Кисляківка, Юхимівка та Свято-Троїцьке: як три села стали одним селом Лимани

29 серпня 2026 р. 12:54

29 серпня 2026 р. 12:54

Сучасне село Лимани на березі Бузького лиману приховує історію одразу трьох поселень. На старих картах замість нинішньої назви можна зустріти Кисляківку, Юхимівку та Свято-Троїцьке . В одне село їх об’єднали лише у 1956 році , а спільну назву дали через розташування поселень над лиманом. Про козацьке минуле цих земель, стародавні шляхи, маяки, знищені святині та життя села під російськими обстрілами йдеться у краєзнавчому матеріалі, наданому редакції. Сучасне село виникло у 1956 році внаслідок об’єднання Юхимівки, Кисляківки та Свято-Троїцького . На місцевому кладовищі зберігалися старі поховання з характерними кам’яними хрестами.

Від козацьких зимівників до Кисляківки

Історія цієї місцевості почалася задовго до появи сучасного села. За часів Запорозької Січі узбережжя належало до земель Бугогардівської паланки, яка охоплювала значну частину степів між Південним Бугом та Інгульцем.

Вже за існування  Нової Запорозької Січі у 1734-1775 роках на цих місцях існували козацькі зимівники та поселення. Із ними пов’язують виникнення майбутньої Кисляківки . Козаки займалися скотарством, рибальством і торгівлею. Бузький лиман був багатий на рибу, зокрема осетрових, а степові господарства тримали худобу та виробляли молочні продукти. Виникає і народна версія походження назви Кисляківка, її пов’язують із кисляком – кисломолочним продуктом, який робили місцеві мешканці. Втім, це лише краєзнавча версія походження.

Значну роль у розвитку поселень відігравала торгівля. Через Кисляківку пролягав старовинний Чумацький шлях, яким перевозили сіль із причорноморських та кінбурнських промислів углиб України. Про існування цього маршруту Korabelov.info писав ще у 2016 році . Поряд із поселенням розташовувалися рибні та соляні промисли, маяк, поштові станції та заїжджі двори. Чумацькі валки рухалися вздовж узбережжя Бузького лиману, зупинялися біля зимівників, поповнювали запаси води, ремонтували вози та обмінювали товари. Місцеві жителі торгували рибою, сиром та іншими продуктами, отримуючи натомість сіль та необхідні для господарства речі.

Наприкінці XVIII століття , після знищення Російською імперією Запорозької Січі, землі почали межувати та передавати новим власникам. У краєзнавчому матеріалі зазначається, що Кисляківку пов’язували із секунд-майором Кисляковим, якому передали частину земель, а сусідню територію – із колезьким асесором Єфімовим. Від його прізвища, за цією версією, походить назва Єфімівка , яку в українських джерелах також називають Юхимівкою . Так колишні козацькі поселення поступово потрапляли під імперську систему землеволодіння та кріпосних відносин.

Окремою сторінкою історії є колишнє село Свято-Троїцьке , розташоване біля Руської коси. З цією місцевістю пов’язують події після Полтавської битви 1709 року . За краєзнавчими джерелами, гетьман Іван Мазепа та шведський король Карл XII після поразки від московського війська рухалися на південь і переправлялися через лиман у напрямку володінь Османської імперії. Раніше ми писали що, біля Свято-Троїцького 6-8 липня 1709 року відбувалися події, пов’язані з відступом шведського війська та козаків Івана Мазепи , а переправу здійснювали в районі Руської коси.

У місцевих переказах збереглася також історія про велике поховання загиблих козаків та шведських військових. У наданому матеріалі стверджується, що за радянських часів курган зрівняли із землею, а територію згодом забудували. На згадку про історичну переправу місцеві активісти встановлювали пам’ятні знаки.

Чому на старих картах з’являлася Федорівка і чому виникла назва Руське

Краєзнавці звертають увагу й на ще одну загадку. На деяких старих військових картах територію Свято-Троїцького підписували як Федорівку. У матеріалі це пояснюють можливим перейменуванням поселення на честь одного з поміщиків. Водночас у місцевій пам’яті продовжувала існувати стара назва – Троїцьке.

Втім, історія Лиманів на Миколаївщині виявилася складнішою, ніж просто об’єднання трьох сіл у 1956 році . Після розповіді про Кисляківку, Єфімівку та Святотроїцьке читачі звернули увагу ще на одну стару місцеву назву – Руське. Її добре пам’ятають старожили, а сама Руська коса й сьогодні залишається офіційною географічною назвою. Нові спогади відкривають ще одну сторінку історії узбережжя – від козацької переправи та рибальських поселень до давнього соляного маршруту. Попередній краєзнавчий матеріал про три історичні частини сучасних Лиманів також згадував Руську косу як важливе місце козацької історії.

Місцеві й досі кажуть “піти на Руську”. Старожили згадують, що перед селом залишалися руїни старих будівель, а поруч рівними рядами росла здичавіла смородина. За краєзнавчою версією, тут міг розташовуватися окремий рибальський хутір Руське, який у документах також згадувався як Казенний хутір. Сама Руська коса має значно давнішу історію. Вона згадується на картах ще до заснування Миколаєва та була важливою переправою через Бузький лиман. Саме з цим місцем пов’язують відступ після Полтавської битви. У липні 1709 року гетьман Іван Мазепа , шведський король Карл XII , козаки та залишки шведського війська рухалися на південь, рятуючись від московського переслідування. Частину переправи через лиман історики пов’язують із районом Руської коси.

Ще одна важлива сторінка історії цих земель – Запорозька Січ. Територія сучасних Лиманів належала до Бугогардівської паланки, а серед 38 куренів Запорозького війська існував Кисляківський. Курінь і паланка були різними системами. Курінь об’єднував козаків як військову спільноту, а паланка була територіальною адміністративною одиницею, яка керувала поселеннями, зимівниками та промислами.

На протилежному березі діяла Прогноївська паланка, пов’язана із соляними та рибними промислами Кінбурна. Саме звідти надходила сіль, яка була одним із найцінніших товарів того часу. Через Кисляківку проходив великий чумацький шлях. Ним “біле золото” везли далі через поселення узбережжя у внутрішні райони України.Але залишається цікава загадка: як саме сіль із Кінбурна потрапляла на цей берег лиману?

За однією версією, чумаки везли її сухопутним шляхом навколо лиману. За іншою – сіль спочатку перевозили козацькими човнами-байдаками до району Станіслава , а вже там перевантажували на важкі чумацькі вози-мажі. Далі шлях ішов через Лупареве, Кисляківку та інші поселення. Прямого документального підтвердження всього цього маршруту поки недостатньо, тому питання залишається відкритим для краєзнавців.Руська коса пізніше стала важливою і для судноплавства. Тут з’явилися навігаційні споруди, а Руський Задній маяк десятиліттями допомагав суднам рухатися фарватером Бузького лиману.

Так історія сучасних Лиманів поступово складається з окремих фрагментів: козацьких поселень, старих хуторів, переправи Мазепи , чумацьких шляхів і назв, які давно зникли з офіційних карт, але досі живуть у пам’яті місцевих мешканців.

Маяки, які показували кораблям безпечний шлях

Ще одна важлива сторінка історії узбережжя пов’язана із судноплавством. Після розвитку Миколаєва як великого портового міста виникла необхідність проводити судна складним фарватером Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу. Для цього використовували створені маяки. Особливість місцевої системи полягає в тому, що пару утворюють Лупарівський Передній та Кисляківський Задній маяки. До речі Лупарівському Передньому маяку виповнилося 120 років : його встановили у 1906 році .

Принцип роботи створу простий: капітан має бачити два вогні на одній вертикальній лінії. Якщо вони візуально збігаються, судно перебуває на правильному курсі й рухається безпечним фарватером. У наданому краєзнавчому матеріалі історію Кисляківського маяка ведуть ще від 1857 року , коли тут нібито з’явилася дерев’яна конструкція на фундаменті колишнього оптичного телеграфу. Сучасну кам’яну вежу датують 1956 роком . У 2019 році , за матеріалом, маяк капітально відремонтували та пофарбували у червоно-білі смуги. Сьогодні з цією місцевістю пов’язаний Руський Задній маяк. “Укрпошта” навіть включила його до серії “Маяки України”, зазначивши 1863 рік як рік появи навігаційного об’єкта на Руській косі біля Лиманів .

Три поселення, що стали одним

Три поселення помітно відрізнялися між собою. Кисляківка була найбільшою та виконувала роль адміністративного і торгового центру. Вона стала центром Кисляківської волості Херсонського повіту. Тут працювала волосна управа, відбувалися базари, жили ремісники та торговці. Юхимівка мала більш виражений поміщицький характер, а життя значної частини населення було пов’язане з рибальством. Свято-Троїцьке зберігало власну історичну традицію, пов’язану з переправою, козацьким минулим та лиманом.

Історія цієї території значно давніша за козацьку добу. У краєзнавчому матеріалі зазначається, що на берегах лиману знаходили фрагменти античної кераміки, стародавні монети та інші знахідки, які пов’язують із впливом Ольвії та античним заселенням Нижнього Побужжя. Сусідство цих земель з Ольвією давно привертає увагу місцевих краєзнавців. Зокрема, у Лупаревому навіть намагалися відроджувати виготовлення кераміки в ольвійському стилі.

Однією з головних споруд старої Кисляківки був храм Різдва Пресвятої Богородиці. За краєзнавчими переказами, громада власним коштом будувала велику кам’яну церкву на заміну старій святині. Високу дзвіницю було видно далеко з лиману, а її хрест використовували рибалки та моряки як орієнтир. При церкві діяла школа, там хрестили дітей, вінчали молодят та проводжали в останню путь місцевих мешканців. У 1930-х роках , під час радянської антирелігійної кампанії, храм закрили. Дзвони зняли, а саму споруду використовували для господарських потреб і поступово руйнували.

Після революцій, громадянської війни та встановлення радянської влади місцевих селян охопили колективізація і розкуркулення. Заможні господарства ліквідовували, майно вилучали, а частину родин висилали. У 1956 році відбулося остаточне адміністративне об’єднання трьох поселень. Кисляківка, Юхимівка та Свято-Троїцьке стали одним селом – Лимани . Поступово старі назви зникли з офіційних документів, хоча серед місцевих жителів окремі частини села ще довго називали по-старому.

Від курортного узбережжя до передової

У 1970-1980-х роках лиманське узбережжя активно використовували для відпочинку. Тут діяли бази та дитячий табір, пов’язаний із миколаївським заводом “Океан”. Після розпаду СРСР значна частина цієї інфраструктури занепала. Окремою проблемою для навколишніх населених пунктів стало сусідство із Миколаївським глиноземним заводом та його шламосховищами. У наданому матеріалі місцеві екологічні проблеми пов’язують із пилом червоного шламу та промисловим освоєнням територій.

Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році селище Лимани та сусіднє Лупареве фактично опинилися на лінії вогню і стали одними з найбільш обстрілюваних населених пунктів поблизу Миколаєва. Протягом приблизно 9 місяців села перебували під постійними російськими ударами. До повномасштабної війни у двох населених пунктах жили близько 3,5 тисячі людей , але під час найінтенсивніших обстрілів у Лиманах залишалися лише близько 202 мешканців , а у Лупаревому – 37 .

Російські війська били по житлових кварталах, школі, дитячому садку, адміністративних будівлях та інфраструктурі. У липні 2022 року Korabelov.info повідомляли, що після російського обстрілу в Лиманах були пошкоджені дитсадок та будівля адміністрації, а пожежну машину громади знищили. Обстріли торкнулися навіть кладовищ і старих поховань. У сусідньому Лупаревому російські снаряди пошкодили, зокрема, старі козацькі хрести.

Село продовжує жити під загрозою дронів

Навіть після відсунення лінії фронту небезпека для Лиманів не зникла. У 2024 році один із російських ударів завдав довкіллю села збитків, які екологи оцінили у 73,5 млн грн . Тоді утворилося близько 43 кубометрів будівельних відходів і було забруднено приблизно 2300 квадратних метрів землі.

У 2025 році ворожий безпілотник пошкодив електромережі, через що Лимани та Лупареве залишилися без електрики. У селі поступово ремонтують зруйновані об’єкти. Зокрема, на відновлення пошкодженої будівлі сільради передбачали 1,4 млн грн . Частину адміністративного приміщення російський удар знищив ще у квітні 2022 року .

Попри пережиті війни, імперські перейменування, радянську колективізацію та сучасні російські обстріли, Лимани зберігають пам’ять про три поселення, з яких виникло сучасне село. Історії Кисляківки, Юхимівки та Свято-Троїцького досі живуть у старих картах, кладовищах, маяках, родинних переказах та спогадах мешканців.

Раніше ми писали:

• Кім обіцяє антидронові сітки в Галицинівській громаді
• 14 ворожих атак FPV-дронами за добу на Миколаївщині: знов постраждали села Дмитрівка і Лимани
• Вдень і вночі: Лимани, Лупарево та інші села – під російськими атаками
• Кабінет старости в Лиманах “в труху” – тепер за 1,4 мільйона знову буде, як новий
• Ворог вдарив дроном: Лимани і Лупареве залишилися без світла

Миколаївські