Річниця розриву зернової угоди — що виграла Україна та Одеса

17 липня 2025 р. 22:58

17 липня 2025 р. 22:58

Рівно два роки тому, 17 липня 2023 року Росія вийшла з Чорноморської зернової ініціативи — домовленості, яка забезпечувала безпечне вивезення українського зерна через морські порти під час активної фази війни. Цей крок Москви фактично розірвав одну з небагатьох угод, яка, попри агресію, працювала на міжнародне благо. Україна опинилась у складній ситуації, адже доступ до зовнішніх ринків став під загрозою, а інфраструктура портів — під ударами.

Про наслідки розриву, геополітичні ігри навколо експорту зерна та нові розклади сил у Чорному морі журналістам Новини.LIVE розповів одеський політолог Михайло Шабанов.

Зернова угода

Сам вихід з угоди, став однією з причин посиленням обстрілів південних регіонів, зокрема — Одеси. Терористичні атаки на порти, зерносховища й історичний центр міста були частиною політики залякування та дестабілізації. Проте Українські захисники на морі, використовуючи новітні технології, переломили хід подій. Вперше за тривалий час російський флот втратив абсолютний контроль у Чорному морі.

"На сьогодні можна сказати, що зернова угода фактично у тому вигляді, в якому її прийняли у 2022 році, себе вичерпала. Саме завдяки зусиллям військово-морських сил України, зокрема й застосуванню дронових технологій, ми змогли подолати цей момент. Нам вдалося не просто втримати позиції, а закріпити їх у межах Чорноморського басейну" , — пояснив політолог Михайло Шабанов.

Ці дії дозволили Україні самостійно будувати нові логістичні маршрути, без потреби погоджувати з агресором формат експорту. І хоча морські шляхи залишаються вразливими, Київ продемонстрував спроможність відстоювати свої інтереси навіть без участі Росії.

Вихід Росії із зернової угоди

Рішення Кремля покинути угоду не було спонтанним. Це став черговий хід у грі зі світовою спільнотою, який мав на меті створення хаосу на глобальних продовольчих ринках. Москва сподівалась, що країни Африки й Близького Сходу, які залежать від українського зерна, тиснутимуть на Київ і Захід.

"Росія, як ми знаємо, застосовує важелі тиску, постійно підвищуючи градус напруги в регіоні. Крім того, вона активно вивозила й досі вивозить українське збіжжя з тимчасово окупованих територій. Це було потрібно їй як для реалізації власного зерна, так і для збуту вкраденого. І, на жаль, у певних моментах їй це вдається" , — каже експерт.

Таким чином, Москва намагається одночасно збагачуватись і створювати штучні дефіцити. Але її плани натрапили на спротив не тільки з боку України, а й усього світу. Зокрема — серед країн, що самі залежать від зернового постачання.

Українське зерно

Українське зерно має критичне значення для Африки, Близького Сходу та частини Азії. Заблоковані маршрути постачання — це не лише геополітика, а й питання виживання для мільйонів людей. У цій ситуації на перший план почав виходити Китай. Як глобальний гравець і один з головних партнерів країн Африки, не може залишатись осторонь. Його участь у процесах тиску на Росію не є публічною, але відчутною.

"Міжнародна спільнота, а особливо країни глобального Півдня, були зацікавлені у вирішенні зернової кризи. І ми бачимо зацікавленість Китаю. Він має тискові можливості, інвестиційний вплив, і використовує залежність Росії від себе. Китай здатен просувати свої інтереси навіть у вигляді зернових ініціатив" , — пояснив політолог Михайло Шабанов.

Більшість країн, зокрема в Африці, пов’язані з Китаєм через фінансування інфраструктури, аграрні проєкти та залежність від кредитів. Саме тому Пекін може використовувати зернову кризу для формування "керованого хаосу", у якому йому вигідно залишатися посередником і "миротворцем".

Ставлення до Росії

Вихід з зернової угоди мав не лише економічний і гуманітарний ефект, а й потужний репутаційний удар для Москви. Країни, які ще вчора розглядали Росію як партнера, побачили її нездатність дотримуватись зобов’язань. Це стало сигналом для союзників і для потенційних нейтральних партнерів.

"Це була одна з масштабних демонстрацій неспроможності Росії дотримуватись укладених домовленостей. І побачив це не лише Захід, але й країни глобального Півдня — Бразилія, Індія, Китай. Їхні лідери зробили для себе висновки. Це ще більше ізолює Росію на міжнародній арені" , — наголосив експерт.

Відмова від зобов’язань, посилення агресії та зневага до міжнародних правил робить Росію токсичним партнером навіть для тих, хто традиційно уникає конфронтації зі США. В умовах, коли довіра — ключ до економічної співпраці, Москва дедалі більше опиняється в ізоляції.

Вплив України в Чорному морі

Сьогоднішній ландшафт чорноморського регіону змінюється не лише через війну, а й завдяки рішучим діям України на дипломатичному та логістичному фронтах. Київ поступово формує нову архітектуру регіональної безпеки, зміцнюючи зв’язки з країнами-сусідами.

"На сьогодні, завдяки тому, що ми переорієнтовуємо свої шляхи, в тому числі зв'язки з Румунією в цьому контексті, тобто переорієнтовуємо шляхи постачання збіжжя не тільки Чорноморським басейном, усуваємо Росію, тобто усуваємо Чорноморський флот, зокрема, до рубежів Новоросійську" , — зазначає експерт.

Водночас змінюється і розклад сил у самому Чорноморському регіоні. Туреччина, скориставшись вакуумом безпеки, активно нарощує свою присутність і вплив у південній частині регіону. І тут, як не парадоксально, Україна відіграє роль не лише постраждалої сторони, а й тієї, що формує нові правила гри.

Одеський порт

У цьому контексті особливої ваги набуває роль Одеського порту. Він залишається не лише логістичним хабом, а й символом стійкості — об’єктом постійного тиску з боку Росії, але й предметом стратегічної зацікавленості партнерів. Попри обстріли, руйнування та спроби ізолювати регіон, інфраструктура продовжує працювати.

"Наш Одеський порт, зокрема, і дунайські порти виконують свої основні функції, на мій погляд. Є певне політичне роздмухування, пропагандистське роздмухування з боку Росії, але воно і не вщухає. Постійно є на жаль, терористичні удари Росії по портовій інфраструктурі, де, зокрема, страждають судна, які належать іноземним компаніям, гинуть і наші громадяни, і іноземці що там працюють" , — підкреслює фахівець.

Навіть в умовах війни Україна не втрачає свої геостратегічні переваги. Одещина з її виходом до моря — це регіон, який у мирний час міг би перетворитися на один із центрів економічного тяжіння у Східній Європі. Географія, багатовікова історія торгівлі, культурна спадщина та людський капітал — усе це складає унікальний потенціал, що приваблює інвесторів попри ризики.

Раніше ми писали, що великі американські інвестфонди отримали управління найбільшим зерновим терміналом в Одеському порту. А також, про те що порти Одеси активно нарощують оберти, що стало причиною.

Одеські