Депутат на фронті: Сергій Онищенко захищає громаду, яку представляє

01 жовтня 2026 р. 10:07

01 жовтня 2026 р. 10:07

Сергій Онищенко на початку 2025 року відмовився від бронювання від мобілізації і пішов добровольцем на фронт. Коли писав заяву, попросив, щоб його відправили саме на передову лінію зіткнення. Не боявся, бо вже мав досвід – у 2014 році брав участь в АТО.

Зараз Сергій продовжує захищати батьківщину і паралельно виконує свої обов’язки як депутат: підключається онлайн та бере участь у сесіях Південноукраїнської міської ради. Про найважчі моменти служби, про те, що ніколи не забуде, та про те, як вдається поєднувати депутатську діяльність з військовою службою, Сергій Онищенко розповів ексклюзивно для читачів ЮжкаNews.City напередодні Дня захисників і захисниць України, який відзначають першого жовтня.

Сергієві Онищенку 44 роки. Він народився і виріс у селі Благодатному. Під час виборів у 2020 році пройшов до Південноукраїнської міської ради – став депутатом від політичної сили «Слуга народу». Проживав у місті разом із дружиною та донькою, працював інженером з охорони праці в КП ЖЕО.

Сергій Онищенко на одній із сесій Південноукраїнської міської ради поряд з колегами. Автор: з архіву ЮжкаNews.City

Коли почалося повномасштабне вторгнення, у березні 2022 року дружина з донькою виїхали до Італії. Та вже через кілька місяців повернулися – не змогли прижитися на чужині. Восени 2024 року сім’я переїхала з Південноукраїнська до Києва. Там Сергій працював на одному з підприємств і мав бронювання від військової служби.

Та одного дня чоловік вирішив, що з нього досить мирного життя, коли ворог нещадно обстрілює місто та вбиває цивільних.

– Донька дуже переживала через обстріли, плакала, і я вирішив піти у військо. Це рішення мені було нескладно прийняти, адже з 2014 по 2015 рік брав участь в АТО. Тоді служив у Маріуполі, – розповідає Сергій Онищенко.

Першого лютого 2025 року Сергія призвали до Національної гвардії України. Після двомісячного навчання його направили на Харківський напрямок. Півтора року він проходив службу у найгарячіших точках.

Автор: Надав Сергій Онищенко

Перше бойове завдання Сергія розпочалося з важкого випробування: два дні поспіль довелося виносити поранених побратимів, а на третій – уже загиблих. Після цього захисник утримував закріплені позиції на лінії фронту. Найменше на позиції він перебував 36 днів, найдовше – 80, під безперервними обстрілами.

Сергій Онищенко у 2026 році нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України – Почесним нагрудним знаком «Хрест хоробрих».

Військовий має і досвід штурмових дій, і власноруч брав у полон ворожого солдата.

– Він сам з Воронезької області, 50 років йому. Тоді їх зайшло більше двох десятків – хотіли штурмувати нашу лінію. Я тільки 21 загиблих нарахував, а ще двоє полонених. Одного взяв я, іншого, молодшого, – інша група. Наших тоді теж багато загинуло. Полонений сказав заготовлену фразу, що прийшов по оголошенню відбудовувати Луганську область. Кажу: «А тебе не бентежило, що ти йдеш з автоматом?».

Згадуючи те, що довелося пережити, військовий розповідає, як одного разу сам не вірив, що вціліє: разом з побратимами він провів близько 40 днів під інтенсивними обстрілами – понад сто прильотів на день, після того як їх виявили ворожі дрони. Пощастило, що прямого влучання в бліндаж не сталося.

– У такі моменти сил додають думки про сім’ю. Про те, що неодмінно потрібно до матері, доньки, дружини.

Одні з найважчих для Сергія – спогади про дні цілковитого виснаження. Бійці по вісім діб залишалися без їжі та води. Провіант доставляли на позиції лише дронами. Вони не завжди влучали в потрібні координати, і забрати вантаж означало ризикувати життям.

– Намагалися вижити. З кропиви суп варили, росу пили з трави. Я ж виріс у селі, тому був більше пристосований до подібних ситуацій.

Сергій Онищенко з побратимом Дмитро Москоленком виходять з позиції. Автор: Надав Сергій Онищенко

Але найтяжчим досвідом, за словами Сергія, є не голод і не спрага, а безсилля перед пораненим товаришем.

Попри це Сергію вдавалося рятувати: як мінімум трьох поранених побратимів він виніс на собі. Усі вони вижили, хоча дехто – ціною кінцівок.

Сергію важко говорити про побратимів, яких війна забрала назавжди.

– Я дуже багато побратимів утратив. Ті, з ким призивався, вже нікого не залишилося, лише один – поранений. Гинуть не лише рядові, а й офіцери. Нещодавно майор зі страшим лейтенантом хотіли винести поранених і самі натрапили на засідку. На жаль, їх вже немає.

За час служби Сергій Онищенко бачив і біль цивільних: тих, хто відмовився покидати рідну землю попри руйнування. В одному зі знищених сіл він зустрів двох літніх жінок, які жили у підвалі: їхні чоловіки й сини загинули від рук росіян, а їхати їм було нікуди.

За словами Сергія, кілька місяців тому його перевели на інший напрямок. Наразі Сергій проходить службу у військовій частині 3029 Національної гвардії України в Запоріжжі на посаді сержанта з матеріального забезпечення. Тепер він має змогу брати участь у сесіях міської ради онлайн . Іноді підключається прямо в дорозі.

– Для мене важливий мій голос та можливість висловити свою позицію і думку.

Щодо запровадження в громаді військової адміністрації , Сергій вважає, що бюджетні рішення мають ухвалювати депутати та міський голова, а не інший орган. Утім, ставиться до цього із розумінням воєнних реалій.

– Рішення вже прийнято, і ми нічого не змінимо. Я б сказав, що воно не найкраще, але це не найгірше, що могло б статися.

Наприкінці нашої розмови Сергій Онищенко звернувся до мешканців Південноукраїнська – громади, яку він продовжує представляти навіть із фронту.

– Можу одне сказати, не переживайте, я буду захищати вас, наскільки зможу. Дякую, що обрали мене.

Зморений, але незламний український захисник Сергій Онищенко. Автор: Надав Сергій Онищенко

Миколаївські