Спецпроєкт “Сусіди”: історії мешканців будинку в Одесі, який зруйнував «шахед» (відео)

14 вересня 2024 р. 18:19

14 вересня 2024 р. 18:19

Платформа “Свій дім”, яка збирає свідчення людей, чиє житло знищила росія, створила спецпроєкт про мешканців будинку на проспекті Добровольського, 134 у місті Одеса. 2 березня ворожий дрон знищив цілий його під’їзд. Тоді загинуло 12 людей, серед яких п’ятеро дітей, передає Бессарабія.UA.

Будинок на проспекті Добровольського, 134 в Одесі знаходиться посеред житлової забудови.  Поруч недорогий ресторанчик, супермаркети, школа і багато церков. Місцеві кажуть, що тут завжди було тихо, як в раю. Однак частина  дітей полюбляла лазити по деревах (їх прозвали «місцеві мауглі»), інша займатися спортом — підтягувалася на турніках або грала у футбол. Так було і в 1974 році, коли 9-поверхівку тільки звели.

На кожному поверсі 4 квартири. Зліва — п‘яти- та трикімнатні, з іншого боку — дво- та однокімнатні. Всього 36 квартир і 93 мешканці.

У ніч на 2 березня 2024 року сюди влучив ворожий шахед. Деякі родини на момент удару були за кордоном, комусь пощастило менше. Вибух забрав 12 життів.

Квартира №1. Родина Карніцових

Через ворожий удар дві кімнати обвалились повністю, інші три, де спала родина Карніцових, постраждали частково: повилітали шибки та двері, завалило речами сусідів, а на стінах пішли тріщини. Мама героїні (на відео Світлани) впала на підлогу від шоку. Декілька годин тому вона дивилась фільм жахів. Тепер вони з‘явились у реальному житті. Курява, крики і питання в голові: “Як жити далі?”. У квартирі зникли сліди життя… Про минуле нагадує лише годинник, який досі продовжує цокати. Тато Сергій пакує його в пакет — таку річ залишати напризволяще шкода.

Світлана чи не вперше зазирає у шафу на кухні. Там лежить чай з липи, коробочка від миючого засобу та іншого мотлоху, поруч висить пильна картина Буратіно. Однак на спогади наштовхує інший артефакт. На полиці «спочиває» коробка від торта, який принесла сусідка Ганна з 9 поверху. Світлана  з  нею дружила, вона допомагала бабусі надсилати показники лічильників через телефон, а після бюрократії пили чай. Торт — це своєрідний ритуал.

2 березня Ганна загинула, а коробка від їхнього улюбленого тістечка лишилась. Бабуся спеціально повернулась з дачі в перших числах березня з думками, що “Свєта ж чекає”.

«Краще б вона лишилась там, бо через свою відповідальність загинула», — каже Світлана.

Родина Карніцових вціліла, постраждали лише залізяки. Світлана ніколи не мала власної техніки. Напередодні трагедії дівчина вперше купила новенький смартфон в магазині, оновила й ноутбук. Вижив лише телефон батька. Зараз ця родина живе поруч у знайомих. Світлана та батьки шукають нову оселю. Однак дівчина каже, що знайти щось схоже на минулу квартиру не вийде. Вони сподіваються, що грошей вистачить хоча б на 2-кімнатну хатку. Їхати далеко і змінювати район не збираються. Світлана час від часу проходить повз зруйнований дім і як завжди зупиняється, щоб поговорити з сусідами. Вона заспокоює їх, а вони? Напевно, також заспокоюють її.

Квартира №5. Родина Гайдаржи
Сергій та Анна винаймали квартиру щонайбільше пів року. Їхній доньці Лізі — 2 рочки, а Тимофію було 4 місяці. Родина любила приймати у себе гостей, місця в п‘ятикімнатці вистачало всім. Іноді вони запрошували друзів на вечерю, обід або сніданок. Дружина готувала запечений хліб з сиром камамбер та усілякими спеціями. Але пристрасть у неї була інша — білі квіти. Анічка займалась флористикою та декором залів.

Сергій проходить повз пустий коридор, дивиться на плакат з фотографією дружини та сина, який повісили парафіяни з рідної церкви. В кімнаті з рожевою стелею глибокий шрам на стіні — певно, уламок. Зала та дитяча, де спала Анічка з Тимофієм, зашиті ДВП-плитою. Чоловік підбирає картонний стакан з малюнком гілочки й обережно ставить назад.

«Це треба одягнути на гірлянду і буде красиво. А гілочки Анічка малювала», — згадує він.

Сергій приходить сюди рідко, аби не прокручувати той зловісний день.

1 березня все живе оголосило весну. Чоловік зібрав речі та пішов на роботу. Анічка пішла до знайомих в кафе, де періодично збирала декор. Тоді готувались до 8 березня. Там вона поралась цілий день, а ближче до вечора підтягнулись друзі. Пізніше приїхав і Сергій, Анічка видихнула — знову всі поруч.  Потім родина зібралась до церкви.

Сім’я Гайдаржи щоп’ятниці  ходила на зібрання, де кожний тягнувся до маленького Тимофія, щоб потримати його на руках.

«Всі ніби відчували, що роблять це востаннє», — каже Сергій.

Додому повернулись близько 8 години вечора. Анічка подзвонила батькам і спитала, яку шаурму вони хочуть на сніданок. Склала список, знайшла заклад, підготувала на ранок одяг. Потомлені заснули, а з ними й діти. Лізі спала з Сергієм, Тимофій з мамою. Близько 2 ночі стався вибух.

Чоловік вибіг на вулицю з донькою. Він сподівався, що закони фізики не спрацювали, але цього разу сталось інакше.

Березневий декор Анічки ще довго висів у закладі друзів. Сергій став рідким гостем в цих краях. Він роздає інтерв‘ю закордонним медіа, бере участь у державних заходах, щоб говорити про російські злочини на весь світ. І головне — турбується про те, щоб на могилі Анічки були її улюблені білі квіти.

Квартира №25. Родина Войтових і морська свинка Степан

Володимир визирає з-під мотлоху. Він спокійно виміряє потрібну довжину клейонки та прибиває її до віконної рами. Це квартира його дідуся та бабусі, які давно померли. 2 березня тут постраждали лише вікна. Каже, що через постійний вітер скатертину зриває, тому приходиться щоразу вішати знову. Поверхом вище мешкав його батько Михайло з мамою Ангеліною та молодшою сестричкою. Після початку повномасштабного вторгнення батько відправив родину за кордон. Спрацювало передчуття, а сам лишився на господарстві. Син Володимир у цій квартирі не живе з 2017 року, відколи одружився.

За місяць до трагедії Володимир з дружиною приходили до татуся в гості, заодно й підстригти нігті морській свинці Степану. До 24 лютого сім‘я бачилась частіше. Син радував рідних різними смаколиками: то суші, то солоденьке до чаю, то щось замовляв з улюбленого ресторану неподалік. Проте найбільше йому запам‘ятався день народження «мєлкой» — так він називає сестричку, яка майже на 20 років молодша за нього. Володимир допомагав її сповивати, возився з памперсами. Поступово кімната заповнювалась дитячими іграшками, які зараз вже точно не знайдеш.

Тато Михайло не вижив після влучання шахеда. Саме 6 поверх став епіцентром удару.

Сусіди кажуть, що чули, як перед цим шахед кружляв навколо, неначе чорна ворона. Потім завмер, завис у повітрі та влетів у будинок на великій швидкості. Тобто удар був прицільний.

У родини Войтових вціліла лише кухня, все інше заклало цегляною стіною, за якою зараз порожнеча. Раніше там бігала маленька сестричка і гралася морська свинка Степан.

Володимир поступово завішує вікно у квартирі бабусі та дідуся. Він приречено говорить про війну, владу і друзів, які загинули. Але від цієї монотонності стає ще страшніше.

Історії інших родин можна прочитати за посиланням.

Одеські