«Поки можу — буду помічною»: історія вчительки із Первомайська Тетяни Поворознюк

23 лютого 2026 р. 10:45

23 лютого 2026 р. 10:45

Вона понад сорок років учила дітей мислити. Водила їх у походи, возила на екскурсії, говорила про мову як фундамент держави й попереджала про війну ще тоді, коли в це не хотіли вірити. Сьогодні їй 70. Син — на фронті. А вона повторює: «Я ще можу бути помічною». Це історія Тетяни Поворознюк — учительки, яка й досі залишається в строю. У Первомайську її знають як педагога з великої літери, а випускники — як наставницю, яка вчила не лише дат і подій, а й уміння мислити.

Тетяна Поворознюк Автор: Наталія Клименко

Історія знайомства: передмова від авторки

Пригадую, коли вперше побачила пані Тетяну. Це було на одному з патріотичних заходів в місцевому коледжі. Завзята, запальна, з живим блиском в очах — вона одразу запам’яталася. Говорила переконливо, з внутрішнім вогнем. Тоді я ще не знала, що наша розмова матиме продовження.

Згодом доля звела нас в Університеті третього віку. Там я побачила її вже в іншому середовищі — серед людей поважного віку, які, як і вона, не зупиняються в розвитку. Вона імпонувала мені своєю живістю, власною точкою зору, небайдужістю до всього, що відбувається довкола. Цікава, з чіткою позицією і внутрішньою стійкістю.

Ми навіть якось разом робили об’їзд вулиць у мікрорайоні Коротченка. Дивилися на дорожні знаки, аналізували небезпечні місця й домовилися, що десь на весну зробимо спільний матеріал. Відтоді й подружилися. Вона творча й неординарна, уміє бачити наперед і завжди «включає розум». Словом — історикиня.

І ось тепер серед плеяди особистостей , про яких пише редакція Гард.City, ми обрали її образ. Пані Тетяна ніяковіючи, каже, що не любить популярності, мовляв, вона така, як тисячі інших учительок. Але, як на мене, вона себе недооцінює. Бо саме такі люди — це приклад служіння громаді та державі. І про них треба розповідати.

Річка, яка проходить крізь усе життя

Автор: Наталія Клименко

Тетяна Поворознюк народилася на Вінниччині. Її життя, як течія Південного Бугу: Вінниця, смт Брацлав, згодом Первомайськ — міста, пов’язані однією рікою і однією долею.

Фах історика вона здобула у Вінницькому державному педагогічному інституті. Каже, навчання було ґрунтовним, із серйозною академічною школою. Але головне вона ще тоді зрозуміла: історія — це не про дати.

«Історія — це спосіб мислення. Це причинно-наслідкові зв’язки. Це відповідальність. Мене історія захоплювала не як предмет, а як закономірність. Чому імперії розпадаються? Чому народи виживають? Чому одні рішення мають наслідки через десятиліття?» — говорить вона.

В 1981 році приїхала до Первомайська як дружина військовослужбовця. Працювала вчителькою, була заступницею директора, працювала в музеї. Та адміністративна посада не стала для неї самоціллю. Їй завжди було важливіше стояти перед класом.

«Мені треба було бачити очі дітей. Без цього я не відчувала сенсу», — зізнається.

Учителька, яка вела за межі класу

Її уроки ніколи не закінчувалися дзвінком. Спілкування. Екскурсії. Історичні мандрівки. Вона водила дітей у туристичні походи, організовувала поїздки Україною, показувала живу історію не з підручника, а через простір і досвід.

«Дитина повинна вийти за межі парти. Побачити світ. Відчути відповідальність у команді. У поході ти не сховаєшся», — усміхається вона.

Для багатьох її учнів саме ці поїздки стали першими уроками дорослішання. Її учні пам’ятають не стільки конспекти, скільки атмосферу. На уроках Тетяни Поворознюк завжди звучали запитання: «Хто? Чому? Для чого? Яке значення?»

Вона не дозволяла просто «вивчити й здати». Вчила аналізувати. Окремою темою для неї завжди була мова як фундамент державності.

«Якщо ми не виховуємо відповідальність, то ми виховуємо споживачів. А держава починається з мови і з усвідомлення: ти їй теж щось винен», — переконана вчителька.

І часто цитує слова Джона Кеннеді: «Перш ніж ставити питання, що дала тобі держава, подумай, що ти дав державі».

«У нас це системно не виховується. Ми більше питаємо, ніж віддаємо», — додає вона.

Міжнародний проєкт і «Родинна твердиня»

Важливою частиною її життя стала участь у міжнародному шкільному проєкті «Майбутнє починається сьогодні», який мав і другу назву — «Родинна твердиня».

Це було всеукраїнське об’єднання педагогів, створене для морального виховання дітей, поширення теїстичного виховання, формування спільноти освітян, які працюють над розвитком моральних основ суспільства.

«Ми об’єднували колег. Це було про цінності. Про відповідальність. Про родину як основу», — пояснює пані Тетяна.

Проєкт дав їй можливість працювати в ширшому колі однодумців, обмінюватися досвідом і бачити, що моральне виховання — це не про «просто поговорити». Це щоденна непроста праця, яка дає результати в майбутньому.

«Я зрозуміла: дитину не можна просто навчити фактам. Її потрібно навчити співпереживати і відповідати за свій вибір», — згадує вона.

«Я знала, що це буде»

Про ймовірність великої війни Тетяна Поворознюк говорила ще з 2014 року. Історична логіка подій, аналіз імперської політики сусідньої держави не залишали їй ілюзій.

24 лютого 2022 року вона зустріла з внутрішнім відчуттям тривоги, але без паніки. Першим повідомив їй про вторгнення син. Каже: «Страх був, але не розгубленість. Було розуміння, що це надовго».

Вона допомагала літнім людям у своєму будинку спускатися під час повітряних тривог, підтримувала знайомих, які виїжджали. А головне — постійно тримала зв’язок із родиною: син служить на Запорізькому напрямку, невістка — у військовій частині на півдні.

Для неї війна — це не лише новини . Це особиста відповідальність і щоденне чекання.

Університет третього віку

Сьогодні Тетяна Поворознюк — активна учасниця Університету третього віку . Працює з людьми, долучається до занять, підтримує ініціативи.

«Коли ти ще щось можеш — ти маєш це робити. Не можна замикатися», — каже вона.

Вона дивиться на людей поважного віку, які приходять на навчання, і радіє їхній активності.

Принцип «бути помічною»

У 70 років Тетяна Поворознюк не мислить себе осторонь суспільних процесів.

«Коли ти відчуваєш, що ще можеш бути корисною, то треба шукати, де ти можеш себе застосувати. Не сидіти й не жалітися», — говорить вона.

Їй близьке поняття «бути помічною».

«Колись казали — бюро добрих послуг. Можливо, сьогодні це могло б виглядати інакше. Але суть та сама — стати в пригоді, — каже жінка. — Я можу стати в пригоді родинам військових. Можу займатися з дітьми. Можу просто побути з дитиною, поки мама вирішує питання. Це ж теж допомога» .

Вона мріє про простір при ветеранських ініціативах, де люди старшого покоління могли б підтримувати тих, хто зараз потребує допомоги.

«Не треба казати: мені погано. Треба шукати, де ти можеш себе застосувати», — додає.

Автор: Наталія Клименко

«Будь меншою», але не зраджуй себе

У житті Тетяни Поворознюк було чимало непростих моментів. Вона ніколи не приховувала власної точки зору і через це не раз була «незручною» для адміністрації. Принциповість, чесність і незалежність мислення не завжди вписуються в систему.

«Моя прабабуся казала: будь меншою. Я довго не розуміла, що це означає. А потім збагнула: не обов’язково вступати в суперечку, можна й промовчати, але при цьому ніколи не зраджувати себе», — говорить вона.

Це правило супроводжує її все життя: бути стриманою, але твердою у власних переконаннях.

«Поки ти можеш бути корисною, будь»

Їй 70. Але вона не дозволяє собі «внутрішньої пенсії». Стежить за своїми випускниками. Радіє їхнім успіхам. Переживає за країну. Аналізує події як історик і як громадянка. І повторює: «Поки ти можеш бути корисною — ти повинна бути».

Миколаївські