За кожною світлиною – доля: у Південноукраїнську відкрили фотовиставку про жінок на війні

01 квітня 2026 р. 16:50

01 квітня 2026 р. 16:50

За кожною світлиною окрема доля: про вибір без вибору, про страх, який навчилися ховати, і про любов, яка не зникає навіть у бліндажі. У Південноукраїнському міському історичному музеї відкрилася фотовиставка Ірини Ільясової «Війна має жіноче обличчя».

Виставку приурочили до Дня українського добровольця. У музеї 31 березня зібралися волонтери, представники місцевої влади, працівники різних установ і управлінь, військові, журналісти та небайдужі містяни.

Авторка проєкту, чинна військовослужбовиця, капітан Збройних сил України Ірина Ільясова, розповіла, що ідея виставки виникла з потреби говорити про жінок на війні. Для Ірини це вже 18-та персональна фотовиставка. Її світлини побачили в Києві, Одесі, Вінниці, Миколаєві та інших населених пунктах країни.

Капітан Збройних сил України Ірина Ільясова Автор: Анна Бойко

– Ця фотовиставка говорить без слів. Вона про жінок, які змінили сукні на форму, про тих, хто залишив дім, про тих, хто взяв на себе війну. Ці світлини – не просто кадри, це долі, це втрати, це вибір, це історії жінок, які поруч з чоловіками стали на захист України. У кожному фото тиша перед боєм, біль розлуки, втома і сила, яка тримає усіх нас , – розповіла пані Ірина.

На відкритті було тихо і водночас дуже емоційно. Присутні уважно слухали історії військовослужбовиць, які розповідала пані Ірина – про те, як для них почалася повномасштабна війна, де вони були в той момент і що довелося пережити. Це були історії, що пронизують до глибини: про матір, яка під обстрілами долала Антонівський міст, аби дістатися до своїх синів; про жінку, яка вирушила до військової частини, а повернулася додому лише через рік і чотири місяці. Люди в залі не стримували сліз.

Ірина Ільясова розповіла і свою історію. Її слова дублювалися на великому екрані: «Цей день, навіть через час повномасштабної війни, добре пам’ятаю на звук, на смак, на запах, адже життя розділилося на «до» і «після». Пам’ятаю кожну хвилину всього дня. Несподівано приходить сповіщення на телефон. Перша думка: від кого? Хто пише в такий ранній час? В душі немає тривоги, ще все звично та буденно. Ракетні удари по Одесі, читаю повідомлення від сестри. Почалось, почалася війна, нас бомблять. Як це? Наступне повідомлення – «бомблять аеропорт Кульбакино». Перед виходом відчинила двері в дитячу кімнату. Напівтемрява. Тільки горить світильник. Дівчата солодко сплять. Кожна бачить сни. В кімнаті віє солодкий, ні з чим незрівнянний дитячий запах. Середня розкидала руки, наче зірка, молодша витягнула ніжку з-під ковдри. Я не підійшла до них, не поправила ковдру, не вкрила, не поцілувала, не обняла, потайки зачинила двері. Боялася розбудити, потурбувати, налякати, боялася, що не витримаю – розплачусь. Чоловіка теж не обняла. Мені здалось, що ввечері, як завжди, я повернуся додому. Я повернулась, тільки через рік і чотири місяці – до дівчат, до чоловіка, до своєї оселі, але не до свого звичайного життя. Адже життя розділилося на до і після.»

Під час заходу слово мали заступниця міського голови Марія Дроздова, членкиня ГО «Захист держави» Олена Севастьянова та директорка музею Зореслава Клименко. У своїх виступах вони дякували авторці за сміливість і щирість, за здатність показати війну так, як її відчуває жінка.

– Такі проєкти – це частина живої історії, яку необхідно зберігати та передавати наступним поколінням. Адже саме через особисті історії формується справжнє розуміння війни , – наголосила пані Зореслава.

Фотовиставка «Війна має жіноче обличчя» діятиме у Південноукраїнському міському історичному музеї до 4 квітня 2026 року. Кожен охочий може прийти та побачити обличчя жінок, які тримають не лише фронт, а й повсякденне життя своїх родин і близьких.

Миколаївські