У часи випробувань — ближче одне до одного: у Кропивницькому з’явився болгарсько-український центр

22 грудня 2025 р. 08:08

22 грудня 2025 р. 08:08

У часи випробувань національна ідентичність стає тим корінням, що тримає нас на плаву. Збереження мови, культури та історичної пам’яті — не розкіш, а необхідність. Відкриття болгарсько-українського центру на базі Центральноукраїнського національного технічного університету стало саме таким символічним актом єдності та підтримки. Подія зібрала у Кропивницькому дипломатів, науковців та представників громад із різних регіонів України. А для болгар Первомайщини це стало підтвердженням того, що їхній голос почутий, їхня історія важлива. Журналістка поєднала дві ролі: професійну та очільницю болгарської спільноти, і готова розповісти.

Простір діалогу, освіти й партнерства

18 грудня Центральноукраїнський національний технічний університет став майданчиком для важливої міжнародної події — відкриття болгарсько-українського центру. Захід приурочили до 15-річчя Кіровоградської обласної громадської організації «Об’єднання болгар “Нашите хора”», яку очолює Сергій Осадчий.

З офіційним візитом регіон відвідали керівниця посольства Республіки Болгарія в Україні, тимчасово повірена у справах пані Елена Слатінська-Ованезова та генеральний консул Республіки Болгарія в Одесі пан Светослав Ніколов Іванов.

Сергій Осадчий та Елена Слатінська-Ованезова Автор: Наталія Клименко

— Для нас дуже важливо бачити, як болгарська громада в Україні не просто зберігає свою ідентичність, а розвивається, працює з молоддю, підтримує Україну у цей складний час, — зазначила пані Елена Слатінська-Ованезова.

Вона наголосила, що Болгарія з 2014 року системно підтримує болгаристику в Україні, і багато з того, що колись було планами, сьогодні вже стало реальністю.

Светослав Ніколов Іванов Автор: Наталія Клименко

Генеральний консул Светослав Іванов підкреслив академічну складову ініціативи.

— Цей центр — не лише про культуру, — зазначив він, — це про освіту, науку, економічну співпрацю і європейське майбутнє України. Болгарія готова ділитися досвідом цього шляху.

З вітальними словами до гостей також звернулися очільники університетської, обласної та місцевої адміністрацій.

Сергій Осадчий та Светослав Ніколов Іванов Автор: Наталія Клименко

Очільник ГО «Нашите хора» Сергій Осадчий назвав університет стратегічним партнером і наголосив, що громада завжди працювала не «для галочки», а для людей.

— Ми зберігаємо пісні, мову, традиції, але водночас залишаємося частиною українського суспільства. Наші хлопці воюють, наші родини волонтерять. Це наша країна, — зазначив Сергій Осадчий.

Історія, яка потребує дослідження

Михайло Станчев Автор: Наталія Клименко

Значний інтерес викликав виступ доктора історичних наук, професора, іноземного члена Болгарської академії наук Михайла Станчева. У своєму виступі він окреслив глибоке коріння болгарської присутності на Кіровоградщині та наголосив на необхідності її фахового дослідження.

— Кіровоградщина — один із найменш досліджених регіонів у межах болгарської діаспори. Тут є унікальні документи, говір, історії, які можуть бути втрачені, якщо їх не зафіксувати зараз, — сказав науковець.

Михайло Станчев та Елена Слатінська-Ованезова Автор: Наталія Клименко

Три томи пам’яті й живої мови

Михайло Станчев розповів, що в межах наукового проєкту Болгарської академії наук нині готуються три томи, присвячені болгарській діаспорі України й Молдови: статистичний збірник, біографічна енциклопедія та історія болгарських міст і сіл.

Окрему увагу він приділяє Вільшанській і Добровеличківській громадам. Працюючи в обласному архіві, науковець знайшов унікальні документи, зокрема записки вільшанського священника Лобачевського та неопубліковану 146-сторінкову працю колишнього директора Вільшанської школи Доброва, яку планують видати.

Серед планів — організація діалектологічно-фольклористичних експедицій та залучення викладачів болгарської мови для громад області. За словами вченого, підтримку цим ініціативам пообіцяв і болгарський дипломатичний корпус. До речі, на заході вченому передав підбірку архівних документів із Малої Вільшанки пан Олександр Сарданов. Науковець планує використати її у своїх роботах.

Культура, що звучить попри війну

Цього дня Кропивницький об’єднав представників національних спільнот із Кіровоградщини, Миколаївщини, Одещини та Львівщини. На святкування з’їхалися делегації з Олександрії, Болграду, Вільшанки, Первомайська, Львову, та, звісно, Кропивницького.

Для болгарської громади Первомайщини ця зустріч була особливо важливою. Делегацію очолила Наталія Клименко, яка багато років розвиває болгарський напрям на півночі Миколаївщини. Разом із нею приїхала Валентина Степанок з Грушівки.

Валентина Степанок ліворуч Автор: Наталія Клименко

Первомайці подарували символічний і дуже особистий подарунок — фотокартину полеглого воїна, митця Дениса Кривого, на якій зображений Національний парк «Бузький Гард», зокрема, частина острова, де колись жили болгари у Грушівці.

— Для нас було важливо показати, що болгари Первомайщини — це жива громада зі своєю історією і пам’яттю. Ми не на узбіччі цього процесу, хоч більшість із нас — це вихідці із Вільшанщини, але історія у нас одна, — наголосила Наталія Клименко.

Пані посол Елена Слатінська-Ованезова зізналася, що була приємно здивована активністю болгарського осередку в Первомайську. Окрім усього, вона зацікавилася документальним фільмом «Багатоголосся України», який вийшов ще у 2005 році на ТКМ «Всесвіт», де йдеться про шлях сучасних болгар Вільшанщини та силу багатонаціональної України.

Звучала гайда — сакральний болгарський інструмент

Олександра Корпусова Автор: Наталія Клименко

Цього ж дня святкування продовжилося у Кіровоградській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Чижевського. Там виступали представники громад, лунали болгарські та українські пісні, діяла тематична виставка, відбулося нагородження активістів. Також там звучала гайда — сакральний болгарський інструмент, який, за словами Сергія Осадчого, не лунав на Кіровоградщині понад 50 років. Олександра Корпусова освоїла цей інструмент і тепер дивує своєю грою усіх. Окрім усього, на святкуванні демонструвала свої таланти і її учениця.

Тарас Бабак праворуч Автор: Наталія Клименко

Особливим був виступ представників Олександрійської гімназії імені Чижевського з євроклубу «Виклик», які приїхали на чолі зі своїм директором Тарасом Бабаком.

— З ГО «Нашитє хора» ми працюємо уже третій рік поспіль. Тема болгаристики нам цікава, ми беремо участь у конкурсах, надсилаємо роботи і завжди на зв’язку, — сказала очільниця клубу Мирослава Мезінець. — Ми сьогодні тут, щоб сказати слова подяки за співпрацю й натхнення.

Побували на святкуваннях і директорка Болградської недільної болгарської школи «Ізтворче» при культурному центрі імені академіка Олександра Теодорова-Балана (БКЦ АОТБ) Прасковія Русєва та голова центру Петро Русєв (до речі, подружжя).

Прасковія Русєва та Петро Русєв праворуч Автор: Наталія Клименко

— Ми уже 16 років працюємо на теренах України, — розповідає пані Прасковія. — В нашій школі навчається близько трьохсот учнів. І у нас багато кандидатів — студентів у Болгарію. Наші учні вивчають болгарську мову, історію, географію. Ми відчуваємо суттєву підтримку Болгарії всі ці роки. Наші учні, які мають болгарське коріння, вступають у всі державні виші Болгарії щодо постанови (ПМС 103). Скажу більше: тепер навіть ті діти, які не мають болгарського коріння, теж мають право на вступ до вишів за Постановою (ПМС 264). І це все нинішні реалії. Ще до війни у нас була потужна позакласна робота, ми мали свої хореографічні колективи. Зараз, на жаль, не маємо такої можливості через відсутність сховища. Але мріємо колись повернутися до повноцінної роботи. У нас є дві філії — в Болграді та в селі Кубей. З Сергієм Осадчим дружимо давно і підтримуємо одне одного на відстані. Вітаємо з п’ятнадцятиліттям і зичимо продовжувати розвиток болгаристики в цьому краї й надалі.

Дмитро Степаненко, генеалог Автор: Наталія Клименко

На святкування також прибули Володимир Опря, керівник українсько-болгарського центру у Вільшанці, та генеалог Дмитро Степаненко. Учасники говорили про давню дружбу між громадами, тісну співпрацю, спільні наукові й культурні плани.

Олена Надутенко праворуч Автор: Наталія Клименко

Багато щирих слів сказала на адресу ГО «Нашитє хора» Олена Надутенко, голова творчого об’єднання «Вітрила».

— Дружба, якщо вона щира, — каже пані Олена, — випробовується в іспитах, а реалії сьогодення як ніколи дають зрозуміти хто друг, а хто «співчувалець». Майже три сотні років тому на наші землі прийшли талановиті і чемні, гарні і роботящі родини болгар, тікаючи від турецького ятагана. Українці зустріли їх радо і болгари гармонійно влилися в наш соціум, не забувши своєї мови, звичаїв, обрядів, вишиванок, чудової смачної кухні.

Війна, розвʼязана російською федерацією проти України, змусила громадян країни поневірятися світами, і в цей тяжкий час Болгарія, ні у кого не питаючи дозволу, допомогла і ЗСУ, і оперативно надала комфортний притулок переселенцям. Ми радіємо, що маємо таких друзів-партнерів, як «Нашитє хора» і щиро бажаємо їм розквіту.

Також на заході було озвучено консулом приємну інформацію щодо фінансування на наступний рік єдиного болгарського видання в Україні «Роден край» (редакторка Дора Костова).

«Важливо не втратити одне одного»: Сергій Осадчий

Очільник ГО «Нашитє хора» Сергій Осадчий, наголосив, що організація об’єднує близько сотні активних учасників, які зберігають болгарські пісні, танці, традиції, розвивають недільну школу болгарської мови, працюють з молоддю та займаються волонтерством від початку повномасштабної війни.

— Це своєрідний підсумок нашої 15-літньої діяльності, — сказав наостанок пан Сергій. — Ми переконалися ще раз, що тема дослідження історії етнічних болгар в Україні важлива, як і сама тема дружби україно-болгарських народів. Це сьогодні демонструє і посольство, і консульство Болгарії в Україні. Ми будемо продовжувати вивчати історію і залучати молодь до її вивчення. Підтвердженням тому є наші справи і відкриття україно-болгарського центру. Наша сила в єдності.

А вже після офіційної частини всі зібралися разом — на чашку чаю з ювілейним тортом. Просто сиділи поруч, говорили про шлях, війну, плани, дітей і те, як важливо не втратити одне одного.

Миколаївські