Культура як ресурс: болгари Миколаївщини пропонують нову модель розвитку району

28 липня 2026 р. 11:00

28 липня 2026 р. 11:00

Як зберегти унікальну культурну спадщину й водночас перетворити її на ресурс для розвитку громади? Це питання вже понад два десятиліття порушує болгарська спільнота Тернівки, що нині входить до складу Миколаєва . Її представники переконані: культура може бути не лише способом збереження історичної пам'яті, а й інструментом розвитку громади. Про це журналістці Гард.City розповів голова болгарської спільноти Тернівки Владислав Ганчо.

Болгарський острів у великому місті

На перший погляд Тернівка мало чим відрізняється від інших мікрорайонів Миколаєва. Та за звичайними міськими вулицями прихована історія, що налічує понад два століття. Саме тут покоління болгар-переселенців зуміли зберегти свою мову, звичаї та культурну самобутність.

Тернівка на мапі Херсонскій губернії Фото: kraeved.od.ua

Поселення заснували в 1802 році вихідці з історичної області Тракія. Через Бессарабію вони дісталися берегів Великої та Малої Тернівки, рятуючись від наслідків російсько-турецьких війн. Попри непрості умови, колонія швидко розвивалася. Уже за кілька років переселенці не лише забезпечували власні потреби, а й вирощували продукцію на продаж. Згодом Тернівка стала одним із найбільших болгарських поселень півдня України.

— До 1996 року Тернівка майже двісті років залишалася окремим болгарським поселенням, — розповідає голова болгарської спільноти Владислав Ганчо. — Коли вона увійшла до складу Миколаєва, ми не перестали бути громадою. Але поступово наші особливості почали розчинятися у великому місті. Саме тоді й постало питання, як зберегти те, що формувалося поколіннями.

Болгарські поселенці Фото: kraeved.od.ua

За словами Владислава Ганчо, після входження Тернівки до складу Миколаєва підходи до розвитку історичного району дедалі більше орієнтувалися на загальноміські потреби, тоді як його культурна специфіка відходила на другий план. Саме тоді, говорить він, і розпочався багаторічний діалог з органами місцевого самоврядування щодо збереження болгарської спадщини та участі громади у вирішенні питань розвитку Тернівки.

Не про привілеї, а про участь

Владислав Ганчо Автор: Наталія Клименко

Найбільше, каже голова болгарської спільноти Владислав Ганчо, засмучує навіть не відсутність підтримки, а те, що позицію громади часто трактують неправильно:

— Нас дуже часто неправильно розуміють. Складається враження, що ми просимо якихось особливих умов чи привілеїв. Насправді ми говоримо зовсім про інше — про виконання українських законів. Ми хочемо брати участь в ухваленні рішень, які безпосередньо стосуються нашої громади.

За словами Владислава Ганчо, українське законодавство, міжнародні документи, ратифіковані Україною, та європейська практика передбачають не лише збереження культурної спадщини національних спільнот, а й їхню участь у розвитку територій, де вони історично проживають.

Саме тому останніми роками активісти надсилають звернення до органів місцевого самоврядування, беруть участь у громадських обговореннях і презентують власне бачення розвитку Тернівки. Водночас, зазначає співрозмовник, далеко не всі їхні ініціативи знаходять практичне продовження, а діалог нерідко зводиться до формального обговорення без подальших рішень.

Культура як рушій місцевої економіки

Автор: Наталія Клименко

Головна ідея, яку просуває болгарська громада Тернівки, значно ширша за традиційне уявлення про діяльність національно-культурних товариств.

— Для нас культура — це не лише пісні чи свята. Це економіка. Це можливість людям відкривати власну справу, виробляти крафтову продукцію, розвивати гастрономію, ремесла, туризм. Якщо громада має унікальну історію, вона повинна працювати на розвиток цієї території, а не залишатися лише музейним експонатом, — говорить Владислав Ганчо.

Фактично йдеться про модель розвитку, яку сьогодні широко застосовують у Європі. Її суть проста: локальна історія та культурна ідентичність стають конкурентною перевагою громади. Для Тернівки таким ресурсом є болгарська кухня, народні ремесла, місцевий діалект, традиційний одяг , легенди, топоніміка та понад двохсотрічна історія поселення.

— Болгарська кухня, місцевий діалект, легенди, народний костюм, традиційні ремесла — усе це не повинно лежати в архівах. Воно може створювати робочі місця, приваблювати туристів і допомагати місцевому бізнесу. Саме так працюють десятки європейських громад, і ми не бачимо причин, чому це не може працювати в Україні, — наголошує Владислав.

Бібліотека і музей — центри розвитку

Однією з найцікавіших пропозицій активістів є переосмислення ролі бібліотеки та музею. На їхню думку, ці заклади мають бути не лише сховищами експонатів.

— Ми бачимо музей і бібліотеку не як місця, де просто зберігаються речі чи книги. Це можуть бути сучасні центри розвитку. У бібліотеці люди можуть отримувати консультації щодо грантів, підприємництва, юридичних питань. У музеї — навчатися ремесел, дизайну, виробництва. Культура має працювати для людей сьогодні, а не лише розповідати про вчора.

За задумом авторів концепції, саме такі простори можуть стати осередками розвитку малого бізнесу, народних промислів та локальних ініціатив. Водночас саме навколо майбутнього музею та бібліотеки сьогодні виникає найбільше запитань. Представники громади висловлюють занепокоєння щодо подальшої долі цих закладів і наполягають на відкритому обговоренні.

Не про нові закони, а про виконання чинних

Свої пропозиції громада обґрунтовує не лише власним баченням. У зверненнях до органів влади вона посилається на Конституцію України, Закон «Про національні меншини (спільноти) України», Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», законодавство у сфері культури, а також міжнародні документи, ратифіковані Україною.

— Ми не просимо змінювати Конституцію чи вигадувати нові закони. Ми говоримо про виконання тих норм, які вже існують. Україна взяла на себе відповідні міжнародні зобов'язання. Ми лише хочемо, щоб вони працювали так, як це передбачено законом, — наголошує Владислав Ганчо.

Чому ця історія важлива для Первомайська

На перший погляд може здатися, що йдеться лише про один мікрорайон Миколаєва. Насправді ця історія значно ширша. Вона порушує питання, актуальні для всієї Миколаївщини, де поруч живуть представники різних національних спільнот.

У Первомайську вже тринадцять років активно працює болгарська громада. Вона проводить фестивалі, реалізує міжнародні культурні проєкти, популяризує болгарські традиції та підтримує співпрацю з національними товариствами України й Болгарії. Саме тому досвід Тернівки цікавий і для нашого міста. Адже сьогодні дедалі частіше йдеться не лише про збереження культури, а й про те, яку роль національні спільноти можуть відігравати у розвитку громад.

Болгарська громада Тернівки пропонує дивитися на культурну спадщину ширше, а саме, як на ресурс для розвитку туризму, в тому числі, гастротуризму, малого підприємництва, ремесел та локальної економіки. І ця дискусія може бути корисною не лише для болгар. Вона стосується будь-якої громади, яка прагне зберегти свою історію та водночас зробити її частиною сучасного життя.

Чи може культурна спадщина стати одним із ресурсів розвитку українських міст? Наскільки активно національні спільноти мають долучатися до формування місцевої політики? І як на практиці повинні працювати норми законодавства, що гарантують їм таке право? Саме навколо цих питань сьогодні триває дискусія, яка давно вийшла за межі Тернівки.

Що пропонує болгарська громада Тернівки

Суть концепції

Перейти від моделі «зберігати культуру» до моделі «розвивати громаду через культуру», коли історична спадщина працює не лише на пам'ять про минуле, а й на економіку, туризм, освіту та якість життя.

Ця публікація — лише початок великої розмови. Редакція Гард.City звернеться до Миколаївської міської ради із запитом, аби отримати офіційну позицію щодо пропозицій болгарської громади Тернівки, механізмів її участі у прийнятті рішень та бачення майбутнього історичного району. Ми переконані: суспільно важлива дискусія має бути повною, а тому слово повинні мати всі сторони. Саме після цього читачі зможуть самі зробити висновок, чи готові місцеве самоврядування та громада спільно шукати модель розвитку, у якій культурна спадщина стане ресурсом для успішного майбутнього.

Миколаївські