ, чимало, але головне, що надихає, — це спілкування, знайомства та позитив від зустрічі з кожним. Особливо з постійними клієнтами. За роки роботи вони стають, як рідні.

А далі — історія, яку пригадав Денис.

— Сідають люди в машину, вже середнього віку родина з підлітком років 15-ти може, — розповідає Восьмий. — Вітаються. І кажуть своєму сину: дивися, а оце, між іншим, той чоловік, який тебе з пологового будинку забирав!

— І таких випадків не один, не два. Отак працюєш собі, роки йдуть, на очах ціле нове покоління виростає, — тішиться водій. — До речі, деякі, яких возив ще малечею, вже працюють у нас водіями.

Дмитро про рекорди, стресостійкість і секрет електромобіля

Фото: 4500

Інший колега-водій, який за словами адміністратора служби впевнено складає конкуренцію лідерам рейтингів, працює лише 3 роки. В останні два посідає перше місце за кількістю виконаних замовлень. Вирізняється Дмитро винятковою стресостійкістю та витримкою. У цій роботі, щоправда, без таких рис ніяк. Тож історія Дмитра з позивним 13 про випадок з життя на роботі та суперову стресостійкість.

— Сів до мене пасажир напідпитку. Їдемо, я увімкнув музику, не дуже гучно. Але пасажира вона так надихнула, що він, сидячи позаду мене, став у ритм пісні гатити у водійське сидіння. Кричати на нього я, проте, не став, але натомість просто зупинив машину. А коли він спитав, що сталось, відповів спокійно, що не можу так їхати. І все — інцидент вичерпався, пасажир перепросив, а коли доїхав, то довго тиснув мені руку і дякував за поїздку і за ставлення, — розповідає водій.

Але водночас водій наголошує, що не всякого пасажира напідпитку готовий взяти. І ділиться секретом, як йому вдалося вирватися в лідери серед всіх колег по базі 4500:

— Мій секрет успіху — в автівці та графіку роботи. Я працюю цілий день, від ранку до пізнього вечора. Працюю на електромобілі, який нещодавно оснастив новим акумулятором. Вистачає до 400 кілометрів пробігу. До слова, ця машина сама собі на нову батарею і заробила, – зауважує пан Дмитро.

Згадує Дмитро і про забуті речі та коштовності. У таких випадках водій повідомляє диспетчеру про загублену річ. Втрачене швидко повертається щасливому власнику. З нещодавнього — таким чином знайшли власницю золотої сережки, а ще цілий кейс будівельного інструменту повернувся до власнику.

Андрій урятував школярку

Андрій Фото: з особистого архіву

Нерідко доводиться водіям таксі приходити на допомогу людям. Але вони роблять це без жодних вагань. Як-от пан Андрій, який працює вже понад 18 років і одного разу врятував школярку від нападника:

— Був вечір вересня, дощило. Я їхав на замовлення по колишній вулиці 12 Грудня, проїздив біля місця, де зараз шиномонтаж. І тут дівчина вибігає на дорогу, я її ледь не збив, а вона відкрила двері, кричить. Сказав, аби хутко сідала всередину. Розповідає, що напали на неї, вдарив її чоловік цеглиною чи чимось таким, дісталось їй не на жарт. Тож я швидко набрав диспетчерів, аби прислали всі автівки з «Фрегата», які були там. Хлопці швидко приїхали і стали ми нападника шукати. На жаль, вдалось йому втекти, не змогли ми знайти його. Але дівчину я тоді, звісно, відвіз і до лікарів, і до поліції. А згодом з'ясувалось, що вона вчилась у 4-й школі, претендувала на медаль, її мати дуже прагнула дати доньці гарну освіту. То за певний час після події матір мене знайшла і ще раз подякувала. Згодом і сама ця дівчина зустріла мене і також дуже дякувала. Я був зворушений, що вона запам'ятала мене, – ділиться пан Андрій.

Олександр: страшне, сумне та смішне поряд

Олександр Фото: з особистого архіву

Справді детективна історія сталась із самим адміністратором служби 4500 Олександром. Одного ранку наприкінці зміни він прибув на виклик до АТБ, що на Коротченка. Побачив доволі дивного вигляду пасажира. Їхати той попросив аж до Помічної. Як потім з'ясувалось, напередодні чоловік скоїв озброєний напад і його вже шукали правоохоронці. Але тоді, вранці, про це Олександр, ясна річ, не знав.

— І от виїжджаємо ми за місто, і я через кілька хвилин розмов із самим собою таки наважуюсь спитати в пасажира, а чи є взагалі в нього, чим платити за поїздку. Бо, судячи із зовнішнього вигляду та його стану, можна було припустити різне. Але на моє запитання він дістає з-за пазухи жменю купюр… Невдовзі потому мене набирає знайомий з карного розшуку: «Слухай, Саня, ти везеш злочинця! Обережно, не викликай підозр, їдь повільно, тягни час, ми вже виїхали за вами». І от я, як наче ведучи побутову розмову зі знайомим, даю відповіді на запитання поточного місцезнаходження, напрямку руху, кількості пасажирів та інше. Дорога на Помічну, звісно, без коментарів. Але на той момент для мене кожна ямка — в радість. Бачу, пасажир мій «куняє» на передньому сидінні. Права рука сховалася під куртку. Ліва тримає недопиту двушку пива. Весь цей час хлопці-поліцейські періодично оновлюють поточну ситуацію по телефону. Інструктують. Перехоплення стається перед Помошною. Їду. Бачу в заднє дзеркало автомобіль. Колеса машини ніби пролітають вибоїни. Секунди. Не встигаю спланувати подальші дії. Цивільне авто іде на обгін. Підрізає. Вилітають хлопці. Саме «вилітають» зі свого автомобіля. Наступна секунда — двері мого автомобіля відчиняються так, як ніколи не відчинялись… Наступна секунда — злочинець на землі. Клацання кайданок. Все. Можна видихнути, — згадує тепер вже із усмішкою Олександр.

Іноді виклики в таксі стають не просто поїздками, а нагадуваннями про те, що в нашому житті сумне та кумедне часто переплітаються.

— Викликали машину, — розповідає Олександр. — Приїхав водій на вказану адресу. Сідає в салон бабуся. Водій запитує: «Куди ж вам їхати?» А вона називає адресу, на якій уже перебуває. Він каже: «Ну, тоді ви приїхали». І бабуся була така щаслива! Подякувала — і вийшла.

Оксана — водійка з позивним 450

Служба таксі 4500 із задоволенням приймає до своєї команди дівчат. Тут вірять, що жінки за кермом роблять сервіс ще комфортнішим, безпечнішим і доброзичливішим. До слова, у колективі радо вітатимуть й інших нових водійок.

Оксана Фото: з особистого архіву

Серед тих, хто вже успішно працює, пані Оксана із символічним позивним 450 (4.5.0 – закодоване повідомлення «все гаразд», яким користуються військові в радіоефірах) , яка за кермом таксі усього рік, але між тим має аж 15 років водійського стажу. І навіть попри відносно нетривале перебування у колективі служби 4500 жінка визнає: команда топова! І згадує випадок, який це підтверджує:

— Був у мене такий клієнт, якого я везла на Скалу. Привезла та запитую, чи зможу далі його вулицею вниз спуститися аби виїхати. Він каже: «Так, звісно, без проблем, у вас машина велика…» І от я спускаюсь, і розумію, що в тій вуличці я ні назад, ні вперед не можу рушити. І застрягаю. Колесо зависло, там перед цим через дощі дорогу розмило. Попри це я не злякалась, але не знала що робити. Зателефонувала своєму колезі, який був аж на «Фрегаті». І він приїхав, заспокоїв, покерував мною, і я виїхала.

— Щодо жінок за кермом, то в мене є своя класифікація, — продовжує Оксана. — Є чоловіки, а є «мужики». Чоловік завжди ставиться з повагою, готовністю допомогти і підтримкою. А от мужик – це все про знецінення, стереотипи і оці всі міфи про «жінка за кермом – це…».

— Був, приміром, випадок на ринку, коли я певний час допомагала старенькій бабусі завантажитись, сісти в машину – то утворилась пробка. Бо ж це ринковий день, і машин купа. І якщо інші з розумінням поставились, бо бачили ситуацію, то один почав сигналити, обзиватись, розказувати «ви тут їздите на колимагах».

Диспетчерка Наталія — про хлопця-примару і силу гарного настрою

Та найбільшою скарбничкою різних історій у службі таксі 4500 є, звісно ж, диспетчери. Саме вони акумулюють всі події, що відбуваються на маршрутах, переживають за всіх і кожного та контролюють всі процеси. Тут історій на будь-який смак – і смішні, і містичні і відверто моторошні.

Наталя Фото: з особистого архіву

— Була в нас така дивна і смішна ситуація, коли наш водій взяв парочку в центрі: хлопчину та дівчину. Мав завезти дівчину десь на колишню Готвальда, а хлопець вже мав їхати на райлікарню, десь на колишню Луначарського. Приїхали вони на Готвальда, стали там. Прощаються. Помилувалися, поцілувалися, ну, і хлопнули дверми. Це хлопець сів в машину. І далі поїхали. Приїжджає водій на Луначарського, на потрібну адресу і каже: «Все, ми приїхали, розраховуємось». А хлопця немає... Взагалі немає! Де він дівся? Ніде не ставав, нічого. Це була просто містика якась. Ми тоді довго сміялися. Звичайно, не розрахувалися, але це було неважливо. Було цікаво, де він дівся, той хлопець, поки їхав з Готвальда на райлікарню», — пригадує диспетчерка Наталія Ярославська.

Ольга — про директора, який ловив злочинців, і людей, які завжди поруч

— Коли приймаємо замовлення, дехто вітається, дехто сходу каже адресу – по-різному, — розповідає її колега Ольга Бойко. — І от дзвінок, клієнт каже: «Бажаємо здоров'я!» Відповідаю: «І вам також!» А він мені: «Та ні, це аптека нова, це її назва, сюди машинку, будь ласка!»

— Постійні клієнти нас цінують вже як «сервіс для поговорити». Один із таких, приміром, який регулярно замовляв доставку продуктів тощо, поки чекав на свою доставку, набрав оператора і мав претензії, чому так довго. То вже ми, як могли, його розважали розмовою, а тоді кажем: вже виходьте, забирайте замовлення. А він: «Та ні, давайте ще поспілкуємось, мені так подобається…» – усміхається Ольга.

Але бувало і таке, що від перебігу ситуації кров холонула в жилах. В одній із таких ситуацій на передній план вийшла рішучість та самовідданість засновника та директора служби Василя Барського.

— Сідають до водія двоє молодих людей, попереду сів юнак і позаду дівчина. І коли за місто майже виїхали, дівчина вихопила молоток і стала бити водія по голові. Зрештою, він вистрибнув у кювет, а машину вони намагались викрасти. А в це же час трасою їхав за кермом автобуса водій, який колись у нас теж працював. І побачив усю цю ситуацію. Набрав нас і повідомив. А поки ми викликали поліцію, швидку, до диспетчерської зайшов наш директор. Ми йому про все розповіли. І Василь Васильович, у чому був, у домашньому, скочив за кермо і полетів на місце події. Ба більше, він ще ловив цього зловмисника по полі, наздогнав його. А тоді, як здав поліції і вертався додому, побачив ще й ту дівчину, яка крокувала вздовж дороги. Запропонував її підвезти і також затримав та передав правоохоронцям. Так що він такий сміливий у нас, відчайдушний і готовий завжди прийти на допомогу, — згадує Ольга Бойко.

За словами пані Ольги, за понад два десятиліття у службі 4500 працювали сотні первомайців, якщо не тисячі. І чимало родин містян так чи інакше пов'язані з історією розвитку цієї компанії.

— У нас дуже родинна компанія, працюють люди, які завжди готові підставити плече. І дуже натхненні всі та віддані цій справі та допомозі один одному. От працював чоловік у кріслі колісному і в нього горів будинок. Водії проявили ініціативу і вирушили йому допомагати, усувати наслідки того горя, – ділиться спогадами диспетчерка.

Також пам'ятають та шанують тих, кого вже немає. Та, за усталеною традицією служби, закріплений колись за цією людиною позивний вже не передають комусь іншому, а тримають у пам'ять про колегу.

Дядь Вітічка на позивний 72

Віктор Фото: з архіву 4500

— Був у нас бригадир, 72-й дядя Вітя. Ми його просто звали дядь Вітічка. Виняткової доброти людина. Був свого роду волонтер нашої бази. Комусь треба допомога абощо – він збирає гроші, опікується усім, все контролює. Дуже любив він свято 8 Березня, тоді приїздив, щасливий, радісний, кожну колежанку вітав, обіймав, дарував квіти, висловлював компліменти. На жаль, його вже немає з нами, але 72-й позивний назавжди буде за дядь Вітічкою в нас, — із сумом згадує Ольга Бойко.

На жаль, нині у службі 4500 виник інший привід закріплювати позивні. Чимало водіїв, у тому числі й очільник служби, боронять Україну в лавах Сил оборони. Тому над усе всі працівники служби чекають та бажають аби кожен їхній колега-захисник повернувся додому, до родини живим, здоровим і став до роботи зі своїм позивним на «шашечці».

• А якщо ви самі хочете перевірити, як працює служба — наберіть короткий номер 4500 і чекайте: вам передзвонить диспетчер.

Миколаївські