Художниця з Болградського району Йона Тукусер демонструє картини про трагедію голоду 1946–1947 років у Римі

22 листопада 2025 р. 17:52

22 листопада 2025 р. 17:52

Уродженка села Главані Болградського району Йона Тукусер представляє в Римі персональну виставку “Покаяння і надія. Свідчення Петра Геодезиста про голод”. У своїх роботах мисткиня звертається до однієї з найтрагічніших сторінок української історії — голоду 1946–1947 років, який особливо боляче вдарив по Бессарабії, її рідному краю. Полотна, створені на основі реальних спогадів очевидців, не лише передають масштаби трагедії, а й несуть символіку світла та відродження. Про відкриття виставки повідомляє Vatican News, передає Бессарабія.UA .

Виставка картин українсько-болгарської художниці Йони Тукусер експонується в церкві Святого Ігнатія Лойоли в Римі. Відкриття виставки відбулося 18 жовтня, а триватиме вона до 10 січня 2026 року.

Як пояснила художниця в інтерв’ю Vatican News, ці картини відображають голод 1946-1947 років, який охопив чимало регіонів України, а зокрема Бессарабію, де народилася авторка. Центральною особою виставки є Петро, який зображений на одній з картин.

“Я його зустріла у 2018 році, коли робила експедицію, збираючи спогади старших людей, які пережили це жахіття. На картині я його показала так, як він сидів переді мною, коли ми розмовляли. В руках він тримає замок, коли він зі мною розмовляв, то його відкривав і закривав, немовби відкривав своє серце, яке було закрите дуже довго”, — розказує художниця.

Голод 1946-1947 років був наслідком трагічного збігу природних і політичних факторів, серед яких страшна посуха, повоєнна розруха та показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи. Для реалізації цього плану колгоспам ставили нереальні плани зернозаготівель, тому колгоспи змушували людей здавати навіть той мізер, який вдалося виростити. Співробітників радянських органів безпеки, які вилучали продовольство у селян, у народі називали “яструбки”. Петро був одним із них. Він розповів Йоні, що старався попереджати людей: приходив до них ввечері і казав, що “завтра приїдемо забирати ваше зерно, ховайте, щоб не померти від голоду, аби хоч щось залишилося”.

“На одній з картин Петро зображений на своїй підводі з конем: кожного дня він ховав 30-50 померлих від голоду. В декількох селах вимерло 70% населення. Він збирав тіла померлих людей, ховав їх, а його дружина записувала імена людей. І ці списки він мені показав у 2018 році. Ці списки і його історію я передала в музей Голодомору в Києві”, — каже художниця.

Йона – таким є творчий псевдонім мисткині – народилася в селі Главані, що знаходиться в історичному регіоні Бессарабія, де її предки, прибувши з Болгарії як біженці, заснували поселення понад двісті років тому. Вона почала своє навчання в Україні в Педагогічному університеті на факультеті педагогіки та мистецтв, а пізніше закінчила художню академію у Софії, столиці Болгарії.

«Під час навчання в академії  у мене зав’язалася розмова з болгарськими студентами, які цікавилися болгарами в Україні. Ділячись історією мого народу, я згадала про Голодомор, про те, що мені розповідала бабуся, як люди помирали з голоду, як вони їли траву, собак, як були випадки канібалізму. І болгарські студенти дуже жахнулися від цієї історичної правди, а я жахнулася, що вони про це дізналися вперше. І я тоді собі сказала: “Коли я закінчу художню академію, то перше, що я зроблю, це намалюю серію історичних картин про Голодомор в Україні”, — ділиться Йона Тукусер.

З 2010 року вона пише картини про три голодомори в Україні: 1921-1923, 1932-33 та 1946-1947 років.

Повертаючись до Петра – головного персонажу своєї виставки “Покаяння і надія», – художниця розповідає, що він пережив процес усвідомлення своєї провини і наближення до віри. Наприкінці 80-х років він докладав зусиль, щоб у його селі відкрили церкву, яка була зачинена радянською владою, а також брав участь у відновленні храму та співав у церковному хорі. Петро також збирав документи і старався, щоб голод 1946-1947 років визнали геноцидом.

На виставці представлені ще кілька творів про трагічні події 1946-1947 років.

“Всі ці історії – реальні, про них мені розповідали люди, – коментує Йона. – Наприклад, історія Марії, яка кілька годин до смерті збожеволіла від голоду і почала їсти свою дитину. Це сталося в моєму селі. Кожна картина – це цитата тієї людини, яка розповідала мені цю історію. Наприклад, одна жінка розповідала, що її мама пекла шкіряне взуття, і казала: “Ми їх їли і вони хрустіли, немов чіпси”.

На жаль, картини, які зображують жахіття з минулого України, багатьом українцям нагадують події теперішнього: страждання, голод і смерті, спричинені російським повномасштабним вторгненням.

“Кілька днів тому на виставці була молода українська сім’я з Києва, – каже художниця. – Жінка, побачивши картину з взуттям, почала плакати, вона пригадала, що під час війни в Києві, коли не було світла взимку, була така ж атмосфера, як на цій картині”.

Також актуальним подіям в Україні Йона присвятила картину “Нуль”.

“На “нулі” все починається і закінчується. Там помирають наші хлопці, і там у травні загинув також брат жінки мого брата”, — ділиться художниця.

Серед картин, що зображують трагічні події минулого і сучасного, українська мисткиня помістила інсталяцію, яка символізує надію.

“Це матриця надгробних пам’ятників, які робив мій батько. А всередині – зерно, яке проросло. Це – справжній символ, відображення концепції Ісуса Христа, його воскресіння. Це зерно – символ надії і життя, яке народжується з усього, навіть з болю і страждання”, – пояснює художниця.

Виставка у Римі стала нагадуванням про важливість збереження історичної пам’яті та поширення правди про трагедії, пережиті українським народом.

Фото Vatican News та зі сторінки Йони Тукусер

Одеські