Жінка в строю: історія служби чарівної офіцерки Нацгвардії з Ізмаїла

29 липня 2025 р. 16:11

29 липня 2025 р. 16:11

Ольга — офіцер служби інформації та комунікації військової частини 3058 Південного ОТО Національної гвардії України, що дислокується в місті Ізмаїл. Її історія — це не просто професійна біографія, а приклад відданості, стійкості та віри в людей. Жінка, яка присвятила службі 25 років, переконана: форма — це її спосіб життя, а військовий шлях став не випадковістю, а свідомим вибором, зробленим ще в юності, повідомляє Бессарабія.UA .

Шлях Ольги у військовій сфері розпочався ще у 1999 році. Тоді вона була студенткою другого курсу Ізмаїльського державного гуманітарного університету та навчалася за педагогічною спеціальністю. Їй було лише 19 — і вона наймолодша у колективі Протиповітряних сил, де поруч служили жінки віком за сорок. Попри це, молоду новобранку щиро прийняли. Досвідчені командири допомагали вирішувати всі службові питання, тож з перших днів Ольга відчула: армія — це не випадковість і не етап, а справа всього життя.

«Коли тільки йшла служити, я переплутала посаду планшетистки з парашутисткою. І йшла з усвідомленням, що доведеться стрибати з парашутом. Але коли дізналась, що не буду десантником — зраділа», — згадує вона з усмішкою.

Через півтора року Ольга вступила на службу до Державної прикордонної служби. У 2002 році стала єдиною жінкою у своєму відділі — жіночий колектив почав формуватися лише згодом. Вона згадує, як щиро прагнула підтримати нових колег — так само, як колись підтримали її. Цей досвід зробив військову своєрідним провідником для інших: надійним містком, який допомагав пройти перші кроки служби.

Суттєві зміни в її житті відбулися після 19 років служби . Попри те, що Ольга називає себе консерваторкою, яка не любить ніяких змін, вона погодилася на кар’єрне зростання і перейшла до лав Національної гвардії. Спочатку обіймала посаду офіцерки з організації дозвілля, відповідаючи за культурні заходи та вільний час військовослужбовців. Згодом цілком природно перейшла до пресслужби, де нині працює прессекретаркою.

Вибір військової кар’єри був не випадковим. Мама Ольги служила у Військово-морських силах, і донька з дитинства захоплювалась її формою.

«Я приміряла мамин китель — і, можливо, вже тоді знала, що стану військовою», — каже вона.

Ольга з ранніх років формувала дисципліну й характер. У шість років почала займатися художньою гімнастикою — сувора хореографія та вимогливі тренери навчили її витримці. Це виховання вона несе через усе життя: «Я знала, що терпіння й праця — це запорука успіху».

Як прессекретарка, Ольга бачить свою місію не лише у висвітленні подій, а й у розповіді про людей.

«Кожна людина — унікальна. Я описую їхню історію, щоб читач зацікавився і, можливо, захотів приєднатися до нас. Так вже неодноразово було: люди, прочитавши статті у соцмережах, приходили на контракт»,  — з усмішкою коментує військовослужбовиця.

Пресслужба для неї — це натхнення. Вона прагне, щоб військові полюбили Ізмаїл, особливо ті, хто приїхав з інших міст. У колективі частини панує підтримка, довіра і тепла атмосфера: «Ми як одна родина. Одразу говоримо, що нас турбує, щоб не шкодувати потім, що не встигли вибачитися».

Попри поширене уявлення про армію як «чоловічу» сферу, Ольга зазначає: упередженого ставлення вона не зазнавала.

«У нас немає поділу на чоловіків і жінок — ми всі рівні й підтримуємо одне одного», — наголошує вона.

Водночас Ольга визнає: інші жінки можуть стикатися з упередженням, тиском або навіть психологічним гнітом. Її порада — не мовчати: «Не терпіть і не замовчуйте. Звертайтесь до керівництва. Мовчання лише дає нападнику сигнал, що його дії — припустимі».

Своєю силою Ольга вважає не слабкість, а характер і рішучість.

«Є стереотип, що сила жінки в її слабкості. Але це вигадка слабких чоловіків. Ми здатні досягати всього і заслуговуємо на повагу», — стверджує офіцерка.

Повномасштабне вторгнення змінило життя кожного. Служба стала інтенсивнішою, змінилася роль інформації, зросла відповідальність.

«Головне — фільтрувати, що читаєш. Перевіряти джерела і пам’ятати про ІПСО», — наголошує військова.

Та водночас із роботою вона переживає й за цивільних. Захист дитинства і життя мирного населення для неї — один із пріоритетів. Свою мотивацію вона черпає в донечці: «Її благополуччя — запорука мого спокою. Все, що я роблю, — для неї».

Ольга Соколюк називає службу «допінгом» — не тому, що це красиво звучить, а тому що інакше не може.

«Мені здається, я звичайна. Але так, служба — це справа мого життя. У мене такий характер. Ну і 25 років у строю теж роблять своє», — наголосила жінка.

Дівчатам, які розмірковують про кар’єру у Нацгвардії, вона радить не вірити стереотипам: «Сучасне життя — інше. Якщо хочеш — можеш. Головне — настрій і віра в себе».

Для Ольги перемога — це не лише повернення територій. Це гідність, розвиток, самореалізація для кожного українця.

«Ми — талановита нація. У нас чудові лікарі, вчителі, сервіс. Але хочеться, щоб ці люди мали якісний рівень життя вдома, а не шукали кращого за кордоном», — зазначила офіцерка.

Бути українкою в час війни, на думку Ольги Соколюк, означає нести образ країни, яку поважають: «Ми — нація, з якою треба рахуватися. І ми це доводимо щодня».

Ольга Соколюк — це не лише прессофіцерка. Це голос, який розповідає про силу, гідність, спокій і стійкість Нацгвардії. А також — про жінку, яка не зламалась під тиском війни, а стала ще сильнішою.

Одеські