Болгарському роду нема переводу: від болгарського Алфатару до Мигії на Первомайщині

14 листопада 2026 р. 19:04

14 листопада 2026 р. 19:04

Дев’ять років тому до Станкуватого з’їхалися 122 людини — нащадки одного діда й баби. Про велике родинне зібрання, болгарську мову та зв’язок із землею предків журналістка Гард.City дізналася від Раїси Лаврентьєвої завдяки форуму національних спільнот , що відбувся 12-14 листопада на Первомайщині.

Форум реалізують Агентство ООН у справах біженців в Україні та ГО «Десяте квітня» у співпраці з ГО «Болгарська молодь в Україні».

Коли приїжджаю у Станкувате, знову говорю болгарською

Раїса Лаврентьєва Автор: Наталія Клименко

Раїса Лаврентьєва народилася у Станкуватому, а згодом її життя пов’язалося з Мигією. Тут вона працювала, створила родину й живе сьогодні. Та рідне село, мова дитинства та історія предків залишаються важливою частиною її життя.

— Коли я була маленькою, у нас у селі всі говорили болгарською. У школі ми навчалися російською та українською, у старших класах вивчали англійську, але в селі між собою люди розмовляли болгарською. І тепер, коли приїжджаю у Станкувате, теж переходжу на болгарську, — розповідає Раїса.

Про свою родину вона говорить із особливим захопленням:

— У мене з боку батьків було по п’ятнадцять дядьків і тіток. Уявляєте, яка велика родина! Дев’ять років тому ми вирішили зібратися всі разом у Станкуватому. На родинне свято приїхали 122 людини. Усі ми — від одного діда й баби.

Плакета, булгур і смак родинних свят

На форумі у Мигії пригощали болгарською плакетою. Раїса Лаврентьєва в центрі Автор: Володимир Галузінський

Про болгарське коріння Раїси нагадують не лише мова та родинні історії. Є ще кухня зі стравами, які готували вдома, на свята й для гостей.

— То був зовсім інший булгур, не такий, як зараз купуємо в магазині. У нас був свій млин, там робили крупу, а потім готували її в печі з куркою. Такі страви були і на свята, і просто для родини, — пригадує вона.

А ще була плакета . Її готували з простих продуктів, але, як це часто буває з домашніми стравами, у кожної господині були свої звички й секрети.

Раїса згадує і болгарські танці, як на святах танцювали великим колом.

Від Алфатару до українського степу

У родинній пам’яті Раїси збереглися й історії про зв’язки з Болгарією. Вона згадує Алфатар — місто, звідки приїздили представники, щоб зустрітися з нащадками переселенців.

— Коли я навчалася у четвертому чи п’ятому класі, до нашої школи приїхали старшокласники з Алфатару. Дівчаткам привезли ляльок, хлопчикам — машинки. Я свою ляльку дуже любила, навіть спала з нею. Де вона тепер, уже й не знаю, а от саму зустріч пам’ятаю.

Згодом контакти між громадами продовжувалися: делегації їздили одна до одної, знайомилися, обмінювалися подарунками. Раїсі побувати в Болгарії так і не довелося, але зв’язок з історичною батьківщиною для неї — не просто слова. Двоє її племінників отримали посвідки на проживання в Болгарії, а троє дітей із рідного села навчаються там як етнічні болгари.

— Я українка, люблю Україну, але не забуваю, що маю болгарське коріння, що мої предки прийшли сюди з Болгарії. Це наша історія, наші традиції. І я хочу, щоб діти й онуки їх знали, — говорить Раїса.

Миколаївські