Вокальний колектив «Bilvoice» з Біляївки — як п’ятеро людей творять диво на сцені

29 червня 2025 р. 09:38

29 червня 2025 р. 09:38

Їх п’ятеро. Давид Гринько, Олена Руденко, Тетяна Лисогор, Людмила Шумлянська, Ірина Цуркан. Усі дуже талановиті, з різним досвідом і рівнем музичної освіти. Але коли їх голоси поєднуються, відбувається диво. Вокальний колектив «Bilvoice» вже майже три роки дарує біляївцям свою творчість.

Все почалося з "Вільних людей"

Ідея створити колектив виникла у Олени. Але це сталося не з першої спроби. Спрацювала ідея у вересні 2022 року завдяки проєкту «Вільні люди».

— Люда, я, інші наші співаки — разом ми до Дня незалежності записували відеокліп на пісню «Вільні люди». І там вперше познайомились з Давидом, — згадує Олена. — Його запросив Володимир Норенко. Коли я Давида побачила, почула, одразу подумала: о, було б класно, якби в нашому співочому колективі був чоловік.

Саме тоді Олена вирішила збирати колектив. Давид, на здивування, погодився. Долучилась і Люда. Олена почала шукати інших учасників. Говорить, телефонувала багатьом, але люди відмовляли. Переважно, причиною відмови було відсутність часу, робота, родина, інші клопоти. Тоді Олена згадала про Таню, бо чула, як вона співала на сімейному святі. Таня — загорілась.

— Пам’ятаю, коли мене познайомили з Давидом, я ще деякий час називала його Данею, ну, якось складно було одразу запам’ятати його ім’я, — з посмішкою згадує Тетяна.

Ірина доєдналась до колективу трішки пізніше, коли вийшла з декрету.

Ідея назви «Bilvoice» також належить Олені. Вона поєднує два слова і перекладається як голоси Біляївки. Хоч деякий час, згадують артисти, жартома вони називали свій колектив Белтрансом.

Однаково талановиті

Майже всі учасники колективу колись були учнями Біляївської музичної школи. Хтось продовжив навчання далі, хтось пішов в іншу сферу. Тому кожен має свій рівень музичної освіти, втім усі однаково талановиті.

Давида дівчата називають людина-оркестр, бо він вміє грати на кількох інструментах, зокрема, на цимбалах, сопілці, гітарі. Він закінчив Білгород-Дністровське педагогічне училище, а згодом педагогічний університет імені Драгоманова, став хоровим диригентом, викладачем музики. За фахом, говорить, жодного дня не працював, лиш проходив практику. Має й другу вищу освіту – менеджмент.

—Під час навчання я грав в оркестрі, був такий колектив народної музики «Веселка», там грав на цимбалах. А щодо вокалу, то у нас був чоловічий хор. Тобто виступали ми багато, — розповідає Давид.

Люда говорить, що вона художниця, але все життя любила співати. Кілька років навчалась у музичній школі у художньому класі, трішки співала. Та згодом вирішила, що спів – не для неї, бо там треба сміливість виступати. Зупинилась на малюванні і зав’язала з музикою, продовжуючи співати лише вдома.

— Я не вірила в себе, вірила моя мама. Вона мотивувала мене і наполягала, щоб я співала, — пояснює Люда.

У 20 років, з подачі мами вона таки почала співати у хорі села Маяки, де керівницею була Ольга Сабірова, у хорі «Дністровський вінок». А згодом прийшла до біляївського колективу «Від серця до серця» . Тоді вже точно розуміла, що співи – це її потенціал, і почала сольну кар’єру.

Олена – педагог, режисерка масових заходів. Викладачка і вокалу, і гри на музичному інструменті.

— Ще і університеті я відчувала, що інструмент мені не до душі. Мені дали в руки бандуру. Я коли закінчила навчання з бандурою, видихнула. Бо це ну зовсім не моє. А ось вокал – так, обожнюю, — ділиться Олена.

У Тетяни економічна освіта, вона працює у банку. У музичній школі навчалась у класі фортепіано, вокалом не займалась, трішки співала в школі та університеті.

— Я вокалом серйозно почала займатися у 30 рочків. А до того, так, аматорське виконання. Якось у Біляївці брала участь у конкурсі «Дністровська красуня». Там співала пісню «Прірва» Hardkiss. Це моя вічна пісня. Вже потім запросили сюди, — згадує учасниця колективу.

Найпрофесійнішою у колективі називають Ірину. За її плечима біляївська музична школа, сім років школи-інтернату імені Столярського, Одеська консерваторія. Іра — хорова диригентка.

Багато у Іри і співочого досвіду. Колективи, хори, каже, її оточували багато років поспіль. Співала у грецькому хорі, у колективі Християнського університету, у колективі будинку культури Лесі Українки.

— Я коли повернулась у Біляївку, мене спочатку запросили у інший вокальний колектив, а потім я почала працювати з дітьми. Закінчився другий декрет – і Олена запросила у «Bilvoice» . Цілі сюди потрапити в мене не було. Але все якось так закрутилось і пішло, пішло…..

За словами Ірини, багато хто думає, що співати – це просто. Але у вокалі є стільки нюансів. Є народний, сучасний, естрадний, хоровий вокал. Кожен має свої особливості.

— Якщо говорити про наш колектив, у нас – сучасний вокал. Коли мене запросили сюди, я, маючи багато знань, почала їм розповідати, як саме треба співати. Були моменти, що думали поб’ємось. Бо, переважно, багатьох вчать естрадному співу, який базується на академічному. Але це абсолютно різні з сучасним речі.

— Це дійсно так. Я навчався академічному співу. А сучасний – то все по іншому, — доповнює колегу Давид. — По факту ми тут перенавчаємось співати.

— А я лише зараз, дякуючи Ірі, почала розуміти, як взагалі можна користуватися своїм голосом, — говорить Таня.

Репертуар із сенсом

Репертуар «Bilvoice» підбирають колективно. Щось комусь сподобалось, перекинули у групу, обговорили, погодили і вивчають.

— Ми дуже вимогливі. Якщо співаємо, то це якісь народні пісні, але у цікавій обробці, не хочеться аби що. Сучасні – це рок, соул, рідко коли поп виконуємо, — пояснює Іра.

Кожну пісню, говорять учасники, можна підлаштувати під легкий варіант або складний. Зрозуміло, що вони легких шляхів не шукають.

— Мало того, що обираємо складний варіант, так Іра сідає і ще робить зверху на нього аранжировочку, щоб взагалі нелегко. Після ми сідаємо та розбираємо те все, — каже Давид.

Артисти зазначають, що своїми піснями хочуть доносити до людей певний сенс. Бо розуміють, як творчість впливає на підсвідомість людей. Пісні піднімають важливі теми, це і патріотизм, і різні чутливі моменти, повага до себе, до людей. Все сходиться до того, що в їх репертуарі присутні саме такі сенси, важливі як них, так і для людей.

— У нас уже багато пісень гуту "Без обмежень". Так вийшло. Почали з "Вільні люди" і пішли. "Героям", "Народжені вільними" – тематика, яка на часі, — пояснює Люда. — Вони добре заходять людям, ми це бачимо.

Репетиція - це як сходити на каву з друзями

Репетиції колективу проходять один раз на тиждень. Якщо невдовзі виступ, то можуть збиратися і через день, щоб відшліфувати вивчене.

Репетиції, зазначають учасники колективу, це більше, ніж вокал: це дружба, підтримка, натхнення, це як сходити на каву з друзями.

Родини, кажуть, вже звикли, що раз на тиждень їх рідні зникають ввечері на декілька годин. Хоч, зізнаються, інколи саме в дні репетицій, а не у інші 26 днів місяця може з’явитися купа термінових родинних справ, які відволікають від заняття.

— Найцікавіше те, що Таня, наприклад, живе не у Біляївці. На репетиції їй доводиться їхати з Хлібодарського, ще й часто з маленькою дитиною, — говорить Олена. — А ще вона працює дистанційно у банку і з ноутом приїжджає на репетицію, щоб раптом що — і попрацювати.

— Буває, кажемо: Таня, вже всі готові, давай співати. А вона, чекайте-чекайте, зараз тут людям відповім щодо грошей, і буду співати, — з посмішкою згадують колеги.

Таня говорить, що родина спочатку не реагувала на її творчість. Чоловік лише питав: що там так довго можна співати? А зараз вже всі звикли, навіть допомагають, підтримують.

— Знаєте, цей колектив, співи стали моїм психологічним порятунком після того, як на війні загинув тато, — ділиться Тетяна. — Діти, родина — то зрозуміло. Але на той момент мені потрібно було кудись виходити з дому. Я йшла на репетиції і виспівувала там всі емоції. Наш колектив – це чудова підтримка один одному.

Як професіонали

Найбільше запам’яталися репетиції під час блекаутів. Тоді дівчата та Давід просто вмикали літхарики і продовжували співати. Не працював зв’язок і вони не могли один одному додзвонитися, щоб домовитись за зустріч. Тоді хтось просто заїжджав до всіх додому і казав: поїхали, в нас репетиція.

— Якось ми записали кліп, довго вчили пісню, Давид тоді спробував нові вокальні техніки. А коли переглядали відео, у кожного були придирства до себе, при чому не до співу. А до: там кліпнула очима, там не так руку поставила, головою крутнула головою не туди крутнула. Це було смішно. Разом з тим такі докопування допомагають ставати кращими, — говорить Ірина..

Учасники колективу досить самокретичні. Власі виступи оцінювати їм важко, втім вони прислуховуються до слів глядачів.

— Моя мама буває на більшості наших виступів і каже, що ми виходимо на сцену, як професіонали. Мовляв, зал притихає, ніби в очікуванні, що ж сьогодні заспівають ці артисти, — зазначає Тетяна

— А ще, якщо наш звукорежисер Володимир Норенко скаже: "от сьогодні була фірма". Це значить було дуже гарне виконання. Якщо мовчить — таке собі, — пояснюють Давид і Люда.

Направду, зазначають учасники, виступати на сцені колективом набагато важче, ніж самостійно. Це велика відповідальність. Бо десь схибиш, зіб’єшся, виправлятися, імпровізувати доведеться всім.

Біль колективу – відсутність сценічних костюмів, про які вони давно мріють. На виступ кожен одягає щось зі свого гардеробу. Викручуються, як можуть.

— Ми домовляємось щось схоже одягати, але без конфузів не обходиться. Якось вже виходимо на сцену, а Таня каже: блін, штани, вони у нас різні. У когось були довгі, у когось – вкорочені, у одних завужені, у других широкі. Але люди аплодували, мабуть, це було не так критично, — згадують дівчата.

Колектив планує придбати сценічні костюми. Це однозначно буде брючний костюм, а його фішкою стане вишивка на плечі піджака.

Сольний концерт - вже пора

Невдовзі "Bilvoice" братиме участь у вокальному конкурсі "Доброславський соловейко". Це буде перший їх досвід змагань. Раніше вони їздили лише на фестиваль в Одесі.

Жартують, що єдині їхні гастролі – то пісенний тур громадою на свято до 8 березня. І так три роки поспіль.

Наразі вони розучують нові пісні, відшліфовують старі і готуються до сольного концерту, який відбудеться до Дня Незалежності України. Він буде невеликий і благодійний, хочуть допомогти волонтерам.

— Пісня – вона об’єднує людей. Приходьте на концерти, — зазначають учасники колективу. — І дуже хотілось би бачити від людей трішки більше вихованості і поваги. Щоб не ходили-бігали залом під час виступу, не шуміли. Бо на сцені артисти викладаються на повну, віддаючи свою енергію у зал. І найвища нагорода – це отримати такий же заряд з залу, а ще, звісно, аплодисмени.

Одеські