Рецепт незламності: як у Первомайську випікали «Мамину паску» для фронту

09 квітня 2026 р. 20:04

09 квітня 2026 р. 20:04

Напередодні Великодня у Первомайську запах свіжої випічки став символом не лише свята, а й пам’яті, вдячності та материнської любові. Цьогоріч місто долучилося до всеукраїнського проєкту «Мамина паска», результатом якого стали майже пів тисячі пасок для українських військових на передовій. Про це розповіла журналістці учасниця проєкту Ірина Тихончик.

Ініціатива має особисту історію

Вікторія Кравчук, голова ГО «Обʼєднані родини України» Фото: Лариса Позняк

Її започаткувала Вікторія Кравчук — мама загиблого захисника, голова громадської спілки «Об’єднані родини України». Втративши сина ще у 2014 році, вона змогла перетворити біль на дію і вже кілька років поспіль об’єднує родини загиблих для спільної справи.

— Це вже четвертий рік, якщо я не помиляюся, — розповідає Ірина, — триває цей проєкт. Він розпочався ще у 2023-му, і щороку проходить в різних містах.

До ініціативи долучилися місцеві громадські організації, зокрема «Сильна українська мама» (голова Наталія Головацька) та «Ніхто крім нас» (голова Лариса Позняк), а також родини загиблих воїнів.

— Нас було небагато, буквально кілька жінок: Віра Пєвнєва, Віра Усатюк та Наталя Головацька, але кожна хотіла бути потрібною, — каже Ірина.

Як народжувалися паски

Фото: Лариса Позняк

Процес підготовки тривав майже тиждень. Основна робота відбувалася на базі місцевого підприємства «Первомайськ Каравай», яке відгукнулося на ініціативу.

— О шостій ранку ми вже були на пекарні. До одинадцятої спекли 480 пасок, — згадує Ірина.

Жінки працювали разом із професійними пекарями, які не лише надали обладнання, а й залишалися після зміни, щоб допомогти:

— Ми ж не знаємося на цих печах, на технології. Дівчата залишалися понад норму, щоб нам допомогти. Це була колосальна підтримка.

До процесу долучилися всі — від технологів до працівниць нічної зміни. Особливо емоційним став момент, коли один із працівників дізнався, що поруч із ним працюють матері загиблих військових.

— Він розчулився, навіть розплакався. І залишився допомагати до кінця, — продовжує розповідь Ірина.

Фото: Лариса Позняк

Справжня сила — в єдності

Проєкт об’єднав не лише громадян, а й бізнес, благодійників і навіть українців за кордоном. Продукти для випікання надали місцеві підприємства. Яйця — «Благодатненський птахопром»; борошно та олію — агрофірма Корнацьких; молочну продукцію — компанія «Галичина». Допомога надійшла і з-за кордону. Кошти на родзинки передала українка з Данії.

— Здавалося б, дрібниці — формочки, стрічки, пакування, але все це купувалося з власної кишені, від душі, — говорить Ірина.

Освячення і дорога на фронт

Після випікання паски освятили. Чин звершив священник Православної церкви України — отець Вадим із Вільшанки, який теж втратив сина.

— Ми фасували, підписували, відправляли через «Нову пошту». І коли телефонували хлопцям, вони просто плакали, — розповідає Ірина. — Вони знали, що ці паски зробили мами загиблих і що вони освячені. Це дуже сильний момент був.

Паски вирушили на різні напрямки, зокрема Харківський, Чернігівський та інші. Окремо частину передали дітям з реабілітаційного центру, як щорічну традицію ініціаторки проєкту.

«Хотілося просто бути потрібною»

Для учасниць ця ініціатива — не лише волонтерство, а й спосіб прожити власний біль.

— Мені хотілося бути потрібною. Хотілося передати хоч маленьке тепло туди, на нуль, де найважче, — каже Ірина Тихончик.

Вона згадує і про найстаршу учасницю Віру Усатюк, якій понад 80 років:

— Вона хотіла бути всюди: і тісто катати, і родзинки додавати, і пакувати. Їй було важливо відчувати, що вона потрібна.

Цей проєкт став не лише допомогою військовим, а й точкою опори для тих, хто залишився в тилу.

Фото: Лариса Позняк

Великдень, якого всі чекають

Сьогодні майже 500 пасок уже доставлені на передову. Разом із ними — тепло, молитва і віра.

— Ми дуже хочемо, щоб цей Великдень був уже з перемогою. Може, це здається неможливим, але у Бога немає нічого неможливого, — говорить наостанок Ірина.

Миколаївські