Де козаки стерегли лиман: історія Балабанівки, Вітовки та Широкої Балки

20 вересня 2026 р. 11:11

20 вересня 2026 р. 11:11

Миколаївська краєзнавиця Ірина Івкова розповіла про історію територій сучасного Корабельного району , де в різні часи проходили торгові й чумацькі шляхи, існували козацькі зимівники, рибні промисли та дозорні пости. Про це вона написала на своїй сторінці у Facebook, продовжуючи серію краєзнавчих розповідей про узбережжя Південного Бугу.

Цього разу Івкова зосередилася на території від Вітовки та Балабанівки до Широкої й Попової балок . За словами краєзнавиці, територія сучасної Балабанівки , де нині розташовані портові термінали та суднобудівний завод “Океан”, задовго до промислової забудови належала до Бугогардівської паланки .

Пологий берег, як пише Івкова, козаки використовували як природну стоянку для човнів-каюків. Тут їх можна було витягнути на сушу для ремонту, полагодити сіті, а поруч випасати коней. Вище над узбережжям розташовувалася Вітовка .

За версією, наведеною краєзнавицею, наприкінці XIV століття литовський князь Вітовт розбудовував систему контролю над шляхами вздовж Південного Бугу, а на високих берегах поблизу сучасного Миколаєва діяли укріплення та митниця.

Особливе значення мало місце, відоме як Вітовтів брід . Івкова пояснює, що лиман тут звужувався, а під водою проходила природна кам’яна гряда, через що місцевість була зручною для переправи. Через цей район проходили торгові шляхи, якими перевозили різноманітні товари та переганяли худобу.

Згодом, за словами Івкової, на території Вітовки запорожці створили великий козацький зимівник . Одним із головних місцевих промислів було рибальство. На узбережжі працювали так звані “самовари” – стаціонарні рибні господарства, де у великих казанах обробляли виловлену рибу. Краєзнавиця зазначає, що тут солили, в’ялили та переробляли осетрів, білугу та севрюгу .

Важливе значення мали й природні джерела. Вода проходила крізь товсті пласти вапняку та виходила на поверхню вздовж схилів. За словами Івкової, ці джерела забезпечували водою місцеві поселення та господарства.

Наприкінці XVIII століття Вітовку перейменували на Богоявленськ . Івкова також згадує облаштування тут заміської резиденції князя Григорія Потьомкіна .

Наступною історичною точкою краєзнавиця назвала Сіверсову косу , територію якої сьогодні миколаївці знають як район “Маяк”. За її словами, за козацьких часів на мисі діяв бекет – спостережний пост . Козаки несли тут варту, а в разі появи небезпеки могли запалювати сигнальні вогні, попереджаючи інші пости про рух суден з боку Очакова.

Пізніше, вже у XIX столітті, на цій території з’явилася система Сіверсових маяків . Один із маяків розташовувався ближче до води, другий – вище на березі. Їх використовували для безпечного проходження суден фарватером.

Івкова також розповіла про доглядача Сіверсового маяка Юрія Ковальського , який протягом років збирав знайдені на узбережжі історичні предмети. За її словами, у його колекції були грецькі амфори, козацькі люльки, наконечники зброї, ядра часів Кримської війни та уламки боєприпасів Другої світової війни .

За районом “Маяк” берегова лінія переходить до Широкої Балки . Івкова зазначає, що територія балки пов’язана з давньою гідрографічною системою цієї місцевості, а в її схилах збереглося багато джерел прісної води. Саме біля них, за словами краєзнавиці, козаки облаштовували колодязі та заснували зимівник Широкий . Через Широку Балку також проходив один із сухопутних маршрутів чумаків. Після завантаження сіллю на Кінбурнських озерах чумацькі валки рухалися степом уздовж річки. У Широкій Балці вони могли зупинитися, напоїти волів, відпочити та полагодити вози.

Окремий період в історії узбережжя пов’язаний із Кримською війною . Івкова нагадує, що посеред лиману на мілині було створено Костянтинівську батарею , а вздовж лівого берега облаштовували земляні укріплення та артилерійські позиції для захисту підходів до Миколаєва.

Наступною точкою історичної мандрівки стала Попова балка .

За словами краєзнавиці, ще у VI-IV століттях до нашої ери тут існувало поселення, пов’язане з античною Ольвією. Пізніше ця місцевість також використовувалася для контролю узбережжя та лиману. За козацьких часів запорожці, як пише Івкова, використовували Попову балку як природно захищену гавань та місце для дозорних постів.

“Найголовніше – козаки міцно трималися по обох берегах нашого лиману. У кожен часовий проміжок тут вирувала своя унікальна історія”, – підсумувала Ірина Івкова .

Краєзнавиця зазначила, що надалі продовжить розповідати про історичні місця Миколаєва та його околиць.

Нагадаємо, раніше ми писали:

• Сіверсов маяк, футбольний Кубок і пам’ять про понад 10 тисяч євреїв: чим запам’яталося 16 вересня
• Вітовка, міський геопортал і сім збитих “шахедів”: чим запам’яталося 6 вересня
• Ордер для Вітовки й Миколаєва, російський обстріл і новий маршрут: чим запам’яталося 27 серпня
• Міф про Гітлера у Широкій Балці, дельфін і ракети по “Могилянці”: чим запам’яталося 19 серпня у Миколаєві
• Через мілину – до форту: експедиція на острів Батарея біля Корабельного району

Миколаївські