«Я хочу бачити молодь молоддю»: Максим Доскач про життя і можливості у Первомайську

12 серпня 2026 р. 18:17

12 серпня 2026 р. 18:17

Сьогодні — День молоді. І це хороший привід поговорити не лише про концерти, вечірки та святкові фото, а про саму молодь: чого вона хоче, що її дратує, що змушує залишатися в Первомайську, а що думати — про від’їзд. Чи справді молодим людям потрібні лише розваги? Чи готові вони брати на себе відповідальність і щось змінювати у своєму місті? Про це ми говоримо з 18-річним Максимом Доскачем — головою студентського самоврядування політехнічного коледжу, членом Молодіжної ради, учасником молодіжних форумів, тренінгів та ініціатив.

Зустрічаємося з Максимом у парку. «Часто тут буваєш?» — відразу запитую. «Часто», — відповідає він. Далі трішки про парк і виходимо на значно ширшу тему: чого сьогодні хоче молодь, яких можливостей шукає і яким бачить свій Первомайськ .

Максим Доскач, Первомайськ Автор: Наталія Клименко

«Молодь — це не вік. Це енергія щось змінювати»

— Максиме, для тебе особисто хто така молодь?

— Молодь — це рушійна сила. Але якщо не загальними фразами, то для мене молода людина — це енергійна людина, яка готова щось робити, готова щось змінювати. Якщо говорити саме про активну молодь — це люди, які хочуть кудись пробитися, щось зробити, покращити. У нашому коледжі, у Молодіжній раді багато таких людей. Вони просто сповнені енергією і готові щось робити, а не тільки писати коментарі у Facebook.

— До речі, навколо віку молоді після останньої публікації Молодіжної ради було чимало дискусій. Що ти про це думаєш?

— Я навіть не дуже розумію, чому це викликало таке бурхливе обговорення. Там у формі була моя помилка. Я спочатку зазначив вік від 14 до 21 року, але швидко все виправив. Загалом же завжди було 14-35 років. Хоча на практиці в нас переважно реєструються молодші. Цього разу було 75 зареєстрованих, і більшість — це саме люди від 14 до 20-21 року. Старших теж було кілька людей, і це, я вважаю, хороший результат.

Від відео у дев’ятому класі — до Молодіжної ради

Перші кроки до активності Максим зробив ще у школі. Каже, тоді він не надто вирізнявся громадською активністю, але вже у дев’ятому класі почав знімати відео. Згодом отримав першу подяку за свою роботу і саме це, за його словами, стало для нього важливим стимулом рухатися далі.

— Мені просто стало цікаво. У школі мені навіть подяку видали і це стало мотивацією. Потім я пішов в інформаційний комітет коледжу, багато знімав для коледжу. Потім став головою комітету. З’явилася Молодіжна рада — я пішов туди. А зараз уже їжджу Україною на різні тренінги, форуми. Просто втягнувся в це.

Повномасштабна війна, говорить Максим, теж вплинула на його активність. У дев’ятому класі через карантин, а потім початок повномасштабного вторгнення навчання фактично перейшло в дистанційний формат. Пізніше саме повернення до активного життя, навчання й нових знайомств стало для нього поштовхом до громадської діяльності.

12 серпня відбулася зустріч Молодіжної ради з міським головою Олегом Демченком Автор: Тетяна Кострикніа

«А де молоді сьогодні відпочивати?»

Окрема тема, яка викликала дискусії серед первомайців, — молодіжні вечірки та інші розважальні заходи. Частину містян обурює сама ідея: мовляв, війна триває, а молодь хоче співати, танцювати й розважатися. Максим із такою логікою не погоджується.

— Я вважаю, що молоді таке дозвілля потрібно. Якщо брати минулі роки, то все одно були дискотеки, було куди сходити. А після 2022-го, 2023-го, 2024-го цього дуже сильно не вистачало. Зараз у нас уже щось є: у суботу в парку постійно проводяться якісь активності, концерти, грає музика. Ми теж організовуємо різні заходи. Була «Мем-культура», був літературний вечір. А ще наші молодіжні бали. На кожен бал у нас реєструється до ста людей. І це не тому, що ми робимо якусь дуже сильну рекламну кампанію. Перший раз прийшло 50 людей. Потім приблизно 40 із них сподобалося, вони запросили друзів. На наступний бал уже було 70. І тенденція 70-80 постійних людей поки тримається. При цьому приходить багато нових. Тому я вважаю, що саме таке дозвілля молоді зараз потрібне.

Фото: Молодіжна рада, 2024 рік

«Їм теж не хочеться весь час плакати»

— А як ти реагуєш на закиди, що під час війни такі розваги «не на часі»?

— У мене батько військовослужбовець. І він мені якось сказав: «Я повністю підтримую думку щодо відпочинку», тобто, їм там також не хочеться весь час плакати. Я розумію, що потрібно поважати стан країни, людей, які нас захищають. Це не обговорюється. Але все одно хочеться десь розвіятися. Людям треба якось відпочивати від усього цього. Я раніше щодня читав новини . Зараз намагаюся раз на два-три дні, щоб хоча б трохи передихнути від усього, що відбувається. Бо коли ти постійно в новинах — це просто жах.

«Проблема в тому, що треба знати, куди прийти»

На думку Максима, проблема Первомайська не стільки у повній відсутності активностей, скільки в тому, що молоді люди часто просто не знають, де шукати інформацію.

— У цілому проблема в тому, що треба зараз шукати і знати, куди піти. Бо умовно в Мережі ти сильно цього не знайдеш. Хіба що десь опублікують, у якихось каналах. Тому молодій людині іноді просто треба показати: ось тут є Молодіжна рада, ось тут можна долучитися, ось тут відбувається захід.

Панельна дискусія «Молодь і влада. Молодіжна рада за 2 роки» Автор: Тетяна Кострикіна

Не тільки співати й танцювати

Сам Максим хоче бачити молодь активною не лише у сфері розваг.

— Я хочу бачити молодь молоддю, яка не сидить умовно по кімнатах, не збирається тільки пограти в ігри. Я хочу, щоб молодь була активною, щоб вона себе проявляла, виходила на вулицю. Але щоб вони могли це робити, вони мають знати, куди можна прийти. І також я хочу, щоб вони долучалися до молодіжних організацій. Це насправді дуже крута штука. Якщо є можливість щось зробити, кудись поїхати, щось побачити, чогось навчитися, розвиватися — я вважаю, цими можливостями треба користуватися.

Він згадує і можливе відновлення осередку «Пласту» в Первомайську, студентське та учнівське самоврядування, Молодіжну раду — усі ці середовища, де молодь може не просто споживати готові розваги, а створювати щось сама.

Змагання з пляжного волейболу у Первомайську, організовані Молодіжною радою Автор: Володимир Галузінський

Молодь як рушійна сила змін

Своє уявлення про роль молоді Максим пояснює й історичними прикладами.

— Якщо подивитися на історію, то великі зміни дуже часто починалися саме з молоді. У 1990 році була революція на граніті. Хто її робив? Молодь. У 2004-му Помаранчева революція. Теж молодь. У 2013-му Майдан, Революція Гідності, також починалися з молоді, — впевнений Максим. — Радикальні, кардинальні зміни в країні розпочиналися саме з виходу студентів на Майдани.

Тому, на думку Максима, молодь не варто сприймати лише як аудиторію для концертів чи святкових заходів.

Патріотизм — не прапор на аватарці

Говоримо і про патріотизм. Максим переконаний: він далеко не завжди має бути показовим.

— Молодь наша дуже патріотична. Просто не завжди це проявляється. Багато хто вважає показушністю, коли постійно треба десь український прапор повісити чи герб на собі носити. Але патріотизм проявляється і в дуже простих речах. Наприклад, у нас у коледжі о дев’ятій ранку хвилина мовчання. Це моя ініціатива. Коли звучить сигнал, усі стоять. Навіть якщо ти запізнився на пару і міг би просто пройти — люди стоять. Для мене навіть такі дрібниці дуже показові.

Є й конкретні справи: студенти співпрацювали з Ветеранським центром, допомагали впорядковувати територію на Богополі, брали участь у благодійних заходах та забігах. За словами Максима, все відбувається добровільно. Ніхто до цього не змушує.

«Дорослі бачать лише одну сторону»

— Чому тоді частина старших людей так критично говорить про сучасну молодь?

— Вони бачать її з одного боку. Молоді люди приблизно мого віку — 16, 18 років — не завжди відкриваються дорослим. От я, наприклад, із мамою маю хороші стосунки, ми можемо жартувати, я їй усе розповідаю: і треш, і не треш. Але викладачеві ти не підеш розповідати все те саме. Перед викладачем ти сидиш на парі, відповідаєш на запитання. Тому мені здається, що люди, які багато розповідають про сучасну молодь, не завжди добре її розуміють. Може, вони просто не звикли до всього цього — до сучасних технологій, до того, як зараз молодь спілкується. Бо іноді складається враження, що молодим просто кажуть: «Треба або сидіти, скласти руки, або піти в комсомол, там щось творити». А зараз такого немає. Зараз є ініціативна молодь. Навіть у Первомайську за останні роки я бачу, наскільки більше стало людей, які хочуть щось зробити. То я просто не розумію, чому цього не помічати.

Первомайськ і великі міста

— Однак активність — лише одна частина питання. Є інша, значно прагматичніша: чи є молодій людині заради чого залишатися в Первомайську?

— Якщо відкинути питання молодіжної політики чи активізму, то все значно прозаїчніше — робочі місця. Можна піти працювати касиром, офіціантом, продавцем. Можна потім отримати підвищення, стати керуючим магазину, але можливості все одно обмежені. А ціни в Первомайську не настільки відрізняються від великих міст. Можливо, десь трохи дешевше, ніж в Одесі, але якщо порівняти можливості — то тут небо і земля. Тому якщо ми хочемо, щоб молодь залишалася, потрібні робочі місця, нормальні зарплати, можливості розвитку.

«А у нас ти не знаєш, куди постукати»

— А що конкретно молодь може змінити у Первомайську вже зараз?

— Роботи непочатий край. У нас є активна молодь. Є молоді люди, які готові щось робити, але немає механізму, як це все зібрати докупи. Наприклад, ми зараз хочемо запропонувати ідею створення Банку ініціатив. Щоб молода людина могла подати заявку: є така ідея, я хочу її реалізувати. Якщо заявка хороша, то отримати на неї бюджет і реалізувати. Це вже був би дуже великий крок. Тому що, наприклад, на заході України чи у Києві є дуже багато таких дверей, у які можна зайти й сказати: «Я хочу ось це». І тебе можуть підтримати. Звичайно, ці двері відкриваються тому, хто стукає, а у нас ти просто не знаєш, куди стукати. І, в принципі, немає куди. Тобто інструменти поступово з’являються. Залишилося зробити нормальний механізм, щоб ними користуватися.

— Просто, у нас влада не сильно готова до таких змін, — каже Максим, розмірковуючи про те, що може заважати молодіжним ініціативам. — Наша влада не сильно розуміє, як молодь може щось робити. В інших містах це вже працює. Я був на Тилігульських іграх, спілкувався з людьми. У них є молодіжні ініціативи, молодіжні ради, конгреси. Є обласна Молодіжна рада, куди можуть подаватися і представники наших молодіжних рад. Тобто нам фактично залишилося взяти їхні напрацювання і просто реалізувати це у себе.

Максим наводить приклад Луцька, де молодіжна рада стала ініціатором грантового проєкту, завдяки якому вдалося оновити частину міського простору.

— Отакі речі показують, що це реально працює. Питання тільки в тому, чи готові ми це у себе запустити.

Свобода, незалежність і Україна

— Що для тебе означає незалежність України?

— Для мене незалежність — це воля, ідентичність, коли українці розуміють, що таке Україна. Я не кажу, що ми маємо повністю відмежуватися від чужих культур. Це неможливо, і я не бачу в цьому нічого поганого, доки чужа культура не стає головною замість нашої. Для мене незалежність — це коли є наша власна ідентичність.

«Я хочу побувати в Харкові»

Попри свій юний вік, Максим уже побував у Миколаєві, Одесі, Києві, Львові, їздив на форуми, тренінги та молодіжні заходи. Каже, йому подобається сама можливість відкривати Україну.

— Я дуже люблю кудись їздити, а потім у блокнотику розфарбовувати новий регіон, де побував на тренінгу. Це дуже круто. А ще я дуже хочу побувати в Харкові. Харків для мене — це такий символ незламності. А ще я колись дуже хотів жити в Маріуполі. Мені дуже подобалася його історія, Донбас мене чомусь дуже цікавив. Я дивився фотографії Маріуполя, особливо 2021 року, коли місто почало розвиватися, проводилися реформи. І я дуже сильно хотів туди переїхати, там жити, розвиватися, можливо, вступити кудись. Це була моя мрія.

Максим хотів би вірити в повернення Маріуполя Україні.

То якою Максим хоче бачити молодь?

Відповідь на це питання фактично проходить через усю нашу розмову.

— Я хочу бачити молодь молоддю. Активною. Щоб вона виходила на вулицю, співала, танцювала, займалася спортом, долучалася до молодіжних організацій. Щоб не боялася щось робити, щоб користувалася можливостями, якщо вони є, щоб не чекала, поки хтось усе зробить за неї, і щоб у неї були можливості залишатися тут, якщо вона цього хоче. Бо молодь — це рушійна сила. І якщо дати їй можливість діяти, вона ще може дуже багато чого змінити.

Миколаївські