У Первомайську пройшла акція «Не мовчи. Полон вбиває!» Звільнені з полону, капелан та ті, хто очікує

26 квітня 2026 р. 15:10

26 квітня 2026 р. 15:10

26 квітня у середмісті Первомайська знову зібралися ті, для кого час зупинився у тому дні, коли зникли їхні рідні. Тут пройшла мирна акція «Не мовчи — полон вбиває». Цього разу вона була особливою. Поруч із болем — радість, бо на акцію прийшли й ті, хто повернувся з полону. Журналістка Гард.City розкаже.

Ранок. Перед входом у парк традиційна інсталяція з портретами військових. Дружини, матері, сестри обережно поправляють світлини, додають нові фото. Обіймаються. Обмінюються інформацією і готуються до акції. По обидва боки центральної вулиці — банери, плакати з проникливими словами «Наші ще не вдома».

Марта Автор: Наталія Клименко

Серед усіх і маленька Марта , з близьких родини Дмитра Криленка . В руках дівчинки плакат: «Діма, чекаю на обмін і зустріч із тобою». Марта вірить, що Діма повернеться. Вона тут кожного разу. А сьогодні ще й даруватиме квіти звільненому з полону захиснику.

Хвилина мовчання. Рівний звук метронома відраховує секунди. Люди завмирають. Зупиняються автівки. Місто, здається, затримує подих разом із тими, хто стоїть тут, де біль, пам’ять і надія.

Акції традиційні, тільки кожного разу — нові історії, які рвуть душу і серце.

Очікування довжиною в місяці

Майже рік очікує на сина Катерина Грач . Дмитро Грач зник 7 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині, у Куп’янському районі.

— Жодної інформації немає. Командування нічого не каже, — ділиться болем пані Катерина. — Приходжу сюди і плачу.

Разом із нею шукає захисника вся родина: звернення, анкети, поїздки — все пройдено. Відповідей немає.

Оксана Кучеренко чекає брата Автор: Наталія Клименко

Поруч стоїть Оксана Кучеренко . Вона чекає на брата — Олександра Крисюка . Він зник 25 травня 2025 року на Донецькому напрямку.

— Пішов на завдання і зник. Статус є, а більше нічого, — розповідає жінка.

На акції вона приходить із січня:

— Надія є. Велика. Я навіть не допускаю іншого.

Історія зі сльозами, але вже від радості

Діана Амандурдієва Автор: Наталія Клименко

Серед присутніх — Діана Амандурдієва . Її історія — інша. Вона дочекалася з полону свого чоловіка.

— Я просто відчула, що це дзвінок про нього. Взяла слухавку і почула: «Вашого чоловіка звільнено».

Слова їй даються крізь сльози:

— Я запитала, куди їхати, як його знайти. А потім він подзвонив. Ми просто дивилися одне на одного і плакали. Не могли повірити.

Зараз її чоловік проходить реабілітацію.

— Ми дуже чекали. Молилися. Боролися і він нарешті вдома, — каже Діана.

Тепер вона приходить на акції вже з іншою місією — підтримати тих, хто ще чекає.

Молитва з капеланом

Капелан Олександр та Олександра Євдокімова Автор: Наталія Клименко

Сьогодні на акцію прийшов і капелан Олександр . З 2022 року він поруч із військовими та їхніми родинами. Служив у 28-й бригаді, працював у секторі цивільно-військового співробітництва, повідомляв родинам найважчі новини .

— Найбільше спілкувався із сім’ями зниклих і загиблих. Тому хочу бути корисним і тут.

Спільна молитва Автор: Наталія Клименко

Він молиться разом із людьми і додає:

— Ви робите дуже важливу справу і я буду поруч.

Надія, яка сильніша за втому

Наталія Цюпка розшукує сина Автор: Наталія Клименко

Серед тих, хто чекає, — Наталія Цюпка . Вона шукає сина — Владислава Юхненка . Він зник 19 серпня 2024 року на Донеччині, у районі Торецька.

— Я вже всюди зверталася, але поки нічого.

Переїхавши до Первомайська з Миколаєва як переселенка, вона продовжує виходити на акції:

— Я вірю, що він повернеться.

Наталія Максюта чекає на сина Автор: Наталія Клименко

Поруч — Наталія Максюта . Її син — Андрій Максюта , 1988 року народження, зник 22 квітня 2025 року на Покровському напрямку.

— Я вже зверталася всюди, але поки тиша, — каже мати.

Вона приходить регулярно, бо вірить.

Повернення і те, що залишається після

Андрій Солнцев Автор: Наталія Клименко

Серед учасників акції — Андрій Солнцев . У липні минулого року він повернувся з полону. Сьогодні вперше наважується говорити про пережите: обережно, уривками. Ми домовляємося про окрему розмову, але він одразу піднімає інше — болюче питання адаптації. Розповідає про випадок у маршрутці:

— Зайшов у 101-шу, а водій каже: «Мені потрібна довідка з виконкому, що ти маєш право на безкоштовний проїзд, і взагалі що ти тут робиш? Ти маєш бути на фронті». Я питаю: «А ти сам був на фронті?» Каже, що був. Але той, хто справді там був, такого не скаже.

У його голосі — не образа, а втома від несправедливості. Про полон говорить стримано. Каже, що обмін став несподіванкою:

— Я вже й не сподівався.

У полон Андрій потрапив 12 квітня 2022 року в Маріуполі, на заводі Ілліча, служив у складі 36-ї бригади. Його утримували в Костромській області. Провів там понад три роки.

— Сказали раптом: «Ти їдеш додому», — ділиться він пережитим.

Про умови — коротко: кілька хвилин у душі на всіх, постійні перевірки, життя «на камеру»:

— Нам важливо було просто вижити.

Наша розмова обривається — починається зустріч зі звільненими.

Ті, кого дочекалися

Василь Бабієнко Автор: Наталія Клименко

Цього дня на акції зустрічають і звільнених з полону. Серед них — Василь Бабієнко . Йому дарують квіти, дякують, обіймають. Він помітно хвилюється, говорить небагато, обіцяє згодом поспілкуватися з тими, хто чекає своїх.

Організаторка акції Леся Щербаченко пояснює:

— Для наших хлопців важливо знати, що їх чекали, що про них пам’ятають.

Тут, на акції, немає випадкових людей. Кожен прийшов зі своєю історією. І кожна — про боротьбу, про віру, про очікування, про підтримку і про те, що мовчати не можна. Бо полон вбиває.

Миколаївські