«Це все — шматки історії, яку треба зберегти»: тисяча цеглин колекціонера зі Львова

23 лютого 2026 р. 03:07

23 лютого 2026 р. 03:07

Нещодавно ми вже переказували історії, які розповідає старовинна цегла , тим, хто вміє слухати. У продовження теми публікуємо інтерв’ю із колекціонером зі Львова Олександром Волковим, котрий за понад 17 років зібрав більш ніж тисячу старовинних цеглин. Що цікавого є в колекції та навіщо збирати цеглу, пан Олександр розповів журналістам Гарду та Городка.

Хто такі філобрікери

Олександр Волков — історик, журналіст, фотограф зі Львова. Саме він є автором терміну, що об’єднує людей, які цікавляться цеглою: « За аналогією з філателістами, люди, які займаються колекціонуванням цегли, називаються філобрікери. Філо — це прихильник, брік — англійською цегла », — пояснює колекціонер.

Олександр Волков показує цеглину з гербом графа Романа Потоцького Автор: Юлія Савва

Раніше Олександр працював у львівському видавництві «Центр Європи», яке займається путівниками, туристичною та історичною літературою, а відтак, багато мандрував Україною, досліджуючи різноманітні туристичні об’єкти. Він згадує: « На жаль, багато з тих об'єктів перебувають в руїнах. І на тих руїнах можна було знайти артефакти минулих часів ».

Замість глечика із золотом принесли цеглу

Дослідника спершу зацікавила дахівка з написами, які позначали виробників. Згодом разом із заступником директора Львівської картинної галереї Володимиром Пшиком мандрували місцинами, де колись були замки, що не збереглися до нашого часу. Олександр згадує: « В одному з сіл на руїнах замку стоїть звичайна сільська хата. Спитали тих мешканців : « Може, ви щось знаходили цікаве? » Кажуть: « Так, знаходили ». Я думаю: « О, зараз глечик з золотом принесуть ». Глечик не приносять, приносять цеглу ».

« Завдяки своєму хобі познайомився з багатьма цікавими людьми, які теж цим захоплюються. Це, в першу чергу, спілкування, обмін », — каже колекціонер. Деякі люди купують цеглу, але Олександр вважає інакше: « Може, не мають час самим їздити, збирати, знаходити. Я вважаю, що купляти, продавати — це нецікаво. Цікаво самому знаходити. Колись ми відпочивали в Карпатах, жінка з річки витягнула обточений кавалок цегли з фрагментом клейма. Цеглина досить довго в річці лежала, і от так її вода обтесала. Дивишся на такі знахідки і згадуєш приємні моменти свого життя ».

Та сама цеглина з річки в Карпатах Автор: Юлія Савва

Зараз колекція налічує понад тисячу штук. Коли цегла потрапляє до колекції, її спершу потрібно відреставрувати, каже Олександр. Є спеціальні технології: спочатку механічним способом знімається вапняний наліт. Також цеглу потрібно замочувати у воді, обробляти певним чином. Тож реставрація займає чимало часу.

Цегла з усіх усюд

Найважче, за словами колекціонера, це віднайти, хто був виробником цегли. Зразки прибувають із різних міст і країн: « З Польщі мені подарували цеглу XVIII століття з клеймом графського герба Радван (Radwan). А ось — клеймо з ініціалами графа Романа Потоцького. Це той Потоцький, який побудував палац у нас, у Львові, на вулиці Коперника, це його ініціали і родовий герб Пилява (шляхетський герб Pilawa). Рід Потоцьких був численний і багатий. Вони володіли багатьма маєтками на території України: тут, у Львівській області, на Волині, у Вінницькій, Хмельницькій областях. У Вінницькій області тому самому Роману Потоцькому належав цукровий завод під Вінницею. І коли ти їздиш по тих всіх місцях, по-перше, бачиш багато чого цікавого, пам'яток, а по-друге, можна щось знайти і поповнити свою колекцію ».

З цікавого у своїй колекції пан Олександр має кілька цеглин з клеймами однофамільців.

Цегла з прізвищем однофамільця Фото: sandor.wolkow Автор: із особистої колекції Олександра Волкова

Немає однакових цеглин чи дахівок

Олександр спілкується з однодумцями з різних країн на тематичних форумах, а також двічі відвідував зустрічі колекціонерів в Європі, де цікавість до старовинної цегли дуже висока: є поціновувачі, котрі мають в колекціях по 10-15 тисяч штук. Продавати цеглу на зустрічах не дозволяється, проте можна обмінятися та дарувати. Пан Олександр показує подарунки від колег: цеглу з Великобританії, дахівку з Італії: « Десь 16 чи 17 століття. Тоді це робили вручну. Майстер закладав глину в форму, а потім пальцями проводив, знімав зайву глину. І лишались такі сліди від пальців. Причому на всіх вони різні. І тому жодної цегли чи дахівки немає однакової ».

А ще в колекції є антична черепиця.

Львівська цегла: свідок історії міста

« У Львові були дуже багаті поклади глини. Місто розвивалося стрімко і мало велику потребу в цеглі. Тут було близько 20 цегелень », — розповідає історик.

Цегельні часто переходили з рук в руки, мінялися власники, клейма на цеглі і навіть дизайн клейм. Нині для колекціонерів важливо ідентифікувати знайдене клеймо з конкретним виробником цегли. Клеймо в ті часи було водночас і рекламою, і гарантією якості. Зазвичай більшість підприємців ставили на цеглі своє прізвище або ініціали: за повним прізвищем легше відшукати виробника, а от за двома літерами — вже складніше. Треба переглядати промислово-торгові довідники, які раніше виходили щороку. Якщо виробник рекламував свій товар у такому каталозі, є шанс його визначити. « Часто трапляються на цеглі єврейські прізвища. Але траплялися і українські виробники, які навіть в ті часи, коли Львів і Галичина входили до складу Польщі, ставили клейма українськими літерами ».

Цеглина, знайдена біля села Лісок Автор: Юлія Савва

Часто ставили клейма з назвами місцевості. Приміром, цегла з написом Wulka — з сучасного району вулиці Сахарова у Львові. Є і ще клейма з назвами районів Львова: Сихів, Козельники, Кульпарків.

Цегла з написом Wulka Автор: Юлія Савва

Кожна цеглина — шматок історії

На питання, чому важливо збирати стару цеглу, пан Олександр відповідає так: « Це все шматки історії. Дуже було б неприємно, якби та історія просто пропала. Часто буває таке, що зносять якусь стару хатинку, вважаючи, що вона не представляє ніякої цінності. Будівельне сміття йде на підсипання доріг тощо ». Колекціонери цегли повідомляють одне одному про такі випадки, щоб колеги пошукали щось цікаве: адже це все треба врятувати, — впевнений дослідник.

Наразі частина колекції зберігається в гаражі, але й тут бракує місця, аби поставити кожну цеглинку так, щоб її можна було роздивитися. Олександр Волков мріє виставити свою колекцію у загальний доступ, щоби люди могли подивитися на кожен експонат. « Хотілося б зробити музей, якусь експозицію, але поки що воно зберігається ось тут », — каже Олександр.

Частина колекція наразі збергіається в гаражі Автор: Юлія Савва

Сподіваємося, що невдовзі пан Олександр зможе здійснити свою мрію: у Львові також з'явиться музей цегли, де буде представлена його колекція.

Миколаївські