Президент РФ Володимир Путін свого часу фактично “забив стрілку” Європі, висунув свої вимоги щодо України, а коли Захід не відступив — поклав на стіл ядерну “гранату”. Розрахунок був на те, що європейці злякаються і “дадуть задню”. Але цього не сталося. Тепер, після майже п’яти років повномасштабної війни, питання про те, хто зрештою змушений буде відступити від своїх початкових вимог, постає вже перед самим Кремлем.

Результати нещодавніх виборів у Росії для Пастухова тут лише фон. На його думку, внутрішніх конкурентів російська влада здатна контролювати адміністративно, тоді як з Україною та війною такий підхід не спрацював.

Володимир Пастухов сформулював це максимально просто:

“Выиграть эти выборы для Путина не составило большого труда, не говоря о том, что и выборами их нельзя назвать. Ведь тут у него не было реального противника, и соревнование шло исключительно с самим собой вчерашним (выборы 2026 года против выборов 2021 года). А вот с войной оказалось чуток сложнее: Украина – не “Яблоко”, из списков просто так не вычеркнешь”.

Путін “забив стрілку” Європі

На думку Пастухова , розмови про міжнародне право та правила світового порядку сам Путін традиційно сприймав як щось другорядне. Значно зрозумілішою для нього була мова сили: хто може нав’язати іншому свої умови.

Саме тому аналітик пропонує подивитися на протистояння Росії та Європи не мовою дипломатичних заяв, а як на своєрідну “пацанську розбірку”.

У цій метафорі першим на “стрілку” прийшов саме Путін . Перед повномасштабним вторгненням Росія фактично висунула Заходу вимогу переглянути архітектуру безпеки в Європі та обмежити подальше розширення НАТО.

Сам Пастухов описує поведінку президента РФ значно грубіше та образніше:

“Он ведь сам первым “забил стрелку” европейцам. На ней он “зашел” в Европу, как раньше заходил в какой-нибудь “Петербургский нефтяной терминал”, – стукнув Украиной по столу, и тоном, не допускающим возражений, сказал: “Отсель и досель – моё””.

“Вважаєш, що це твоє? Візьми”

За версією Пастухова , Європа у відповідь не прийняла вимоги Кремля, але й не вступила безпосередньо у війну. Натомість європейські країни продовжили допомагати Україні, яка сама веде боротьбу проти російської агресії.

Аналітик переводить і цю позицію на ту саму “вуличну” мову:

“Володя, считаешь, что это твое? – Возьми! Ну и пару слов вдогонку, чтоб было до конца понятно: “Пока Украина готова воевать, мы ей будем помогать, потому что она – наш первый европейский редут, и поэтому прежде, чем предъявлять нам ультиматумы, разберись сначала с ней, а потом поговорим в зависимости от результата””.

Тобто, за логікою Пастухова , Кремлю фактично відповіли: якщо Росія претендує на право визначати майбутнє України силою, вона спочатку повинна довести, що взагалі здатна досягти цього військовим шляхом.

І саме тут, на думку автора, почалися головні проблеми для Путіна .

Ядерна “граната” на столі

Пастухов вважає, що Кремль від початку розраховував на страх Європи перед прямим зіткненням із ядерною Росією.

Коли стало зрозуміло, що самої демонстрації військової сили недостатньо, російське керівництво почало регулярно нагадувати про ядерний арсенал країни.

У метафорі Пастухова це виглядає як ще один епізод тієї самої “стрілки”: Путін дістав стару ядерну гранату, висмикнув чеку і поклав її на стіл.

Аналітик описав цю сцену так:

“Поэтому он принес на стрелку дедову ядерную гранату, выдернул чеку и положил на стол. На всякий случай через переводчика (Медведева) объяснил, что это такое – вдруг сами не догадались. Он давно, еще с сурковских времен, был уверен, что Европа – фраер, который при одном упоминании гранаты тут же сдаст назад”.

Але, за оцінкою Пастухова , головний розрахунок Кремля не справдився: Європа не відмовилася від підтримки України.

У відповідь на ядерний шантаж, як образно пише аналітик, європейці продемонстрували власне ядерне стримування:

“Европа достала в ответ свою такую же гранату и сказала: “Летать будем вместе”. На этом месте разговор зашел в тупик”.

Майже 1700 днів замість швидкого результату

Далі, на думку Пастухова , “пацанська історія” вперлася в набагато складнішу проблему: Росія не змогла досягти того результату, на який розраховувала, починаючи повномасштабне вторгнення.

Автор звертає увагу, що війна триває вже майже 1700 днів , а Кремль досі не контролює навіть усі території, які сам оголосив частиною Росії.

Особливо показовою він вважає ситуацію на Донбасі. За словами Пастухова , те, що сьогодні Москва намагається представити як можливий достатній результат війни, суттєво відрізняється від масштабів початкових претензій Кремля.

Саме тут він переходить від іронії до найбільш жорсткої оцінки становища російського президента.

Володимир Пастухов вважає ключовою проблемою Кремля невідповідність між початковими обіцянками та результатом майже п’ятирічної війни:

“Проблема оказалась не в том, что Путин повел себя как бандит (на это всегда можно было бы отреагировать риторически – а кто не пьет?). Она в том, что он оказался несостоятельным бандитом, который не сдержал слово пацана. Потому что пацан другое обещал. Он обещал победить, а не умываться кровью пять лет подряд”.

Від НАТО — до шматка Донбасу

За оцінкою Пастухова , найнебезпечніше для Кремля полягає в поступовій зміні самого поняття російської “перемоги”.

Те, що мало вважатися перемогою на початку повномасштабної війни, і те, що можна було б назвати перемогою зараз, — вже зовсім різні речі.

Автор навмисно доводить це порівняння до гротеску.

Володимир Пастухов так описує зміну російських цілей:

“И уж если на то пошло, победой поначалу называли кое-что другое, чем сейчас: знамена ненавистного НАТО, брошенные к подножию неунывающего Мавзолея, а не руины недозавоёванного Донбасса, брошенные к подножию российского бюджета”.

Ця теза перегукується і з нинішньою ситуацією навколо переговорів. На початку вересня 2026 року Korabelov.info писав, що Кремль, за оцінкою ISW, продовжував вимагати виведення українських військ із чотирьох областей та відмови України від НАТО.

“Майстер горизонтальних перемог”

Окремий термін, який Пастухов використовує щодо Путіна , — “майстер горизонтальних перемог”.

Суть метафори проста: перемога існує десь попереду, але що ближче до неї намагаються підійти, то далі вона відсувається — так само, як лінія горизонту.

При цьому рухається не лише дата майбутньої перемоги. Постійно змінюється і те, що саме Кремль пропонує вважати перемогою.

Пастухов пояснив свою думку так:

“За неполных пять лет Путин зарекомендовал себя “мастером горизонтальных побед”, то есть продемонстрировал уникальную способность поддерживать у населения уверенность в победе, которая сдвигается как линия горизонта по мере приближения к ней”.

За його словами, росіяни зразка лютого 2022 року могли б сильно здивуватися, якби їм тоді сказали, що майже через п’ять років головним результатом війни Кремль намагатиметься зробити повне захоплення Донецької та Луганської областей.

“Акела промахнувся”

Але головна загроза для Путіна , на думку Пастухова , навіть не в протестах.

Репресивна система Росії дозволяє Кремлю значною мірою контролювати відкриту політичну активність. Проблема може виникнути в іншому — у поступовому розчаруванні тих, хто підтримує саму систему, але очікує від неї результату.

У тексті з’являється ще один образ — “Акела промахнувся”.

На думку Пастухова , чим довше триває війна без переконливого результату, тим частіше всередині самої російської системи може виникати питання щодо здатності її керівника виконати обіцяне.

Причому йдеться не обов’язково про відкритий бунт. Значно небезпечнішим автор вважає пасивний саботаж: небажання йти до армії, проблеми з контрактним набором, дезертирство, виведення грошей, ухилення бізнесу від державного тиску та перехід економічної активності в тінь.

Пастухов окремо наголошує, що ця частина його тексту є саме прогнозною оцінкою:

“На мой взгляд (сугубо оценочное суждение), эта точка “фазового перехода”, после которой начинается политическое отторжение, вот-вот будет пройдена”.

Хто тепер “дасть задню”

Саме тут три частини тексту Пастухова сходяться до головного питання: що робитиме Путін , якщо Росія і далі не зможе отримати на полі бою результат, який Кремль здатний продати своєму суспільству як переконливу перемогу.

Аналітик вважає, що російське керівництво ще може розраховувати змінити ситуацію взимку. Але якщо цього не станеться, політичні ризики для Кремля, за його оцінкою, почнуть швидко зростати.

І тоді перед Путіним , за версією автора, залишаться два принципово різні шляхи.

Перший — піти ва-банк і різко підвищити рівень військової ескалації у відносинах з Європою.

Другий — спробувати домовитися з президентом США Дональдом Трампом про велику політичну угоду.

Сам Пастухов описує цей вибір так:

“У него “здесь и сейчас” есть выбор между двумя стратегиями: сыграть ва-банк (то есть пойти на прямую военную эскалацию в Европе с непредсказуемыми последствиями, не дожидаясь зимы) или пойти на “большую сделку” с Трампом – вариант, который европейцам кажется совершенно невероятным, но который, в принципе, с учетом всех вышеперечисленных обстоятельств я бы не исключал”.

Таким чином, у метафорі Пастухова велика “пацанська розбірка”, яку Кремль сам почав із ультиматумів Україні та Європі, через майже п’ять років повернулася до самого Путіна .

Він розраховував, що Європа “дасть задню” після демонстрації сили та ядерних погроз. Європа не відступила, Україна продовжила воювати, а Росія так і не отримала результату, який відповідав би масштабам початкових претензій Кремля.

І тепер питання “хто здасть назад?”, за логікою Пастухова , стосується вже не лише Заходу.

Раніше ми писали:

• Від Куп’янська до Запоріжжя: ЗСУ просунулися одразу на кількох напрямках — ISW
• Путін не відмовився від планів захопити Одесу, Харків і Дніпро — Зеленський
• Ракети для Patriot можуть почати виробляти в Україні: про що говорили Зеленський і Трамп
• ЗСУ зачистили ще п’ять населених пунктів на Донеччині
• Україна готова до енергетичного перемир’я, але чекає від Росії списки об’єктів