28 реанімацій, втрата зору і життя у візку: історія Дмитра з Біляївки та його мами, яка не здалася

02 травня 2026 р. 19:27

02 травня 2026 р. 19:27

Дмитро Шибко з Біляївки з дитинства живе з тяжкою формою цукрового діабету. На тлі складного перебігу хвороби у нього розвинувся синдром «скляних кісток». Останні роки хлопець пересувається на інвалідному візку. Чотири роки тому він повністю втратив зір. За свої 26 років Дмитро пережив 28 реанімацій, численні операції, тривалі курси лікування.

Ми поговорили з його мамою Інною Шибко про те, як хвороба змінила їхнє життя і що допомагає знаходити сили і продовжувати боротьбу.

Випадок, який змінив життя

Інна розповідає, що Дмитро народився здоровою дитиною. Переломним став випадок, який стався, коли йому було 3 роки і 7 місяців.

— Вони йшли з бабусею з дитячого садка, і дорогою додому на них напав ротвейлер, якого господарі випускали на самовигул. Діма дуже сильно злякався.

Після цього, пригадує Інна, протягом тижня стан сина різко змінився. Він почав багато пити, часто ходити до туалету, став кволим.

— Ми викликали швидку, виявилося, що рівень цукру в його крові 24. Так ми вперше потрапили до реанімації.

Відтоді Дмитро живе з діагнозом цукровий діабет, який протікає у важкій формі. До дитячого садка він більше не повернувся, адже потрібно було постійного контролювати рівень цукру.

У перший клас хлопець пішов, але Інна завжди була поруч. Приводила його до школи, чекала в коридорі, забирала. Коли Дмитро навчався у другому класі, стався ще один травматичний випадок.

— Знаєте, діти бувають жорстокі… Його побили старші діти, — розповідає Інна. — Він отримав серйозну травму очей, стався крововилив. Знову реанімація, а потім лікування в інституті Філатова.

Мрії, які обірвала хвороба

Після цього родина вирішила перевести Дмитра на домашню форму навчання, адже будь-яке погіршення стану могло потребувати госпіталізації.

Попри все, каже Інна, Дмитро закінчив 11 класів з гарним оцінками. Особливо добре у нього виходило з математикою. У хлопця чудова пам’ять, він легко запам’ятовує цифри. За словами мами, він знає напам’ять понад 150 номерів телефонів, усі паспортні дані, коди.

— Коли Діма закінчував школу, зір ще був. І ми так планували собі, що він продовжить навчання в ІТ-сфері, буде працювати з комп’ютерними програмами. Ми купили йому ноутбук, щоб він міг розвиватися в цьому напрямку.

Втім, з часом проблеми із зором почали прогресувати, розвинулася глаукома. Зрештою Дмитро повністю втратив зір. І плани на навчання так і не здійснилися.

Дмитро по життю оптиміст і боєць

Інна говорить, що втрату зору Дмитро пережив досить мужньо.

— Коли почалося погіршення, було дуже тяжко. Але Діма в нас оптиміст, навіть у поганому шукає щось добре. Каже, значить, так має бути. У будь-якій ситуації — жартує, у нього чудове почуття гумору. Він не впадає в апатію, не сприймає це так, ніби життя закінчилося. Ні, він у нас боєць по життю.

За її словами, навіть у лікарні дивувалися його силі духу. Минулого року, коли він проходив лікування, поруч лежали військові. Дмитру робили процедури без загального наркозу, під місцевим знеболенням. Так от його витримку ставили у приклад.

Захисники, дізнавшись про історію Дмитра, подарували йому цуценя німецької вівчарки. Тепер у хлопця є вірний товариш і помічник

Як родина тримається всі ці роки

Усі роки лікування та підтримки здоров’я Дмитра лягли на плечі Інни. У 2011 році вона поховала чоловіка, і з того часу виховує сина сама.

Декілька років тому Дмитру оформили інвалідність І-ої групи по зору. Його пенсія — 5200 гривень. Інна також оформила допомогу по догляду за сином та отримує 520 гривень на місяць . Ці виплати, зізнається жінка, мізерні і не покривають навіть базових потреб.

Тож, аби заробити на життя, Інна береться за будь-яку роботу. Переважно займається ремонтами, також допомагає людям по господарству, тобто шукає будь-яку можливість підзаробити.

Через хворобу довелося змінити житло

З часом стан Дмитра поступово погіршувався. На тлі тяжкого перебігу діабету у нього розвинулася крихкість кісток — захворювання, яке робить їх пористими та схильними до частих переломів навіть при незначних навантаженнях або падіннях. Через це Дмитро почав пересуватися на інвалідному візку.

На той час родина жила у квартирі на п’ятому поверсі в мікрорайоні станції «Дністер». Ліфта в будинку немає, і Інні доводилося його самотужки спускати та піднімати. Зрештою вони були змушені продати квартиру та купити будинок.

— Це, по суті, були лише стіни з косметичним ремонтом, без нормальних умов. Ми поступово почали облаштовувати будинок. Замінили вікна, провели воду, зараз потроху робимо опалення. — розповідає Інна.

Як громада дізналася про «скляного хлопця»

Нещодавно Дмитра спіткало ще одне випробування. Намагаючись піднятися з ліжка, він отримав складний перелом стегна. Йому була необхідна операція зі встановленням імпланта.

На той момент фінансові можливості родини були вичерпані, тому вони звернулися по допомогу до громади.

Загалом, за словами Інни, вдалося зібрати 35 тисяч 685 гривень. Із них 21 тисяча 200 гривень пішли на придбання імпланта. Решту коштів витратили на препарати для відновлення кісток, адже у Дмитра критично низькі показники вітамінів С і D.

Оперували хлопця у Біляївській міській лікарні — травматолог Володимир Щєтков. За словами Інни, він не перший рік спостерігає Дмитра і добре знає його ситуацію.

— Я настільки була впевнена, що якщо Володимир Сергійович буде оперувати, то все буде добре. Він не просто професіонал, він людина з великим серцем.

Інна дякує усім лікарям, які були поруч із Дмитром під час лікування: анестезіологу Карині Русланівні Кені , реаніматологу Володимиру Іллічу Журавлю та хірургу Олександру Андрійовичу Гончаренку.

— Велика подяка всім небайдужим людям, які відгукнулися і молилися за нас. А також усім медичним працівникам реанімаційного та хірургічного відділень за турботу і чуйне ставлення. Дай Боже всім миру і добра. Дякуємо від усього серця, — додає Інна.

Фото: Facebook-сторінка Оксани Петченко

Підтримують Дмитра у цей непростий період і волонтери та благодійні організації. Вони допомагають із медикаментами, передали тонометр, спеціальний глюкометр для людей із порушенням зору, електричний візок. Серед них — Оксана Петченко , громадська організація «Інклюмейд» та її директорка Ілона Воліна, благодійний фонд Маковецького.

Родина також отримувала матеріальну допомогу від Біляївської міської ради, а від соціального центру «Родинне коло» — візок та продуктові набори.

Є люди, яким важче

Попри всі труднощі, які довелося пройти родині, Інна говорить, що у неї навіть не виникало думок здаватися.

Жінка пригадує випадок, який змінив її погляд на власні труднощі. Коли Дмитро перебував в одній із лікарень в Одесі, йому не підходили антибіотики. Потрібні препарати знайшлися у дитячому відділенні онкологічної лікарні.

— Коли я побачила тих дітей… Ви знаєте, я тоді подякувала Богу за те, що маю. Бо там по-справжньому страшно.

Окрім Дмитра, у Інни є старша донька, її опора і підтримка, та маленька онучка, про яку вона говорить із особливою ніжністю.

— Це бабусина бубочка, моє сонечко, мій сенс…

Інна каже, що поруч із випробуваннями у їхньому житті завжди є люди, які підтримують і не дають залишитися сам на сам із бідою. Саме завдяки цій небайдужості, каже вона, з’являється віра, що попереду не лише випробування, а й світло.

— Нічого, прорвемося!

Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook , Instagram , Viber та Youtube , про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.

Одеські