«Це не класичний спектакль»: у Первомайську театрали дві години тримали залу в напрузі

07 травня 2026 р. 10:16

07 травня 2026 р. 10:16

На головній сцені міста відбулася прем’єра спектаклю «Рівень pH» за мотивами роману Селінджера «Ловець у житі». Мінімум декорацій, постдраматична форма і майже дві години психологічної напруги — місцевий театр під керівництвом Тетяни Гаврилюк ризикнув говорити з глядачем про речі, які зазвичай незручно вимовляти вголос. І, схоже, зал почув.

6 травня у ЦК Зарницької було досить людно. Для місцевого театрального середовища справжня подія — місцеві театрали представили прем’єру вистави «Рівень pH». Постановку створили за мотивами роману «Ловець у житі», але те, що побачив глядач, важко назвати класичним театром.

«Антиініціація. Постдраматична сповідь» — саме так визначили жанр автори постановки. І вже з перших хвилин стало зрозуміло: легкої історії цього вечора не буде.

Автор: Галина Давидова

Театр без зайвого

Режисеркою-постановницею виступила Тетяна Гаврилюк . Над сценографією та художнім оформленням працювала Катерина Баранюк . Декорацій на сцені — мінімум. Замість складних конструкцій — невеликі плакати-гасла, які працювали майже як внутрішні репліки персонажів. Ця візуальна простота лише посилювала драматургію. Глядачеві не нав’язували емоцію. Його просто змушували занурюватися самому.

Тетяна Гаврилюк Автор: Наталія Клименко

За словами Тетяни Гаврилюк, над постановкою працювали близько пів року.

— Це була дуже складна робота. Ми багато розбирали текст, думали над кожною сценою, шукали правильний стан. Було дуже багато репетицій, — говорить режисерка вже після прем’єри, коли емоції ще не встигли вщухнути.

Голден як «людина без шкіри»

Олександр Костюк у головній ролі Автор: Галина Давидова

Головного героя — Голдена — зіграв Олександр Костюк . Його персонаж у цій постановці — людина без внутрішнього захисту, своєрідний лакмусовий папірець, через який проявляються чужі слабкості, фальш і лицемірство. Він нікого прямо не засуджує, але поруч із ним усе приховане раптом стає прозорим. Роль виявилася надзвичайно складною ще й фізично: майже дві години актор практично не залишав сцену.

— Це не кожен витримав би. Треба було існувати тут і зараз, постійно тримати стан і перевтілюватися, але Сашко впорався, — каже Тетяна Гаврилюк.

Сам Олександр після вистави жартує:

— Та все добре, класно, запрошую всіх. А якщо серйозно — то це неймовірний досвід, коли ти наче вимикаєшся, а потім вмикаєшся після двогодинної вистави. Дві години життя як і не було.

«Хотілося самій вийти на сцену»

Після вистави журналістці вдалося потрапити за куліси. Юні актори ще не відійшли від емоцій: хтось сміявся, хтось обіймався. Для багатьох це був серйозний сценічний досвід.

Автор: Наталія Клименко

Анастасія Цуцуян , яка лише починає свій театральний шлях, зізнається:

— Перед виходом дуже хвилювалася. Але коли вийшла на сцену — усе зникло.

Богдан Пахолок грав «мажора» і каже, що роль далася непросто.

— Нелегко виходити в сцену бійки й постійно думати, чи все виглядає переконливо. Але театр — це вже частина життя, яку ні на що не проміняєш.

Дебютувала у виставі й Маргарита Корнієнко .

— Це зовсім нове відчуття. Дуже сильне для саморозвитку, — говорить вона.

Автор: Наталія Клименко

Владислав Зубков переконаний: ця постановка змінила сам колектив:

— Ми дуже здружилися. Якщо раніше були якісь напруження — вони просто зникли.

А Софія Задорожна після вистави сміється:

— Я весь час думала про те, щоб у сценах не підвела спідниця, бо доводилося багато рухатися.

Навіть ті, хто цього разу залишився в залі, проживали виставу не менш емоційно. Акторка театру Анастасія Кіданова , яка цього разу була глядачкою, каже:

— Мені весь час хотілося на сцену. Коли головний герой дивився в зал, мені здавалося, що він говорить особисто зі мною.

Автор: Галина Давидова

Після фіналу — сльози й обійми

Після завершення вистави зал ще кілька секунд мовчав. А вже потім — оплески.

Тетяна Гаврилюк не приховувала емоцій. Разом із акторами вона сміялася, плакала й обіймала свою команду.

— Я ще раз переконалася: ми можемо робити дуже серйозні речі. Навіть складні філософські тексти нам під силу, — каже режисерка.

Постановку створили за мотивами роману «Ловець у житі» — культового твору американського письменника Джерома Девіда Селінджера, написаного ще у 1951 році. Це історія підлітка Голдена Колфілда, який болісно реагує на фальш дорослого світу й намагається зрозуміти, де межа між дитинством і дорослішанням. Саме через цю чесність роман свого часу став культовим для кількох поколінь і водночас — одним із найбільш суперечливих творів ХХ століття.

Миколаївські