«Шаную воїнів, біжу за героїв України». У Первомайську відбувся забіг на честь полеглих захисників

29 серпня 2026 р. 18:08

29 серпня 2026 р. 18:08

• Малий
• Середній
• Великий

У суботу, 29 серпня, в Україні відзначають День вшанування пам'яті загиблих захисників та захисниць. З цієї нагоди вже декілька років поспіль по всій країні проводиться благодійний пам'ятний забіг «Шаную воїнів, біжу за героїв України». Цьогоріч патріотичний забіг відбувся вже вдев'яте.

Пропонуємо вашій увазі репортаж із первомайського забігу.

У центрі уваги — пам'ять, повага та вдячність

Цьогоріч кожен регіон або місто, що долучалися до ініціативи, самостійно організовували реєстрацію учасників.

Традиційно кожен учасник присвячує свій забіг одному із загиблих чи померлих захисників або захисниць України, вшановуючи їхню пам'ять і поширюючи їхні історії у соціальних мережах із хештегами #БіжуЗаГероя_2026 та #забіг2026.

Автор: Володимир Галузінський

Присвятити забіг можна не лише рідній чи знайомій людині. Головна мета ініціативи — зберегти пам'ять про героїв України та передати її наступним поколінням. Забіг має патріотичний характер і є формою вшанування пам'яті, тому спортивний результат не є головним критерієм участі.

З міркувань безпеки місця проведення забігу в регіонах не розголошували. З огляду на це не було й масштабного анонсування заздалегідь. Учасників у Первомайську було істотно менше, ніж торік.

«Краще менше, але від душі»

Вранці біля місця старту зібралися кількадесят людей: більшість попередньо вже зареєструвались і отримували бланки учасників, на яких писали ім'я полеглого захисника чи захисниці, кому присвячували свою участь у забігу. Реєстрацію на старті забезпечували співробітники Первомайського ветеранського простору.

Ганна і Злата Пукас Автор: Володимир Галузінський

«Хай краще буде менше, але від душі, щиро та за покликом серця, аніж зігнані люди, які не розумітимуть, нащо вони тут», — поділилася думкою учасниця забігу Ганна Пукас.

Вони із донькою Златою завітали, вшанувати Дениса Кривого. Пані Ганна свого часу була вихователькою у групі, в якій навчалась молодша донька Дениса, а зі старшою донькою захисника в одній групі навчалась Злата.

«Торік ми запізно побачили анонс і вже не встигли зареєструватись і взяти участь. Тому цьогоріч ретельно слідкували за повідомленнями і прийшли сьогодні. Це наш обов'язок, пам'ятати хлопців та дівчат, які віддали життя, захищаючи нас. Ми маємо пронести цю пам'ять і шану через роки і десятиліття. Передавати це як традицію своїм дітям, а вони своїм», — переконана пані Ганна.

Рівно о десятій ранку стартували вулицею Одеською в напрямку середмістя. Найпрудкіші, переважно юні спортсмени, відразу відірвались від решти. До слова, спортсменів цього дня було чимало: бігли каратисти Первомайської федерації кіокушин карате ІКО, також були і футболісти з клубу Victory на чолі з тренером Глібом Баранюком.

Про шану і повагу згадали не всі

Попри менший розмір, колона розтягнулась вулицею Одеською, як і торік. Але окремо хочеться сказати про реакцію містян. Бо вона, на відміну від торішнього забігу, сильно розчарувала.

Водій, який чи не єдиний на всю протяжність вулиці Одеської вшанував полеглих захисників Автор: Володимир Галузінський

Нині лиш поодинокі водії автівок знайшли в собі сили не лише зупинитись, але й вийти, аби вшанувати учасників забігу, а головне тих, кому він присвячений. Чимало водіїв і взагалі знехтували шаною та повагою і прямували проїізною частиною поруч із колоною, намагаючись об'їхати учасників, аби скоріше обігнати всіх та поспішати у справах. Дорогою додому у маршрутці ми чули, як водій «скаржився» колезі, мовляв, «знов дороги перекривали, ні проїхати, ні об'їхати, то хода, то забіг».

А між тим учасники забігу дістались середмістя і вулицею Шевченка — фінішу на однойменній площі.

Там отримали від організаторів водичку, а від родичів полеглих героїв — обійми і подяку за участь. Насамкінець до присутніх звернувся з промовою міський голова Олег Демченко, а завершилось все хвилиною мовчання на честь загиблих захисників України.

Шануймо наших захисників: живих та полеглих. Будьмо гідні їхнього чину та самопожертви!

Шановні, раптом ви забули, в Україні триває війна. Жорстока та кровопролитна, ми втрачаємо щодня своїх рідних та друзів. І облишити справи на пів години, аби віддати шану тим, хто життям своїм забезпечив нам свободу, — це найменше, що ми можемо зробити. Бо повідомлення від влади про те, що у нашому районі ситуація «відносно спокійна» — це результат звитяги наших земляків у лавах Сил оборони. Не слід про це забувати.

Миколаївські