«Не боятися рухатись далі»: історія директорки ІРЦ як приклад освітнього перезапуску

16 грудня 2025 р. 11:14

16 грудня 2025 р. 11:14

Людмила Сороковська здобула третю вищу освіту — психологічну — за ваучером від Центру зайнятості. Сьогодні вона очолює інклюзивно-ресурсний центр, викладає у виші та поєднує роботу з дітьми і дорослими. Її приклад демонструє, як програма навчання за ваучером допомагає не лише змінити фах, а й досягти самореалізації та розширити професійні можливості.

Цей матеріал — частина проєкту «Медіатори громад» від АБО. У Гард.City ми досліджуємо, як у Первомайську допомогти тим, хто шукає роботу, знайти свій шлях, а місту — виростити необхідні кадри для розвитку.

«Потреба в психології була давно»

Людмила Олександрівна Сороковська, директорка КУ «Інклюзивно-ресурсний центр Первомайської міської ради Миколаївської області» Автор: Наталія Клименко

— Пані Людмило, як ви взагалі дізналися про можливість отримати освіту через Центр зайнятості?

— Потреба в психологічній освіті в мене була вже давно. Це була і професійна необхідність, і, напевно, мрія. Я працюю з дітьми, зокрема, з дітьми з особливими освітніми потребами, а це вікова психологія, робота з родинами, з емоційними станами. У мене була педагогічна освіта, спеціальна освіта, але не вистачало саме ґрунтовних теоретичних знань із психології.

Про можливість навчання я дізнавалася з оголошень, під час особистого спілкування з фахівцями Центру зайнятості. Зокрема, директорка Центру Лілія Цибенко пропонувала різні варіанти перекваліфікації. Коли я почала серйозно розглядати навчання, звернула увагу на пропозицію Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» та програму «45+» від Центру зайнятості. Тоді я зрозуміла: це реально.

«Боятися Центру зайнятості точно не варто»

— Багато людей досі бояться або соромляться звертатися до Центру зайнятості.

— І абсолютно дарма. Це дуже реальний і доступний механізм. Мій чоловік навчається, багато колег отримують додаткову освіту або перекваліфікацію. Особливо це важливо для тих, хто працює з дітьми, а тим більше — в інклюзії. Досвід — це добре, але знання мають бути ґрунтовні.

— Наскільки складною була процедура оформлення?

— Взагалі нескладною. Я звернулася до Центру зайнятості, отримала чіткий перелік документів. Потрібен був стаж роботи, диплом про попередню освіту — і все. Ніякої бюрократичної біганини. Навіть звітування було мінімальним. Після першої та другої сесії я просто підтверджувала, що навчання успішно триває, а далі заклад освіти сам подавав інформацію до Центру зайнятості.

Третя освіта — нові можливості

— Психологічна освіта стала третьою у вашому професійному портфелі. Що вона дала вам у роботі?

— Вона дала дуже серйозну базу. По-перше, для роботи з дітьми, адже сучасна педагогічна психологія неможлива без інклюзивного компоненту. По-друге, для роботи з дорослими — батьками, родинами, педагогами. Особливо зараз, у час війни, психологічна підтримка надзвичайно важлива.

Крім того, після завершення навчання мене запросили викладати в Університеті «Україна». Тепер я ще й викладачка психологічних дисциплін, спеціальної освіти та інклюзивного навчання. Це ще один новий професійний напрям, який відкрився завдяки освіті.

Психологія в роботі інклюзивно-ресурсного центру

— Як сьогодні психологічні знання застосовуються у вашому центрі?

— Я працюю з батьками дітей як психолог, проводжу індивідуальні консультації, групи підтримки для мам дітей із особливими освітніми потребами. Також асистую в роботі з дітьми, проводжу заняття не лише як логопед, а й як психолог.

Це допомагає і в організації роботи центру. У нас невелика команда, і можливість взаємозаміни спеціалістів дуже важлива. Крім того, ми активно працюємо з педагогами — інклюзивне навчання часто викликає тривожність, страх зробити щось не так. Тут важливо працювати не лише методично, а й з самооцінкою, з прийняттям.

Успішні практики інклюзії

— Які приклади успіху для вас є найбільш показовими?

— Коли ми супроводжуємо дитину з садочка і до старших класів. Є діти з порушеннями інтелектуального розвитку, які сьогодні завершують дев’ятий клас, соціалізовані, мають друзів, розуміють свої права й обов’язки. Успіх — це й мами, які колись були в стані глибокого розпачу, а сьогодні самі допомагають іншим родинам, здобувають освіту, перекваліфіковуються, зокрема, й через Центр зайнятості.

Три дипломи і безперервний розвиток

— Нумо перелічимо ваші освіти.

— Перший диплом — вчитель початкових класів (університет імені Сухомлинського). Другий — дефектолог-логопед (Одеський університет). Третій — психологія (Університет «Україна», Миколаївський інститут).

— Що для вас навчання — обов’язок чи саморозвиток?

— Саморозвиток. Мені завжди бракує знань, коли з’являється новий етап у житті. Це не про «треба», це про цікавість і внутрішню потребу рухатися далі.

«Директорка не боїться сильніших за себе»

— Бути директоркою — це…?

— Відповідальність і підтримка. Захист, довіра, команда. Я не боюся сильних фахівців, я їх люблю. Бо я, для прикладу, сильна в організації, а вони — у своїх методиках, практиці, досвіді. У цьому й сила команди.

— Ваші найбільші цінності?

— Любов. До людей, до справи, до життя. І баланс.

— Найбільше бажання?

— Мир. Переможний мир. А людям — бути. Зберегти життя: фізичне і психологічне.

— І тим, хто боїться вийти за зону комфорту?

— Розширити її. Не боятися рухатися далі.

Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа», що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.

Миколаївські