Шлях стоматолога з Ізмаїла, який приєднався до Державної прикордонної служби України

02 квітня 2026 р. 14:09

02 квітня 2026 р. 14:09

Костянтин Ігорьович Мєсяць працює у медичному закладі Державної прикордонної служби України на Одещині. Лейтенант медичної служби та стоматолог — приклад того, як людина, пройшовши крізь різні ролі на війні, може повернутися до своєї професії ще сильнішою та більш мотивованою. Історію військовослужбовця розповіли в Південному регіональному управлінні Держприкордонслужби України , передає Бессарабія.UA.

Після п’яти років навчання та проходження двох інтернатур Костянтин повернувся до рідного Ізмаїла. Працював у місцевій поліклініці, займався ортопедичною стоматологією, згодом поєднував роботу в кількох закладах із приватною практикою. Життя було стабільним, зрозумілим, з планами і розвитком.

Однак повномасштабна війна внесла серйозні корективи у його життя та роботу. Перші дні вторгнення Костянтин з родиною перебував вдома , коли Ізмаїльський район сколихнув ракетний удар.

«Було страшно. Діти злякалися, скло тремтіло. Спочатку допомагали, як могли: займалися волонтерством, дружина готувала для блокпостів, ми проходили базову підготовку, рили окопи… Але я продовжував працювати стоматологом. Лікував військових безкоштовно, часто – вночі», — згадує чоловік.

З часом він розумів, що цього недостатньо і що може більше зробити для своєї країни. Блекаути, обмежені можливості працювати і внутрішнє відчуття обов’язку підштовхнули до рішення стати військовим.

Восени 2024 року Костянтин подав документи до ДПСУ, але вакансій для медиків тоді не було. Натомість вакантним було місце моториста.

«Так я став мотористом малих катерів», — з усмішкою згадує він.

Базова військова підготовка, наряди, спостереження, патрулювання на суші й воді, служба на дунайських островах. Побут простий і суворий: приготування їжі на вогнищі, постійний вітер і відповідальність за кожну зміну.

Особливо запам’яталися Костянтину ті, хто завжди був поруч:

«На островах були собаки – звичайні дворняги. Вони щодня проходили з нами по шість кілометрів у нарядах. Наче теж служили разом із нами».

Був і майже символічний випадок:

«На блокпості зустрілися два стоматологи – один із Нацгвардії, інший наш. Обидва стояли на захисті країни, тимчасово забувши, що вони лікарі».

Попри те, що служба зовсім не була пов’язаною з медициною, його знання все одно ставали у пригоді – допомога побратимам, супровід хворих, підтримка в польових умовах.

Згодом Костянтин Ігорьович дізнався, що звільнилося місце стоматолога. Не вагаючись, подав свою кандидатуру.

Шлях до цього був непростим — потрібно було вирватися зі служби на співбесіду, пройти погодження. Але керівник медичного закладу сам знайшов його.

«Спочатку я працював фельдшером – не мав військової кафедри, тому не міг одразу обійняти посаду стоматолога, яка була за штатом офіцерською. Їздив на полігони, супроводжував, допомагав. Але поступово повернувся до своєї професії», — розповідає Костянтин Ігорович Мєсяць.

Сьогодні  він працює у сучасному, світлому стоматологічному кабінеті, який створювали фактично з нуля.

«Ми разом із колективом та керівництвом продумували все – від стерилізаційної до комунікацій. Зараз тут є все необхідне обладнання. Чесно кажучи, не кожен приватний кабінет має такі можливості»,  – розповідає лікар.

Для нього не існує різниці між цивільною і військовою медициною  – пацієнт завжди залишається пацієнтом. Звісно, на професійному шляху він зустрічає різних людей зі складними життєвими історіями. Так стоматолог познайомився з молодим військовослужбовцем, який провів у полоні 22 місяці:

“Було дуже багато страхів. Він боявся навіть сісти в крісло. Половини зубів не було. Але поступово вдалося знайти підхід, встановити довіру. Це особливі моменти, які залишаються з тобою”, — розповідає медик.

Історія Костянтина Мєсяця – це не лише про особистий шлях, а й про те, як змінюється військова служба, перш за все через людей, які її формують. Професійний досвід у Державній прикордонній службі України відіграє важливу роль.

«Кожен знає свої сильні сторони. І дуже часто саме спеціалістів не вистачає. Багато хто переживає, що не впорається. Але мій шлях і шлях моїх знайомих доводить: у війську потрібні всі – кожен за своїм фахом», — стверджує Костянтин Ігорьович.

Сьогодні лікаря мотивує робота, можливість допомагати людям і відчуття, що він на своєму місці. Після періоду, коли стоматології доводилося відкласти, чоловік відчував себе ніби у відпустці. А зараз навпаки — хочеться працювати без упину. Як і мільйони українців, він мріє про перемогу та про те, щоб перестали страждати діти.

Довкола все змінюється, але людина вміє витримати, адаптуватися і повернутися до того, що вміє робити найкраще, попри все.

Одеські