Червоні лінії України – доля окупованих територій

08 травня 2025 р. 05:43

08 травня 2025 р. 05:43

Після десятиліть формальної стабільності світ повертається у зону жорсткої геополітики, де домовленості більше не гарантують безпеки. Війна Росії проти України змусила Захід шукати нові механізми реагування, адже традиційні інститути — ЄС і НАТО виявилися надто повільними. У цій ситуації Україна несподівано отримала роль не просто союзника, а активного співтворця нового формату. Що чекати далі та які дії варти приймати зараз щоб не вибути з гри?

Журналісти Новини.LIVE запитали відповіді на ці питання у політолога Олексія Буряченка.

Коаліція охочих

Новий безпековий формат, що виник за останній рік, може стати альтернативою неефективним інституціям. З'явилась потреба в новому інструменті. Коаліція охочих — спільна ініціатива, де Україна є не пасивним учасником, а одним з лідерів. Це — історичний шанс для нової системи колективної безпеки.

"Штати побачили перспективу в цій новій інституції, яка, по суті, бере зараз на себе відповідальність за забезпечення нових контурів європейської безпеки. Оскільки в ЄС немає армій, а НАТО критично залежить від Сполучених Штатів, потрібно було щось напрацьовувати третє" , — каже політолог Олексій Буряченко.

Така структура дозволить Україні отримувати можливість будувати безпеку на своїх умовах. Це посилює її позицію і в переговорах, і на полі бою. Ключове завдання — не втратити цю динаміку. Адже союзники наразі готові слухати й діяти.

Чи готовий Захід воювати за Україну

Попри партнерство, тверезе питання залишається: чи готові США, чи Європа реально захищати Україну військово? Відповідь наразі негативна. США вже скорочують свою військову присутність у Польщі. А європейські держави демонструють обмежену готовність до прямої участі у війні. Україна залишається наодинці з цією загрозою.

"Я навіть більше вам скажу. Вони навіть за Європу, скоріше всього, не готові воювати. Вони вже виводять частину контингенту з Польщі. Тому сказати, що Європа зараз може надати нам свої війська, щоб вони прям воювали проти Російської Федерації, це також нереалістична історія. А чи є в нас зараз сили це зробити самостійно? Велике питання що залишається відкритим" , — зауважив експерт.

Це ключовий виклик, на який відповідає сам президент Зеленський. Він визнає обмеженість військового потенціалу. Але це не привід для капітуляції. Це заклик до мобілізації ресурсів та зміцнення оборони. Адже без цього неможливе повернення тимчасово окупованих територій.

Деокупація чи гібридність

У питанні повернення українських територій держава має зберігати стратегічну гнучкість. Це означає готовність використовувати різні інструменти — від дипломатії до військових дій. Політичні процеси, міжнародна підтримка, економічний тиск і навіть історичні аналогії — все це частина широкого арсеналу. Аналітик звертає увагу на досвід інших країн, що мали подібні ситуації з тимчасовою окупацією.

"Ми бачимо приклад Вірменії та Азербайджану — вони довгий час чекали, брали участь у безглуздих перемовинах у Мінську, а потім просто силовим шляхом деокупували Нагірний Карабах. Вони вигнали звідти російських "миротворців", які насправді лише сприяли корупції, торгівлі зброєю. Цей приклад є дуже показовим — коли дипломатія не працює, діють інші механізми. Тому Україна так само повинна залишати за собою право діяти гібридно: десь силою, десь через політичні рішення, десь у дипломатичному форматі" , — каже політолог.

Це означає, що жоден сценарій не виключено. Держава має адаптуватися до змін у глобальному контексті й діяти там, де є вікна можливостей. І головне — не прив'язуватися до формальностей, які не мають практичного результату.

Ніякої легалізації окупації

Конституція України, як і міжнародне право, однозначно фіксує приналежність всіх окупованих територій. Навіть припущення про визнання змінених кордонів — це порушення основ світового порядку. Прецедент однієї поступки може відкрити лавину геополітичних конфліктів.

"Україна не визнає жодної території, окупованої Росією. Це суперечить не лише нашій Конституції, але й Статуту ООН, де прямо вказано на недоторканність державних кордонів. Якщо зараз погодитися на поступки, це створить небезпечний прецедент — тоді кожен у світі зрозуміє, що силою можна захопити територію, а потім просто домовитись. Тоді це вже не конфлікт однієї країни — це буде дорога до глобальної нестабільності, якщо не до Третьої світової війни" , — зазначає експерт.

У цьому контексті Україна виступає не лише як держава, що бореться за свої землі, а як частина системи міжнародної безпеки. Її позиція — принципова і глобально значуща.

Сірі зони

Регіони, які залишаються поза правовим полем, становлять загрозу не лише для України, а й для її сусідів. Такі території перетворюються на простір без державності, перспектив і контролю. Це викликає гуманітарні, соціальні й безпекові ризики.

"Окуповані території фактично стали новим Придністров’ям. Там не діють норми міжнародного права, немає демократії, освіти, охорони здоров’я, елементарних комунальних послуг. Це сіра зона в прямому сенсі слова — зона безперспективності, зламу суспільних зв’язків, репресій і страху. Особливо для молоді, яка не бачить там жодного майбутнього. Жодної нормальної роботи, освіти чи реалізації" , — каже політолог Олексій Буряченко.

Такі території можуть бути використані для провокацій, нелегальної торгівлі, і як джерело нових конфліктів. Тому їх деокупація — завдання не лише національного, а й міжнародного значення.

Раніше ми писали, що Трамп заявив, що лідери ЄС просили його зателефонувати Путіну. А також про те, що військовий експерт пояснив, навіщо Путіну тимчасове перемирʼя.

Одеські