Майстриня Анна Константинова з Болградського району відтворює національну культуру рідного краю

04 квітня 2026 р. 18:24

04 квітня 2026 р. 18:24

Про таких людей, як Анна Михайлівна Константинова з села Городнє, говорять: “талановита людина у всьому”. В її руках оживає глина та народжуються витончені вироби декоративно-ужиткового мистецтва. Вона досліджує історію рідного краю, відтворює традиції, обряди, пісні та танці, зберігаючи культурну спадщину. Це жінка, яка вміє творити красу у різних її проявах. Своєю творчістю та захопленнями культурна діячка поділилася з Бессарабія.UA.

Декоративне-ужиткове мистецтво

Сьогодні Анна Михайлівна — відома майстриня декоративно-прикладного мистецтва півдня Одещини, авторка болгарської народної глиняної іграшки, у якій відображає життя та національну культуру свого народу. Вона також створює багато інших унікальних робіт і є носієм нематеріальної культурної спадщини Одещини.

Фах художника-оформлювача талановита жінка здобула в Одеському культурно-просвітницькому училищі.

Свій шлях у декоративно-ужитковому мистецтві Анна Константинова розпочала з вишкрябування фігурок на обпаленому камені. Цей напрям нагадує гліптику.

“У 1989 році я проживала у Молдові, де влаштувалася до Будинку дитячої творчості. Щоб вести гурток, потрібно було володіти певним напрямком мистецтва, тож я ділилася тим, що вмію. Це зацікавило керівництво. Вже в перший рік я взяла участь у престижному конкурсі Радянського Союзу та здобула першу перемогу. Мої роботи зазвичай називали керамікою, хоча на той час я ще не мала спеціальної освіти в цьому напрямку. Саме тому вирішила глибше вивчити цю справу — опанувала обробку глини: шліфування, випал і нанесення глазурі. Згодом пройшла спеціальний курс при педагогічному університеті, щоб вдосконалити свої знання та навички у кераміці”, — згадує майстриня.

Нині Анна Михайлівна є учасницею численних виставок і фестивалів як в Україні, так і за її межами — у Молдові, Польщі, Туреччині та Болгарії. Її роботи неодноразово отримували високу оцінку фахівців і поціновувачів народного мистецтва, а сама мисткиня ставала лауреаткою обласної Премії імені Ростислава Палецького.

Нещодавно її роботи представили в Ізмаїльській картинній галереї, де відвідувачі мали змогу побачити унікальні вироби з глини та декоративних гарбузів. Кожен із них несе глибокий зміст і відображає культурну спадщину регіону.

“У моїх роботах відображаються побут, традиції та костюми Бессарабії. Через образи я намагаюся передати характер людей, їхній настрій і навіть історії з повсякденного життя”, — ділиться Анна Михайлівна.

Окрім кераміки, майстриня створює розписані декоративні гарбузи. Перша така робота з’явилася на початку 2000-х років — це було брязкальце для онука. Маленьку гарбузку вона очистила, наповнила кукурудзою, щоб вона дзвеніла, а потім розписала яскравими фарбами. Згодом інтерес до цього напрямку лише зростав, нове натхнення вона отримала після відвідин Міжнародного фестивалю культури та мистецтв у “Бююкчекмедже” у Стамбулі.

“Коли стався перший блекаут, працювати з керамікою стало складніше, адже це тривалий процес, який потребує електроенергії. Тому почала більше уваги приділяти роботам із гарбузів. Якщо з глини я можу створити будь-яку форму, то тут її створює сама природа, а я лише додаю емоції та деталі — сцени з життя з декількох гарбузів, костюми, образи, характери”, — розповідає майстриня.

Процес створення виробу починається з вирощування гарбуза. Перші насіння Анна Михайлівна отримала з Туреччини. Ця рослина потребує особливих умов — тепла, вологи та ретельного догляду. Після очищення поверхні гарбуза майстриня готує її до розпису акриловими фарбами, а після висихання покриває роботу лаком.

Зазвичай роботи майстрині символізують культурну спадщину краю. У них оживають традиційні свята — такі як Тріфон Зарізан, Лазоревден, Баба Марта, а також постають образи представників різних народів Бессарабії. Через ці сюжети художниця передає багатонаціональний колорит регіону, його звичаї, вірування та повсякденне життя.

Етнографія та музейна справа

Шлях у збереженні історії рідного краю для нашої героїні розпочався з музейної справи. Городненський історико-краєзнавчий музей був заснований ще в 1962 році, проте за роки створення зазнав чимало змін.

Анна Михайлівна активно долучилася до його відновлення у 2000-х роках: створила авторську етнографічну кімнату ХІХ століття з місцевими автентичними костюмами та прикрасами, а згодом було облаштовано кімнату ХХ століття. За рекомендаціями етнографів та істориків саме вона очолила музей і багато років присвятила роботі в ньому.

“Сама робота з історичними артефактами, дослідження традицій та глибокого занурення в культуру рідного краю стали для мене джерелом натхнення”, — каже Анна Константинова.

У музеї збереглися церковні та господарські книги, датовані ще 1820 роком. Саме вони допомогли встановити перших переселенців Городнєго і відтворити родоводи місцевих жителів. Завдяки цій роботі Анна Михайлівна дослідила й власне родинне коріння за материнською лінією.

Завдяки її старанням музей став справжнім осередком культурного розвитку громади, де минуле оживає у формі експонатів, виставок і тематичних заходів.

Відтворення традицій та обрядів

Окрім декоративно-прикладного мистецтва, етнографії Анна Михайлівна активно займається відтворенням і популяризацією народних традицій та обрядів. Вона є ініціаторкою створення етнографічної групи “Седеф”, до складу якої входять мешканки села Городнє.

“Почалося все із зустрічей, які ми організовували, щоб відтворити давній обряд “На прът”, аналогів якого сьогодні немає навіть у Болгарії. Спільна робота над його вивченням, пошуком пісень і спогадів об’єднала нас”, — розповідає Анна Константинова.

У колективі переважно жінки поважного віку, найстаршій учасниці 82 роки. Усі вони — талановиті місцеві майстрині, які добре знають і бережуть народні пісні, танці та родинні історії. Саме завдяки цьому учасниці гурту мають змогу відтворювати давні місцеві обряди та традиції. Часто вони збираються у музеї, де проводять тематичні заходи й працюють над реконструкцією обрядових дійств.

Колектив “Седеф” неодноразово гідно представляв Городненську громаду на фестивалях національних традицій в Одеській області, Одесі та за кордоном, зокрема є постійним гостем у Молдові.

Творчість у кожній деталі: проза, колекції, природа

Ще одним важливим напрямком діяльності Анни Михайлівни є літературна творчість. Вона пише вірші та прозу, багато з яких базуються на її дослідженнях історії та традицій рідного села. Завдяки цій роботі висвітлює історії переселення бессарабських болгар і розповіді старожилів. Її матеріали публікуються у різних виданнях, дозволяючи широкому колу читачів дізнатися про минуле регіону та цінності його мешканців.

Один із віршів-молитов Анни Константинової, написаний болгарською мовою, сьогодні особливо відгукується у серці, передаючи внутрішній стан тривоги, надії та віри:

Хората мирно да живеят, спокойно,

За радост навеки да бъдат достойни.

Нека пшеница едрее в полята,

В къщите празни да се върнат децата.

Анна Константинова також захоплюється колекціонуванням старовинних рушників ручної роботи, традиційного одягу та прикрас. У власному будинку вона створила своєрідний домашній музей, де зберігає унікальні зразки матеріальної та духовної культури рідного краю.

Також жінка збирає та сушить лікарські трави, виготовляє чаї та натуральні бальзами для здоров’я, вирощує рослини власноруч. Для неї це не лише заняття, а й спосіб підтримувати зв’язок з природою, поєднуючи мистецтво, традиції і турботу про здоров’я у єдине ціле.

У різних напрямах діяльності нашої героїні Анну Михайлівну надихають єдині, рідні мотиви. Її творчість виходить за межі звичного: як художниця, поетеса й культурна діячка, вона перетворює повсякденні моменти на джерело натхнення та відображає у слові, фарбах і формах традиційні мотиви.

Саме завдяки таким талановитим людям, як вона, про Городнє знають як про населений пункт, який зберігає та популяризує культурну спадщину свого краю, традиції предків і багатонаціональну історію.

Фото Олександра Барона, Майї Константинової та з архіву Анни Константинової

Одеські