Цегельні Первомайська: від виробництва в Ольвіополі до заводу на Богополі. Історичний екскурс

08 вересня 2026 р. 04:53

08 вересня 2026 р. 04:53

Буває, що історія — просто у нас під ногами або закарбована в стінах будинків, що десятиліттями спостерігають на вулицях Міста за буремним життям та змінами довкола. Цеглини — мовчазні свідки подій, і ці, на перший погляд, прості шматки обпаленої глини багато про що можуть розповісти. Гард.City писав про музей цегли у Первомайську та колекції українських дослідників , а тепер настала черга розповісти про цегельні, що колись працювали у нашому місті. Дивіться, що нині на місці первомайського цегельного заводу, та читайте спогади містян і працівників підприємства.

Початок ХХ століття: червона цегла з Богополя

Вирушаємо на Богопіль. Саме тут працювала спочатку цегельня, а тоді Первомайський завод будматеріалів.

Екскурсоводкою погодилася бути пані Людмила Кучеренко: батько її чоловіка працював на цегельному заводі. Фото підприємства не збереглися, але люди можуть розповісти багато цікавого.

Цегельня на Богополі працювала ще з кінця 19 століття: про це йдеться у виданні « Первомайськ . Нарис-путівник» (2022 рік, автор Олександр Войтов).

Фото: Первомайськ. Нарис-путівник

У місті було багато будинків з червоної цегли, яку там виготовляли. В 1886 році в Ольвіополі збудували Різдвяно-Богородицьку церкву також із цегли місцевого виробництва. Цю церкву знищила радянська влада в 1934 році.

Будинки з червоної цегли ще й досі можна побачити на вулицях Богополя.

Будинок на Богополі Автор: Юлія Савва

У Первомайську виробляли червону цеглу та дахівниці

« У старій цегельні цеглу формували вручну у спеціальних формах. Потім цеглопали обпалювали її в спеціальних печах-ровах, викопаних у землі. Така цегла виходила дуже міцною », — розповідає Людмила Кучеренко.

Людмила Кучеренко Автор: Юлія Савва

Людмила Дмитрівна переїхала до Первомайська в 1985 році із Запорізької області. В її рідному селі, Васильківському Вільнянського району, також було цегельне виробництво, де свого часу працював її батько: « Були рови, круглі такі, а стінки з обпаленої глини. Там палили дрова, напалювали багато попелу. І тоді по тих стінах розкладали цей сирець. І з глини сирої робили кирпичі. Тримали там дві-три доби. Тому той кирпич був дуже хороший ».

Червона цегла, випалена в печі, міцна та довговічна Автор: Юлія Савва

Така ж цегельня, де використовували як матеріал червону глину, діяла і на Богополі. Мати первомайської краєзнавиці Тетяни Хмари, Тамара Радзієвська, працювала у цегельні артілі імені Ворошилова після семи класів школи. Пані Тетяна надала фото довідки, де є запис про це.

Довідка Тамари Радзієвської Фото: із особистого архіву Тетяни Хмари

Крім червоної цегли, на Богополі робили також дахівниці. Кілька шматків такої черепиці збереглося у колекції Людмили Кучеренко.

А в первомайському Музеї цегли, який створила Ірина Зозуля, є дахівниця з написом «Первомайськ. Артель ім. Ворошилова».

Дахівниця в Музеї цегли Ірини Зозулі Автор: Юлія Савва

1930-ті: два заводи, десятки мільйонів цеглин на рік

Краєзнавець Ігор Вердиш додає, що в Первомайську в районі сучасної вулиці Вознесенської також діяло цегельне виробництво. Воно позначене на мапі Ольвіополя початку 20 століття.

Фрагмент топографічної мапи ХХ століття. У правому нижньому куті позначене цегельне виробництво в Ольвіополі Фото: «Богополь — Ольвіополь — Голта. 1800-1917» О. Войтов

У газеті «Прибузький комунар» від 21 травня 1937 року йдеться, зокрема, про два цегельних заводи, які виробляли 10 мільйонів штук цегли на рік. У межах третьої п’ятирічки цю кількість вважали ймовірним збільшити удвічі. Також у замітці йдеться про поклади глини для виробництва цегли й дахівниць у районі Первомайська та довколишніх сіл.

З газети «Прибузький комунар» від 21 травня 1937 року Фото: Із особистого архіву краєзнавця Сергія Шевченка

У переліку найменувань виробництв, що діяли в ті часи, позначено: «Ольвіополь «Черепично-кирпичний», кількість працівників — 3». Цей документ надрукований у 1906 році.

Фото: Із особистого архіву Тетяни Хмари

Пізніше, вже після приходу більшовиків, у 1920-х роках, у Савранському районі Першомайського округу продовжувався видобуток червоної глини, з якої робили цеглу.

На Богополі досі можна знайти поклади такої глини: її помітно на місцевих схилах в осінньо-зимовий час, коли землю не закривають чагарники й дерева.

На Богополі добували червону глину Автор: Юлія Савва

Після Другої світової потреба у цеглі ще зросла

Цегла мала особливий попит після Другої світової: « Чи не в кожному селі, де глина є, там і робили цегельні. Люди ж строїлися. Після війни », — каже Людмила Кучеренко.

У довоєнний час переважно робили вальковані хати з глиняних вальків, а пізніше будували з лампача: « Сходилося все село, ногами місили глину з соломою. Потім у формах робили ті лампачі, на березі ставка розкладали ярусами, воно сохло ». У повоєнний період потрібно було багато будматеріалів, які можна виготовити швидко, тому цегелень у той час працювало чимало.

Невеличкий колектив виробництва відбудував п’ять сушильних сараїв, ще в 6-ти залишалося покрити дахи. Також майже готовий був агрегат для виробництва сирця. Ще в замітці пишуть про будівництво гофманської печі, яке мало забезпечити будівельно-монтажне управління №7.

1960-ті: новий цегельний завод на Богополі

Якщо раніше цеглини виготовляли у формах, процес виробництва на новому заводі, що збудували у 1960-х, був автоматизований: цеглу нарізали на стрічці-конвеєрі.

Весь об'єм цегли вже не випалювали кілька діб у ровах, як у старій цегельні: більшу частину сушили в сушарках задля пришвидшення процесу, меншу частину випалювали на вугіллі. Збільшення темпів виробництва вплинуло на якість: цегла з сушарок була менш якісною, ніж з печі, та з часом починала кришитися від негоди.

Крім цегли, на заводі виготовляли сотні тисяч штук черепиці.

Фото: з особистого архіву Тетяни Хмари

« Батько чоловіка, Володимир Яківець, в 1961 році переїхав до Первомайська і почав працювати на першій цеглопальні. А потім вже збудували цегельний завод », — розповідає Людмила Дмитрівна.

На руїнах цегельні Автор: Юлія Савва

Підприємство було розташоване в районі вулиці гвардійців Родимцева, якій нині повернули стару назву — Цегельна.

З книги Олександра Войтова «Первомайськ. Нарис-путівник» Фото: «Первомайськ. Нарис-путівник»

Неподалік для працівників цегельного збудували дві багатоповерхівки та клуб. Будівля збереглася донині. Біля клубу був гуртожиток із їдальнею.

Володимир Яківець працював на автокарі, яким завозили цеглу в сушарку, а потім вивозили готову. Він помер в 1997 році. І в цьому ж році цегельний почали розбирати.

Автор: Юлія Савва

Цілодобове виробництво та мільйони цеглин

Дорогою біля річки дослідникам поталанило випадково зустріти пана Анатолія, котрий свого часу працював на цегельному заводі головним енергетиком. Тож іще дещо цікаве про підприємство вдалося розпитати.

Пан Анатолій та Людмила Кучеренко Автор: Юлія Савва

За словами пана Анатолія, на цегельному заводі було по дві лінії виробництва: формування, сушіння та випалювання. У сушильних сараях цеглу сушили, а в печах випалювали на вугіллі. Цегельний працював цілодобово, у три зміни. Обсяги виробництва сягали семи мільйонів на рік. На цеглинах ставили клеймо «ПЗСМ».

Такої цеглини досі не вдалося розшукати. Проте дорогою, просто під ногами, трапилася інша цікава знахідка: цеглина з клеймом невідомого виробника.

Цеглина з клеймом Автор: Юлія Савва

Окрім власне виробництва, були також контора і лабораторія, згодом збудували двоповерховий адміністративний корпус та гуртожиток для працівників, на цокольному поверсі якого була їдальня.

Цегляна «медаль» за гарну працю

Сусіди родини Кучеренків надали цікавий екземпляр цеглини з написом. Цеглу жартома подарували працівниці заводу Євгенії Сліпченко за сумлінну працю. На ній видно дату: 5 березня 1992 року, отже, можна вважати, що тоді завод ще працював.

Цю дахівницю подарували працівниці Первомайського цегельного заводу за сумлінну працю Автор: Людмила Кучеренко

1990-ті: занепад цегельного виробництва у Первомайську

Нині від виробництва на Богополі практично нічого не залишилося: тут тільки хащі, шматки цегли та смітник.

Тільки маршрут міського транспорту досі має назву кінцевої зупинки «Завод будматеріалів».

Маршрутка № 112, Первомайськ Автор: Юлія Савва

Шляхом назад у напівзруйнованій цегляній стіні неподалік колишнього клубу трапилася ще одна цікава знахідка: цеглина з клеймом.

Знаєте, що це за символ, чи маєте власні спогади про цегельні Первомайська? Напишіть у коментарях.

Читайте на Гард.City, про що ще розповідає стара цегла.

Миколаївські