«Не всі душі зачерствіли»: у Первомайську представили дев’яту збірку поезій Лоріни Лисогурської

04 вересня 2026 р. 10:38

04 вересня 2026 р. 10:38

3 вересня у читальній залі Первомайської міської бібліотеки презентували дев’яту поетичну збірку Лоріни Лисогурської «А серце нащо і дано» . На зустріч прийшли друзі, читачі та поціновувачі творчості поетеси, щоб почути нові вірші, привітати авторку та поспілкуватися про поезію.

Автор: Валентина Немченко

Лоріна цього вечора була серед своїх

Лоріна — у білому костюмі, з рудим волоссям, яке їй так пасує. Усміхається, приймає привітання, слухає вірші у виконанні інших і час від часу сама долучається до розмови.

У залі спілкуються, жартують, згадують. Звучать знайомі й нові рядки. Хтось прийшов спеціально привітати поетесу, хтось давно стежить за її творчістю, а хтось просто любить поезію. Людей цього вечора справді чимало, і для авторки це особливо важливо.

Ще зовсім недавно вона важко захворіла. Небайдужі тоді організовували збір коштів на підтримку її здоров’я. А тепер вона знову серед читачів і друзів. Цього разу — з новою книгою.

Автор: Ольга Островська

Коли вірші нагадують про людей і життя

Презентацію готували Антоніна Григоренко та Валентина Немченко. Вони врахували побажання авторки й продумали програму вечора. Серед деталей, які додали зустрічі особливого настрою, була й «діамантова» шкатулка.

— Кожен вірш має свою тему, своє значення. Як дорогоцінний камінь має свою цінність, свій колір, свої властивості, так і вірш несе щось своє, — пояснює Валентина Немченко.

Один за одним змінюються голоси й настрої. Звучать вірші, вітання, музика, а між виступами гості долучаються до розмови.

— Весь час було спілкування. Люди дуже гарно виступали, читали вірші з душею. А теми, які звучали цього дня, — це любов, життя, щастя, надія, віра, перемога і сила волі, — розповідають організаторки.

Вірші Лоріни Лисогурської давно вийшли за межі книжкових сторінок і можуть несподівано нагадати про себе у звичайному житті.

— Можна йти вулицею, побачити айстри — і згадати її вірші. Побачити знайоме місце, зустріти людину чи опинитися у певній ситуації — і раптом пригадати її рядки. Поезія Лорини часом виринає у звичайних ситуаціях, — говорять Антоніна та Валентина.

У кожного прочитаного вірша своя історія

Цього вечора вірші поетеси читали Олег Каніфорський, Наталія Терещенко, Лариса Савицька та інші учасники зустрічі. Олег Каніфорський підготував для Лоріни особливу присвяту. До привітань долучилася й Ольга Островська, бібліотекарка дев’ятої школи. Вона читала поезії та щиро вітала авторку. Колежанка Жанна Семененко пригадала своє перше знайомство з Лоріною-журналісткою.

Наталія Терещенко говорила про героїню вечора не лише як про поетесу. У її словах було багато тепла, але водночас і болю. Вона сказала, що місту має бути соромно за те, що кошти, які авторка мала б витратити на лікування, вона витратила на друк збірки.

А сама Лоріна цього вечора більше говорила не про труднощі, а про людей, які прийшли до неї.

— Я була щиро здивована тим, що на поетичний вечір, на зустріч із поезією, прийшло так багато людей. Виявляється, не всі душі зачерствіли. Хоч і війна, хоч і страшно жити, але люди все одно тягнуться до світлого, красивого, до любові, якою просякнута вся моя книжка, — каже поетеса.

Її особливо вразило, що в залі були не лише люди, пов’язані з літературою.

— Журналістів, людей слова, ще можна зрозуміти. Але були люди, які зовсім не мають стосунку до поезії. Вони прийшли, слухали, аплодували, відчували, отримували книжки і щиро раділи. Для мене це було дуже важливо.

Тут вірші ще й співали

Цього вечора поезія і музика звучали поруч, доповнюючи одна одну.

Для гостей виступили Наталія Негрецька та Аполінарій Войтенко з «Червоної калини», а також пісенний колектив «Чарівні грушівчанки» під керівництвом Віри Мигди.

До зустрічі долучився й Анатолій Алєксіч. Він виконав «Афганський вальс» та розповів історію його появи. Прочитавши текст у газеті, Анатолій згодом написав до нього мелодію, а оформити композицію допоміг Віктор Харченко.

«Я сиділа і просто насолоджувалася»

Лоріна зізнається, що цього вечора їй хотілося не стільки говорити про власну книгу, скільки просто бути серед людей.

— Я сиділа і просто насолоджувалася спілкуванням із людьми, такими ж закоханими в поезію, як і я. Тут випадкових людей не було. І я навіть здивувалася, що їх було так багато.

Після презентації охочі не поспішали розходитися. До авторки підходили по автографи, вітали, говорили теплі слова. За підписаними примірниками навіть утворилася черга.

Наприкінці вечора Лоріна говорила вже не стільки про саму збірку, скільки про те, для кого вона пише.

— У наш нелегкий, тривожний час, коли телефонний дзвінок часто провіщає не радість, а печальну новину, хочеться віддати людям трохи тепла і краси. Щоб їхня душа хоча б трохи спочила, помилувавшись світом, людьми та їхніми стосунками, — говорить вона.

За вечір авторка подякувала Антоніні Григоренко, Валентині Немченко та всім працівникам бібліотеки, які допомагали готувати зустріч.

А далі буде десята збірка. Якою вона буде і як називатиметься, поки невідомо.

— Побачимо. Все ще в процесі, — усміхається Лоріна.

Миколаївські