«Треба жити й радіти кожній миті»: історія Ольги Парфьонової після служби в ЗСУ

11 жовтня 2026 р. 15:27

11 жовтня 2026 р. 15:27

Одинадцятий рік Ольга Парфьонова носить військову форму. Спочатку вона працювала у загоні відомчої воєнізованої охорони Південноукраїнської АЕС, а влітку 2023 року добровільно пішла до Збройних Сил України. Хотіла допомогти армії та захистити майбутнє своєї доньки. Три роки служби змінили її погляд на життя, а загибель чоловіка стала ще одним важким випробуванням. Тепер Ольга знову працює, проводить час із 16-річною донькою і зізнається: після війни вона вже не та людина, якою була раніше.

Автор: з архіву Ольги

Ольга народилася 14 лютого 1987 року в селі Станіславі на Херсонщині. Саме там минуло її дитинство. Згодом разом із батьками вона переїхали до Південноукраїнська.

– У Станіславі в мене залишилися найтепліші спогади з дитинства. Там були друзі, купання в лимані, риболовля, човни з місцевими рибалками, дискотеки та нічні поїздки на мотоциклах. А вдома чекала бабуся з пиріжками, – згадує героїня.

Востаннє Ольга побувала у Станіславі в листопаді 2022 року, після звільнення частини Херсонщини. Повернутися туди вона мріє після перемоги. Яка доля будинку, де минуло її дитинство, жінка не знає: чи він досі стоїть, чи вже зруйнований російськими обстрілами.

Доньку Вероніку Ольга народила в Південноукраїнську. Нині дівчині вже 16 років.

Першого чоловіка та батька Вероніки Ольга втратила в 2012 році. Згодом жінка вийшла заміж вдруге – за військового.

Певний час Ольга працювала адміністраторкою танцювального колективу «Натхнення» у Палаці культури «Енергетик». З 2016 року своє професійне життя пов’язала із загоном відомчої воєнізованої охорони Південноукраїнської АЕС. Поза роботою вона вишивала картини та сорочки, полюбляла також в’язати.

Влітку 2023 року Ольга Парфьонова вирішила долучитися до війська.

Автор: з архіву Ольги Парфьонової

– Хотілося хоч якось допомогти українській армії та зробити свій внесок у захист країни та доньки Вероніки. Мене не дуже хотіли брати, тому що я сама виховую дитину та маю третю групу інвалідності. Однак могли взяти, але тільки до тилової частини , – розповідає Ольга.

Перед зарахуванням вона пройшла військово-лікарську комісію у Вознесенську. Підготовка тривала близько півтора місяця. До цього зі зброєю мала справу лише на стрільбищі.

Назву військової частини Ольга не розголошує. Спочатку була стрільчинею, а приблизно через рік перейшла до фінансово-економічної служби. У підрозділі не вистачало людей, а жінка мала відповідну освіту.

– Спочатку ти не розумієш, куди потрапила і що тебе чекає. Я вважала це більше за якусь пригоду у своєму житті. Але служба мене дуже змінила – я побачила світ іншими очима , – каже Ольга.

У грудні 2023 року про неї вже розповідали на місцевому Миколаївському телеканалі «Інше ТВ». На той час Ольга служила близько чотирьох місяців.

Службові обов’язки та наряди вона виконувала нарівні з іншими військовослужбовцями. Жінок у підрозділі було чимало. За словами Ольги, ставлення до них не відрізнялося від ставлення до чоловіків.

– Важко більше морально, ніж фізично. Особливо коли твоїх побратимів, з якими ти служиш, привозять на щиті , – каже Ольга.

Тринадцятого лютого 2025 року загинув другий чоловік Ольги. На той момент сама вона продовжувала службу.

Батько підтримав Ольгу словами:

– Доню, я знаю, як тобі боляче, але ти ще молода, тобі треба жити і піднімати доньку.

У липні 2026 року Ольга Парфьонова звільнилася зі Збройних Сил України за сімейними обставинами і повернулася до колективу загону відомчої воєнізованої охорони Південноукраїнської АЕС.

– По-формі я вже одинадцятий рік, але, якщо чесно, так хочеться її зняти й бути простою людиною, по-цивільному. Я люблю свою роботу, однак після служби мені на душі якось тяжко її носити , – зізнається Ольга.

Зараз жінка багато часу проводить із донькою. Вони подорожують і підтримують одна одну. Автомобіль Ольга придбала під час служби, щоб добиратися до військової частини. Тепер іноді просто сідає за кермо та їде кудись далеко сама.

– До служби я була весела й комунікабельна. Тепер люблю тишу, спокій і майже ні з ким не спілкуюся. Коли дивлюся на себе, розумію, що вже не та людина, якою була до армії: стала менше усміхатися і менше думати про майбутнє. Життя може давати багато болю й радощів. У наш час треба насолоджуватися тим, що маємо, – говорить Ольга.

Миколаївські