Коли одна історія об’єднує всіх: як громада і журналісти разом допомогли родині Васильченків

20 січня 2026 р. 09:29

20 січня 2026 р. 09:29

Іноді достатньо однієї публікації, щоб справа зрушила з мертвої точки. Історія родини Васильченків стала саме такою. Вона показала, як слово журналіста, вчасна реакція соціальних служб і щире бажання людей допомогти можуть за лічені години перетворитися на реальну підтримку. Це не просто кейс допомоги одній сім’ї. Це приклад того, як працює громада, коли між людьми є довіра. Далі факти і роздуми журналістки.

З чого все почалося

Після публічного розголосу інформації про складну ситуацію родини Васильченків реакція була майже миттєвою. Спочатку долучилися соціальні служби, Червоний Хрест, представники громади. А вже за ними — звичайні люди. Ті, хто прочитав, почув, не зміг пройти повз. Це про те, що інформація стала точкою відліку. Саме те, що дало змогу побачити родину усій громаді не як «чужу біду», а як частину спільноти.

Молодший син Лариси Богдан Автор: Наталія Клименко

Коли допомога стає спільною справою

Кількість охочих допомогти зростала буквально на очах. Щоб зібрати кошти на ремонт печі, редакція Гард.City відкрила конверт у Приватбанку на ім'я головної редакторки. Гроші, необхідні родині, вдалося зібрати менш ніж за годину. 4300 гривень негайно були перераховані перевіреному майстру, який займатиметься опаленням у будинку Васильченків.

Хтось допомагав фінансово, хтось — ресурсами, хтось — дією.

Ольга Бушилова запропонувала цеглу для пічки — просте, але життєво важливе рішення. Бо тепло в домі — це не символ, а базова потреба.

Особливо зворушливою стала історія пані Інни. Вона не хоче, щоб її прізвище було оприлюднене, але про таке неможливо мовчати. У той день у пані Інни був день народження. І замість отримувати подарунки, вона поділилася грошима з родиною Васильченків. Для неї це стало найбільшим подарунком — не першим у її житті, адже допомагати іншим для неї звична справа. Ось вам і доказ: людяність не потребує приводу, вона просто є.

Роль людей, завдяки яким це стало можливим

У цій історії важливо назвати тих, хто був поруч і діяв. Антон, як людина, яка першою відгукнулася на біду родини. Саме він і повідомив журналістам.

Антон і пані Лариса Автор: Наталія Клименко

Ольга Поліщук та Яна Євтушенко, як представники соціальної служби і служби милосердя, які миттєво взялися за справу. І це про те, що служби, як структури, не відгородилися формальностями, а швидко відреагували.

Соціальні служби у Васильченків Автор: управління

Для нас, для журналістів, це один із небагатьох випадків, коли всі ланки спрацювали разом, без протистояння і взаємних звинувачень. І це дуже цінно.

Дякуємо усім, хто відгукнувся і продовжує відгукуватися!

Про що насправді ця історія

Історія родини Васильченків — не лише про допомогу. Вона про стосунки між людьми. Про довіру до журналістів. Про готовність громади відгукнутися, коли є проблема. Про те, що співчуття не знецінюється, якщо його підкріплюють діями.

Це також про відповідальність журналістики. Бо саме завдяки розголосу інформація перестала бути «чужою». Вона стала спільною. І ми, журналісти, щиро вдячні всім, хто відреагував так швидко.

Усі проблеми родини ще не вирішені остаточно, проте ці люди вже не самі.

Історію родини Васильченків можна прочитати в попередніх статтях на сайті.

Миколаївські