Вінграновський поза часом: зустріч у Первомайському музеї

08 листопада 2026 р. 11:47

08 листопада 2026 р. 11:47

Яким був Микола Вінграновський поза сторінками книжок? Про це 7 листопада говорили у Первомайському краєзнавчому музеї, де відзначали 90-річчя від дня народження поета. Слухали його голос і вірші, згадували звички, характер, любов до рідного краю. Поезія цього дня звучала й у супроводі народних інструментів, а особисті історії тих, хто знав Миколу Степановича, допомагали побачити за відомим ім’ям живу людину.

На зустрічі у музеї говорили про Вінграновського не лише як про видатного митця, а й як про людину — з її звичками, характером і любов’ю до рідного краю Автор: Наталія Клименко

Не ікона, а особистість

Цьогоріч традиційного «Вінграновського фесту» не проводили. Та ювілей поета на Первомайщині не минув непоміченим. Як розповідали учасники зустрічі, його відзначали читанням віршів, співанням пісень, згадками про Миколу Степановича.

У музеї вирішили зібрати ці голоси й історії під одним дахом. Зустріч так і назвали — «Вінграновський поза часом».

Олена Красіна Автор: Наталія Клименко

— Ми хочемо донести меседж, що Вінграновський — це не ікона, це жива людина, людина позачасова, як і вся його творчість. І це головне, що хочемо сказати сьогоднішнім заходом, — пояснила директорка музею Олена Красіна.

У залі було чимало молоді. Слухали поезію, музику, записи голосу самого Вінграновського. Та говорили не лише про творчість. Згадували його звички й уподобання, розповідали історії, які досі бережуть ті, хто знав поета.

Коли поезія зустрічається з музикою

Алла Скакун ліворуч Автор: Наталія Клименко

Поки в музеї тривали останні приготування, журналістка поспілкувалася з керівницею ансамблю «Граймікс» Аллою Скакун та учасницею колективу Валерією Болгаріновою.

Цього дня музиканти знову виступали разом з актором театру «Атомс» Богданом Пахолком. Їхня співпраця почалася ще торік. Тоді, приблизно за два місяці до дня народження Миколи Вінграновського, команда проєкту разом із керівницею театру «Атомс» Тетяною Гаврилюк підготувала музично-поетичну композицію й уперше представила її в музеї.

До цьогорічної зустрічі повернулися вже з готовою основою — композиціями, які музиканти знали й виконували раніше. Проте їх потрібно було узгодити з поетичними текстами: підібрати відповідні фрагменти, попрацювати над аранжуванням і звучанням.

— Ми підібрали певні композиції, які за характером підходять саме до того, що читає Богдан, зробили відповідне аранжування, вибрали потрібні фрагменти. Трохи змінили й інструментування тих композицій, які в початковому варіанті звучали інакше. Оскільки музичний матеріал уже був знайомий, основна робота полягала в тому, щоб пристосувати його до поетичних текстів. На це знадобилося два місяці — від вересня до дня народження. Ударну установку цього разу вирішили не брати, адже її складно перевозити, тож використали більше перкусії, — розповіла Алла Скакун.

Валерія Болгарінова Автор: Наталія Клименко

Для Валерії Болгарінової «Фреди» робота над проєктом — особливе відчуття. Музиканти працювали з п’ятнадцятьма сонетами Миколи Вінграновського. За кожним із них — велика праця: потрібно було відчути поетичне слово й знайти для нього відповідне музичне звучання. Фреда зізнається, що захоплена всім цим творчим дійством і тим, як поєдналися поезія, акторське читання та музика.

Богдан Пахолок Автор: Наталія Клименко

Богдан Пахолок на запитання, чи складно було готуватися, відповів, що складність — не зовсім те слово:

— Це було нелегко, але капець як цікаво, скажу чесно. Ми дуже довго працювали над сенсами, над тим, про що говорив поет. Про самого Вінграновського дуже багато говорили.

За словами актора, коли розумієш текст і те, що саме промовляєш, вірші поступово запам’ятовуються самі.

— Коли ти розумієш, про що там, коли ти розумієш, що ти говориш, — його вже не треба вчити, він сам запам'ятовується.

Богдан також порівняв, як звучить поезія без музики та в супроводі оркестру:

— Коли без музикантів, без оркестру, то виходить більш інтимно. А коли з оркестром — більш заряджаюче. І це аж до мурашок.

Простий у житті, великий у творчості

Олександр Висоцький Автор: Наталія Клименко

Серед гостей був і Олександр Висоцький, засновник фестивалю Вінграновського. Він поділився власним поглядом на особистість поета, зокрема згадав його простоту й зв’язок із рідним краєм.

— Він ніколи не полишав свого коріння, оцю людську простоту, побутову простоту. Це дуже симпатично, як на мене. Є багато митців, які намагаються обкласти себе атрибутами краси. Йому вистачало природи, власної фантазії і мистецтва, в якому він купався, — сказав Олександр Висоцький.

Ніж, який через роки повернувся до Вінграновського

Ірина Тихончик Автор: Наталія Клименко

У цій історії є й особиста річ — складаний ніж Миколи Степановича. Тепер він зберігатиметься у Первомайському краєзнавчому музеї.

Як розповіла наукова співробітниця музею Ірина Тихончик, журналістка Євгенія Кабаренкова знайшла ніж після одного із заходів, де побував Вінграновський. Тоді вона не наважилася повернути знахідку власникові. Минув час, і пані Євгенія вирішила, що ця річ має бути в музеї, де зберігають пам’ять про поета.

Цього літа вона приїхала до Первомайська, зустрілася з музейниками й подарувала їм ніж. Разом із ним передала й власні спогади про Миколу Вінграновського.

«Я вдячна долі, що бачила і чула його»

Ірина Тихончик добре знає творчість Миколи Вінграновського. Вона нагадала, що він був не лише поетом і письменником, а й прозаїком, кінорежисером та актором. Окремо згадала про його особливе вміння читати власні твори.

— Він унікальний ще й тим, як читав. Він умів читати так, як ніхто з авторів. Небагато письменників читали свої поезії напам'ять, а він знав і цитував усі свої твори, — розповіла Ірина.

Для неї Вінграновський — не лише постать, яку вона вивчала за книжками й матеріалами. У 2001 році їй випало побачити й почути його особисто.

Тоді поет приїхав до Первомайська на святкування 325-річчя міста. Того ж року йому присвоїли звання Почесного громадянина Первомайська. Він також відвідав свою рідну школу, колишню №17 на Богополі, привіз нові збірки й подарував їх навчальному закладу.

Сьогодні школа носить ім’я свого відомого випускника. Серед її колишніх учнів — Ірина Тихончик та Олександр Висоцький.

— Я вдячна Богові, вдячна долі, що раз у житті бачила і чула Миколу Вінграновського, — сказала Ірина Тихончик.

Миколаївські