Покинутий екіпаж в зоні бойових дій: як моряки іноземного судна виживали під обстрілами Ізмаїла

04 лютого 2026 р. 18:44

04 лютого 2026 р. 18:44

Цивільний екіпаж вантажного судна MT Nathan протягом кількох місяців залишався заблокованим в Ізмаїлі та пережив російські бомбардування, не маючи можливості покинути корабель через суперечку між власниками. Зі своїми свідченнями поділився з виданням Guardian член екіпажу Гаурав Джоші , передає Бессарабія.UA.

На долю 15 членів екіпажу, які прибули з Індії, Єгипту та Туреччини випало складне випробовування. Вони були покинуті у зоні бойових дій, їм часто доводилося проводити безсонні ночі, слухаючи далекі звуки вибухів, спричинених російськими бомбардуваннями та українською протиповітряною обороною.

Однак у ніч на 16 липня 2025 року звуки вибухів наближалися, а полум’я дронів, що вибухали під час приземлення або потрапляння в них українських систем ППО, було видно з палуби судна, яке в попередні місяці слугувало їм і домівкою, і притулком.

“Близько 1:30 ночі я спустився вниз, щоб випити кави, і саме тоді я відчув це – ніби сильний тиск повітря”, – каже Джоші.

Російський безпілотник вибухнув дуже близько до їхнього судна.

“Спочатку я почув звуки”, – каже він, описуючи шум дрона, що наближався, схожий на дзижчання великого двигуна. А потім гучний і сильний вибух під тиском вакууму,.. і тоді я побачив світло”. Джоші каже, що удар вибуху відкинув його назад.

Коли він спробував підвестися на ноги, до нього приєдналася решта екіпажу, яка прокинулась від удару. За першим вибухом швидко послідувало кілька гучніших вибухів, тоді росіяни розпочали масовану атаку безпілотників на порт в Ізмаїлі.

На відеозаписах з палуби корабля тієї ночі, які оприлюднило видання,  видно вибухи та велике полум’я поблизу судна. На деяких відео чути звуки молитов кількома мовами, що перериваються гучними вибухами, поки екіпаж корабля готувався до кожного дрона, що детонував поруч із ними.

“Нам справді не було куди подітися,  — каже Джоші. — Вибухи відбувалися навколо нас”.

Їхній корабель — не єдине торговельне судно, яке зазнало нападу рф в Україні. В останній тиждень грудня “Еммакріс III” та “Капітан Карам”, обидва суховантажі, що перевозили пшеницю, були атаковані російськими безпілотниками в Чорному морі, коли вони наближалися до Одеси. Раніше цього місяця російський безпілотник збив турецьке судно, що перевозило соняшникову олію.

Однак, на відміну від цих кораблів, MT Nathan був покинутий у зоні бойових дій. Його продали після прибуття до України, але суперечка між новим та попереднім власниками залишила екіпаж у скрутному становищі, і жоден з них не бажав брати на себе відповідальність за них. Без дозволу порту чи імміграційних органів членам екіпажу не дозволялося залишати корабель.

Те, що мало бути короткою доставкою вантажу, перетворилося на багатомісячний кошмар, оскільки Джоші та його колеги-моряки опинилися в дипломатичному глухому куті. Їхнє становище погіршилося, коли власники судна відмовилися надавати їм будь-яку підтримку або виплачувати їм заробітну плату.

Відеодзвінки та повідомлення, записами якими поділився з Guardian Натан Сміт, профспілковий інспектор Міжнародної федерації транспортних працівників (ITF), документують умови, в яких жили члени екіпажу, і які ставали “дедалі небезпечнішими”.

Джоші каже: “Були дні, коли у нас не було палива для роботи генераторів, тому ми не могли готувати їжу та виживали, харчуючись фруктами, які давали місцеві жителі”.

Згідно з базою даних Міжнародної морської організації, минулого року було покинуто рекордні 410 суден та їхній екіпаж, оскільки власники намагалися заощадити гроші на заробітній платі та витратах, причому велика кількість із них опинилися у водах поблизу зон конфліктів або нестабільних регіонів, таких як Іран, Ізраїль, Судан, Сомалі, росія та Україна. Більшість із 6223 покинутих членів екіпажу були індійцями або філіппінцями.

Інспектори ITF кажуть, що члени екіпажів, покинуті в зонах конфліктів, швидко опиняються в ситуаціях, що загрожують життю, не маючи підтримки та безпеки. Сміт каже, що це особливо стосується “тіньових суден”, де право власності на судна неоднозначне – тактика, яку використовують країни, включаючи росію, для обходу міжнародних санкцій.

Джоші каже, що за майже 15 років досвіду роботи в торговельному флоті, плаваючи в бурхливому морі та стикаючись з піратами, ніколи не переживав нічого страшнішого за російські атаки.

“Так, ми усвідомлюємо ризики, які беремо на себе, коли влаштовуємось на роботу на кораблях, що заходять у небезпечні води, але часто існує план для зменшення ризиків. Наприклад, ми подорожуємо з озброєною охороною, коли курсуємо водами, що кишать піратами. Але тут ми почувалися справді покинутими. Ми почувалися приреченими”.

Після нападу Джоші звернувся до ITF, щоб допомогти екіпажу повернутися додому, навіть жертвуючи власною зарплатнею.

Опинившись у зоні бойових дій без підтримки та захисту, моряки були змушені переглянути свої вимоги у переговорах. Загроза життю спонукала їх погоджуватися на відтермінування заробітної плати або приймати сумнівні умови, аби вибратися з небезпечної ситуації.

Зрештою Джоші та його колеги погодилися на переведення до готелю у більш безпечному порту Одеси. Лише в листопаді весь екіпаж отримав зарплату і зміг повернутися до своїх країн.

“Навіть під час нашого перебування в місті Одеса кілька разів бомби падали дуже близько до готелю. Це диво, що ми вижили після цього випробування”, – каже Джоші.

Одеські