Воїн з Ізмаїльського району на псевдо «Шаман»: шлях служіння та віри в перемогу

12 січня 2026 р. 18:14

12 січня 2026 р. 18:14

Сім років служби в лавах Національної гвардії України для військовослужбовця з позивним «Шаман» стали не просто професійним вибором, а свідомим життєвим шляхом. Боєць 18 окремого батальйону НГУ, авіаційний механік екіпажу безпілотних систем, він щодня виконує завдання, від яких залежить безпека країни та життя побратимів, передає Бессарабія.UA з посиланням на військову частину 3058 НГУ.

«Шаман» родом із села Вишневе Ізмаїльського району. Ще до повномасштабного вторгнення росії він неодноразово перебував у ротаціях у Маріуполі. Після початку великої війни у 2023 році військовослужбовець брав участь у бойових діях під час контрнаступу на Запорізькому напрямку, зокрема в районі Роботиного — одному з найгарячіших відтінків фронту того періоду.

Запеклі бої не минули без наслідків: воїн зазнав контузій та осколкового поранення. День, коли над його головою розірвався снаряд, він називає другим днем народження — життю вдалося вціліти всупереч обставинам. Та фізичні поранення, зізнається боєць, не зрівняються з болем від втрати побратимів. Саме ці втрати стали найважчим випробуванням, що назавжди залишається в пам’яті кожного, хто пройшов війну.

Особливо глибокий слід залишив епізод, коли понад годину він намагався врятувати товариша з тяжким пораненням легені. Попри всі зусилля, боєць загинув. Такі моменти, за словами «Шамана», змінюють людину назавжди і чітко показують справжню ціну кожної хвилини на фронті.

Одним із найнебезпечніших і психологічно складних моментів військовослужбовець вважає захід і вихід з позицій. У цю мить вирішальним стає авторитет командира, його впевненість і холоднокровність. Саме на прикладі свого командира роти «Шаман» переконався, наскільки важливою є роль лідера, за яким особовий склад готовий іти без сумнівів.

Бойова робота вимагала від підрозділу максимальної злагодженості. Воїн переконаний: лише системність, взаємна довіра та відповідальність кожного дозволяють підрозділу діяти як єдиний механізм. Іноді бійці опинялися з ворогом на небезпечно близькій відстані — настільки, що через захоплені радіостанції чули суперечки російських військових, а подекуди змушені були використовувати ворожі бліндажі.

Свій позивний «Шаман» військовослужбовець отримав завдяки технічній кмітливості та вмінню працювати з вибуховими пристроями — навичкам, які не раз допомагали під час виконання бойових завдань. Побутові умови на фронті залишалися надзвичайно важкими: постійна волога, багнюка, холод і відсутність елементарного комфорту. Проте, як зазначає боєць, організм у таких умовах мобілізується, а адреналін не дозволяє зупинитися.

Найбільшу підтримку «Шаман» відчував завдяки рідним — у тилу на нього чекали мама та дружина. Саме думки про них допомагали витримувати напруження війни. Водночас у бою головною опорою залишалися побратими, від злагоджених дій яких часто залежало життя поранених. Своєчасно надана домедична допомога не раз ставала вирішальною.

Сьогодні військовослужбовець мріє про прості речі — тишу, родинне тепло та дитину, яка народиться і зростатиме в мирній Україні. Його історія — це узагальнений портрет українського воїна, для якого служба, відповідальність і віра в майбутнє стали невід’ємною частиною життя. Саме завдяки таким людям Україна тримає оборону й наближає перемогу.

Одеські