Наталя Неіщенко у 68 років обіймає серйозну посаду, катається на гірських лижах і подорожує

08 серпня 2026 р. 09:27

08 серпня 2026 р. 09:27

Наталя Неіщенко 34 роки працює в будівельній сфері: організовує безпечні умови на будмайданчиках і стежить за дотриманням правил безпеки. Нині вона обіймає посаду заступниці головного інженера з охорони праці ПрАТ «Юженергобуд» і є однією зі «старожилів» підприємства – працює там із 1992 року.

Напередодні Дня будівельника ми запросили пані Наталю до редакції, що поговорити про професійний шлях, підприємство, родину та життя в місті, яке вона допомагала будувати. Її історія надихає.

Наталі Неіщенко 68 років. Разом із чоловіком Олександром вони виховали двох синів і мають четверо онуків. Наталя родом із Первомайська, а Олександр – корінний костянтинівець. Познайомилися майбутнє подружжя в Одеському автомеханічному технікумі, де сиділи поруч на заняттях, а згодом одружилися.

Після навчання за розподіленням поїхали працювати в Мелітополь, на завод «Мотор Січ», але з’ясувалося, що такі фахівці там уже не потрібні. Подружжю дали відкріплення, і в 1978 році вони приїхали до Південноукраїнська, саме тоді тільки починали будувати атомну станцію та саме місто.

Олександр одразу влаштувався на підприємство «Гідромонтаж», яке зводило гідротехнічні споруди, зокрема й насосну станцію на міському пляжі. Наталя народила двох синів, а після декрету 13 років трудилася у виробничому відділі виправної колонії. В «Юженергобуд» прийшла в 1992 році, і почала із заступниці начальника в управлінні механізації.

– Як вийшло, що ви кардинально змінили напрямок професійної діяльності?

– Це спонтанне рішення. Перший час я була в розпачі. Моя спеціалізація – технологія інструментального виробництва, а тут трактор, бульдозер, драглайн, екскаватор, скрепер. Для мене це був темний ліс. Молоді хлопці-механіки бачили, що я плаваю, і навмисно ставили каверзні запитання. Пам’ятаю, як вийшла й розплакалася прямо біля техніки. Тоді начальник управління Юрій Олександрович Нагулко запитав, чого я плачу, і все терпляче пояснив і показав. Підтримка була величезна. А начальником охорони праці всього підприємства був Станіслав Васильович Горєлий – золота людина. В будь-який час дня або ночі міг усе розкласти по поличках. Він і став моїм учителем.

Наталя Неіщенко в редакції. Автор: ГНаталя Кравець

– Як розвивалася ваша кар’єра далі?

– Підприємство реорганізували, всі виробничі дільниці об’єднали. Я стала начальницею відділу охорони праці. За ці роки «Юженергобуд» пройшов різні етапи, мінялися керівники. Зараз я заступниця головного інженера з охорони праці.

– Що змінилося за 34 роки у вашій роботі?

– Відчувається нестача кадрів через війну: найдосвід ченіших мобілізують. Також змінилося ставлення самих працівників до охорони праці. Люди віком 60+ часто вважають, що вже все знають, і нехтують правилами. За статистикою, найбільше нещасних випадків трапляється саме з працівниками цієї вікової категорії та з наймолодшими – молодь ще не усвідомлює всіх наслідків. За своє здоров’я найбільше переймаються люди середнього віку. Найчастіша причина порушень техніки безпеки – брак досвіду та недбалість.

– Яким є ваш звичний робочий день? Скільки об’єктів контролюєте одночасно?

– Приїжджаю на роботу хвилин за п’ятнадцять до сьомої. О сьомій тридцять у нас оперативка: прораби, начальники дільниць звітують за попередній день, ми плануємо та обговорюємо всі робочі питання. О восьмій усі вже на своїх місцях, і тоді я вирішую, на який об’єкт їхати: заходжу на територію атомної станції, де працюють наші люди, або виїжджаю на зовнішні об’єкти.

– Як організовано навчання та інструктажі для працівників перед виходом на об’єкт?

– Коли людина приходить на роботу, я особисто проводжу інструктаж. Потім на дільниці на робочому місці інструктує ще майстер або виконроб. Є відповідні записи в журналах, де працівник розписується, що ознайомлений, і лише після цього його допускають до роботи. Раз на рік у кожного перевіряємо знання правил техніки безпеки.

– Згадайте якусь історію з вашого досвіду.

– Коли тільки починала свій трудовий шлях у будівельній компанії, у одного з працівників стався напад епілепсії. Уперше в житті я бачила таке на власні очі. Спочатку розгубилася, а потім згадала, що потрібно робити. Цей випадок навчив мене, що в будь-якій ситуації треба зберігати холодну голову.

– Що вважаєте головним досягненням за час роботи на цій посаді?

– Можливо, те, що коли йду містом, часто чую: «Іванівна, привіт!». На минулих виборах балотувалася в депутати міської ради. Не пройшла, але голосів за мене було чимало. Мабуть, для мене найголовніше – саме спілкування з людьми, зв’язок.

За горою паперів: робочі моменти Наталі Неіщенко. Автор: з сіменого албому Наталі Неіщенко

– Як змінилося підприємство за цей час?

– На краще. Практично вся техніка нова. У нас сучасне обладнання. Тільки випустять щось нове – воно вже в нас є. Це ж одне з найбільших містоутворюючих підприємств. Ми фактично побудували місто і продовжуємо будувати. Вже здали в експлуатацію житловий комплекс «Граніт» , плануємо закладати нові будинки , риємо котловани. Був період повного розвалу, коли «Юженергобуд» занепадав і зарплату не платили. На кризовій стадії залишалося всього близько півсотні працівників, а зараз їх уже понад тисячу. Коли підприємство очолив нинішній власник – воно потихеньку почало відроджуватися.

– На ваш погляд, як за цей час змінилося саме місто?

– На жаль, не на краще. Південноукраїнськ став містом пенсіонерів, молоді просто немає куди подітися. Онуки кличуть мене гуляти, і я думаю: а куди піти з ними? Обійшли все місто і все. На меморіалі дитячий майданчик уже вкрай занедбаний, молодіжного центру як не було, так і немає, хоча про нього постійно говорять. Господаря в місті бракує, лише бюрократія.

– Що вас надихає і допомагає не вигоріти професійно?

– Уже майже 14 років, як я на пенсії, але не припиняю працювати. У 56 років опанувала гірські лижі, і це стало моєю любов’ю. Щозими їздимо кататися на Закарпаття. Усіх онуків, крім наймолодшого, теж поставила на лижі. Влітку допомагає відновитися активний відпочинок із родиною та друзями: беремо намети і виїжджаємо на природу. Одного з онуків узяли в намет, коли йому був лише 21 день. У нас ціла компанія, з друзями підтримуємо контакт ще зі студентських років: були в Карпатах, на Рівненщині на Білому Озері, тут – по Бугу. Минулого року онуку виповнилося десять, і ми їздили на рафтинг разом із друзями – військовими, які приїхали у відпустку з «нуля». Ми робили Івану день народження, а їм – перезавантаження.

Гірські лижі Наталя Неіщенко опанувала у 56 років. Автор: з сімейного альбому Наталі Неіщенко

– Ви працюєте саме з будівельниками. Що особисто для вас означає ця професія?

– Це життя. Ти починаєш із нуля і йдеш до завершення: тобі дають ділянку, ти риєш котлован і спостерігаєш, як з землі виростає будівля.

– А що відчуваєте особисто ви, коли бачите весь цей процес?

– Гордість. Ми зробили, ми побудували.

Історичний момент: пуск 1 агрегату Ташлицької ГАЕС. Автор: з сімейного альбому Наталі Неіщенко

– Що б хотіли побажати будівельникам напередодні професійного свята?

– Здоров’я, стабільності, нових об’єктів і, звісно, роботи без порушень і травм – це найголовніше. Щоб кожен працівник на будь-якому підприємстві думав перед тим, як щось зробити, адже його з доров’я та життя залежать саме від його власних рішень.

І миру нам усім. Мій старший син Костянтин – військовий, я дуже хвилююся за нього. За онуків страшно. Минулого року в нас гостював онук з Одеси, на той момент йому було вісім років. Повз наші вікна проїхала машина й зачепила каналізаційний люк. Саме тоді була повітряна тривога. Онук дуже перелякався. Я його заспокоїла, а він раптом питає: «Бабусю, за що вони нас так ненавидять?». Діти травмовані цією війною набагато глибше, ніж нам здається. Тому всім нам насамперед потрібен мир.

Миколаївські