Удвох проти російської піхоти: як «Мандрик» із Миколаївщини втримав острів

12 листопада 2026 р. 08:09

12 листопада 2026 р. 08:09

Військовий із Миколаївщини Юрій із позивним «Мандрик» поділився спогадами про бої на Херсонщині та островах Дніпра — небезпечні ротації, зіткнення з російською піхотою та втрату побратимів. Його історію оприлюднила 123-тя окрема бригада безпілотних систем . За даними бригаді .

Військову підготовку Юрій отримав задовго до повномасштабного вторгнення: у 1993 році з відзнакою закінчив школу сержантів у Богодухові . У цивільному житті займався фермерством на Первомайщині , мав власні поля й техніку, тримав невелику свиноферму. Коли почалася велика війна, 24 лютого 2022 року , разом з односельцями пішов до військкомату.

Наприкінці 2022 року його підрозділ перекинули на напрямок Снігурівки та Березнегуватого . Бійці діяли у складі 61-ї бригади , просувалися через населені пункти, а під час відступу російських військ із правобережної Херсонщини увійшли до Краснолюбинська .

Мешканці, які пережили окупацію, обіймали українських захисників і дякували їм, згадує Юрій . Водночас підрозділ постійно потрапляв під мінометний і танковий вогонь та зазнавав втрат.

У Краснолюбинську військові пробули недовго. Звідти їх відвели на відпочинок і поповнення в район між Новою Одесою та Миколаєвом . Орієнтовно через два місяці бійці повернулися на Херсонщину й облаштували позиції біля Велетенського , на березі Дніпра . Протилежний берег залишався під контролем російських військ.

Ставлення місцевих жителів до українських підрозділів, за спогадами військового, було дуже різним:

«Було по-різному. Хтось обіймав і дякував, а хтось навіть не вітався, відвертав голову. Були й ті, хто нас здавав. Ми заселялися в будинки, а потім туди прилітало. Згодом з’ясовувалося, що люди передавали інформацію. Тому контраст був дуже помітний: там, де росіяни знущалися з людей, нас зустрічали з обіймами, а там, де окупанти не встигли наробити стільки лиха, було більше тих, хто чекав на них», — розповів Юрій .

Згодом підрозділи почали виходити на острови Дніпра . Облаштування укриттів там було складним: подекуди земля настільки просочилася водою, що викопати окопи не вдавалося. Обстріли не припинялися, побратими Юрія діставали поранення.

Про ще одне випробування острівної служби боєць згадує з гумором:

«На острові укритися ніде, окопатися теж. А найбільша небезпека — це острівні комарі! Такої гидоти я в житті не бачив. Цілодобово кусали, і ні мазі, ні спреї, ні дим нічого не допомагали. Єдине, що рятувало, — видані нам пончо з прогумованого матеріалу, які комарі не могли прокусити. Але літо, спека, ти накрився пончо — і сидиш, наче в мікрохвильовці. Оцих комарів я ніколи не забуду», — згадав «Мандрик» .

Щоб противник не міг вирахувати момент ротації, військові змінювали час виходу катерів. Про вихід своєї групи з острова та долю бійців, які прибули їй на заміну, військовий розповів так:

«Найгірше було саме під час «перезмінки». Вони намагалися підловити нас, коли одна група виходить, а інша заходить. Так було й тоді: ми виходили з боєм, хлопці заходили з боєм. Через дві години їх уже не було. Вони й досі лежать на тому острові. Ми не змогли їх забрати. Царство небесне хлопцям. Міцні чоловіки були», — поділився Юрій .

Ще один важкий бій стався на острові Хомка . На позицію вирушили троє військових:

• Михайло «Піксель» — старший групи;
• Славік «Шип» ;
• Юрій «Мандрик» .

Спочатку бійці сподівалися, що противник не атакуватиме острів, адже той розташований ближче до українського берега. Проте позицію почали обстрілювати з танків, а потім на острів зайшла російська піхотна група. Під час зіткнення старшого групи поранило в ділянку таза, і він вибув із бою.

«Десь о третій годині дня Славік помітив піхоту й сказав: «Хлопці, піхота!» Ми навіть не встигли нічого толком зрозуміти, тільки зброю підготували. По нас ударили з гранатомета, старший групи отримав два осколкові поранення. І бій ми приймали вже удвох . Спецназ є спецназ. Дуже важко з ними. Рухаються швидко, по них важко влучити. Було дуже страшно. І нас урятувало те, що з берега почав працювати наш мінометний підрозділ під керівництвом мого першого ротного. Хлопці відпрацювали чітко, впритул до нас, але так, щоб не зачепити. Вони відтиснули противника, і ми втримали острів», — пояснив Юрій .

Група залишалася на позиції до ранку. Коли на острів прибули бійці Сил спеціальних операцій , їм передали позицію. Однак, за словами військового, на острові залишався російський снайпер. Наступного дня його постріл обірвав життя побратима Павла . Виявити снайпера так і не змогли.

Острівні бої Юрій називає одними з найтяжчих своїх спогадів: за його словами, тоді там загинуло багато українських військових. Підрозділи ще не мали тієї кількості безпілотників, яка доступна нині.

«Тоді ми самі собою захищали острови. А зараз острови захищають безпілотниками. Тепер хлопці можуть спостерігати за обстановкою з берега, а не постійно ризикувати життям, заходячи туди пішки. Технології змінили війну. І це добре, бо головне — зберегти людей», — наголосив «Мандрик» .

Раніше ми писали:

• Морпіхи просуваються на лівобережжі Херсонщини та островах Дніпра
• Росіяни штурмують острови біля Херсона: ворог може тримати місто під вогнем
• ЗСУ відновлюють контроль над ключовими островами Херсонщини!
• Окупанти спробували висадитися на острів Козацький під Херсоном, та зазнали втрат, – ВСУ
• Не допливуть: росіяни пробивають свої човни на Дніпрі

Миколаївські