Зустріч Трампа і Путіна — чи можливе закінчення війни в Україні

14 серпня 2025 р. 21:35

14 серпня 2025 р. 21:35

Запланована на Алясці зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна — головна тема тижня. На кону — Україна: чи врахують там наші інтереси та хто їх представлятиме? Чого реально чекати — "заморозки" фронту, нових санкцій проти РФ чи бодай мінімальних зрушень у переговорах? Ставки високі: від рішень залежатимуть темпи війни, обсяги допомоги та підтримка.
Що ж варто очікувати від переговорів?

Про це журналісти Новини.LIVE запитали політичного експерта Андрія Бахметьєва.

Які будуть результати

Напередодні таких контактів сторони зазвичай звіряють позиції й намагаються зафіксувати вигідні рамки на майбутнє. Кремль продавлює ідею паузи, що не зобов’язує його ні до чого в довгостроковій перспективі. Головне — не міняти реальну безпеку на порожні обіцянки. Перемир’я має сенс тільки з перевіреними механізмами, які змушують РФ виконувати домовленості.

"Ми очікуємо два результати: або нічого, або невеликі зрушення. Найімовірніше, Путін тягнутиме час — обіцяючи "перемир’я в повітрі", обмеження ударів і заморозку фронту, наполягаючи на виведенні ЗСУ з Донбасу. Інший варіант — якщо Трамп розчарується в Путіні, тоді можливе посилення санкцій проти РФ і жорсткіша позиція Вашингтона" , — каже експерт Андрій Бахметьєв.

Мета Кремля — виторгувати паузу, щоб підсилити армію. Якщо немає механізмів примусу, угода нам не вигідна. Краще нічого, ніж домовленість заради картинки. Головне — реальні кроки союзників: зброя, санкції, фінансування.

Чому саме Аляска

Місце зустрічі — це не лише карта, а й політика: доступ журналістів, близькість союзників і юридичні ризики. Європейські столиці для Путіна незручні через Міжнародний кримінальний суд і сильний тиск. Близький Схід має свій сенс, але підходить не завжди. Північний майданчик зменшує шум і дає Кремлю простір для історичних паралелей.

"Аляска — не стільки символ, скільки комфорт для Путіна. Рим відпав через європейський контекст і юрисдикцію МКС, Емірати — не влаштували Трампа. Є спільний історичний бекграунд продажу Аляски та двозначний символізм авіабази Річардсон, названої на честь генерала, що підтримував білий рух", — зазначає політолог Андрій Бахметьєв.

Для Кремля така локація — шанс розігрувати історії про "спільне минуле". Водночас тут менші юридичні ризики для Путіна і менше європейської присутності. Україні важливо не дати перетворити місце зустрічі на декорацію "великої угоди". Фокус має бути на змісті рішень, а не на картинці.

Тактика затягування

Кремль користується кожною паузою: за цей час він поповнює боєзапас, людей і налагоджує логістику. Будь-яка "деескалація" без реальних обмежень — це фактично бонус для російської армії. Паралельно Москва просуватиме наративи, що нібито винна Україна. Тому синхронні дії Києва з партнерами критично важливі.

"Путін намагатиметься затягувати ситуацію: для нього навіть невеликі просування — вже успіх, і потрібен час. Паралельно він переконуватиме Трампа, що хоче перемир’я, а винен Зеленський. Наша противага — підтримка світової спільноти: європейські лідери вже закликають не приймати російські умови і посилювати тиск", — каже політолог.

Запобіжником до затягування є жорстка верифікація будь-яких "погодинних" чи "повітряних" пауз. Без постачань зброї та санкцій на технології кожна пауза грає не на користь Україні. Комунікаційна єдність партнерів зменшує простір для кремлівської маніпуляції. Чим менше "сірих зон" у позиціях, тим коротший ресурс затягування.

Козир України

Європейські столиці відчувають загрозу РФ безпосередньо — через кордони, енергетику й безпеку. Тому політична воля підтримувати Україну тримається, навіть попри втому виборців. У США пряма загроза менша, але інституції стримування продовжують працювати. Завдання Києва — перетворювати цю підтримку на ППО, боєприпаси й жорсткі санкції, а не на заяви.

"Наш головний козир — підтримка Європи та інших партнерів, для яких загроза РФ ближча, ніж для США. Європейські політики залишаються зацікавленими у стримуванні Кремля й надалі нас підтримуватимуть. Трамп не очікує прямого зіткнення з Росією, а для Європи така вірогідність реальна", — зазначає політичний експерт.

Європейська твердість не дозволяє "міняти" українські території на коротку тишу. Цільова допомога та узгоджені санкції виснажують ресурс РФ. Коли Брюссель, Лондон і Вашингтон говорять в один голос, позиції Києва сильніші. Будь-які розбіжності між союзниками — подарунок Кремлю, їх треба уникати.

Тиск на Україну

Після гучних зустрічей зазвичай іде серія дзвінків і брифінгів — там узгоджують позиції. Саме там формується "післясмак", важливіший за протокольні фото. Якщо коаліція говорить одним голосом, простір для тиску звужується. Тому Києву слід одразу активізувати контакти з ключовими столицями.

"Натиснути так, щоб змусити поступитися, не зможуть. Можливі невеликі зрушення, але є ознаки готовності Вашингтона до санкційних кроків. Після зустрічі будуть контакти Зеленського і європейців із Білим домом із закликом тримати жорстку лінію. Гірше, ніж зараз, не буде" , — каже спікер Андрій Бахметьєв.

Чітка публічна позиція зменшує спокусу тлумачити домовленості "по-своєму". Києву варто мати напоготові прості меседжі про "червоні лінії" і план дій на різні сценарії. Постійна координація з парламентами та урядами партнерів робить курс стійкішим. Жодних натяків на відмову від територій — це небезпечний прецедент.

Санкції проти РФ

Рішення про тиск часто залежать від щоденної політичної ситуації, але державні процеси йдуть своїм ходом. У Вашингтоні обговорюють вторинні санкції, експортні обмеження та правила для нафти й газу. Україні важливо показувати, де лишаються лазівки, і пропонувати готові варіанти нових пакетів. Аргументи мають бути прості: чіткі факти та зрозуміле юридичне обґрунтування.

"Ймовірність нових санкцій — 50 на 50: багато залежить від настрою Трампа. Водночас у його оточенні є голоси за виважену, але послідовну санкційну політику. Підтримка України зброєю триватиме" , — зазначає політолог.

Навіть часткове посилення технічних і фінансових обмежень зменшує можливості РФ і гальмує темп війни. Вторинні санкції по посередниках б’ють у найслабші місця схем. Важливо не лише ухвалити, а й реально виконувати ці рішення — без "паперових" заходів. Для цього потрібна щільна технічна робота України з партнерами.

Коли завершиться війна

Війни закінчуються там, де режим втрачає здатність або мотивацію їх продовжувати. Для Кремля критичним є страх внутрішньої дестабілізації та дефіцит ресурсів. Поки що російська система утримує контроль за рахунок репресій, грошей від нафти й зовнішніх "вікон". Тому результативність зовнішнього тиску визначатиметься здатністю "закривати" ці вікна.

"Війну зупинять внутрішні ризики для Путіна — страх втрати влади — та зовнішня ізоляція. Наразі передумов для соціального вибуху в РФ немає, військові й далі підтримують режим. Підтримка з боку Китаю, Туреччини, Еміратів і доходи від експорту дають Кремлю ресурс. Коли цей ресурс зникне, ймовірність перемир’я зросте", — каже експерт.

Стратегія проста: посилювати економічний тиск і перекривати доступ РФ до технологій. Кожне нове обмеження має зменшувати її здатність воювати в теперішньому темпі. Україні цей час потрібен, щоб посилити оборону, наростити виробництво та ППО. Для партнерів це перевірка послідовності й зрілості їхньої політики стримування.

Найімовірніший підсумок зустрічі — без прориву, зате з черговою спробою Москви нав’язати "заморозку". Реальні гарантії — це коаліція, санкції та зброя, а не красиві формули. Україні слід триматися разом із союзниками, не погоджуватися на територіальні поступки й вимагати лише перевірюваних кроків від РФ. Будь-які рішення мають підсилювати нашу безпеку завтра, а не просто знімати напругу сьогодні.

Раніше ми писали про те, чому Трамп проти присутності Зеленського на переговорах, а також про деталі плану Трампа.

Одеські