Історія ветерана з Градениць Олександра Охмуша: поранення, реабілітація та життя після війни

28 травня 2026 р. 13:15

28 травня 2026 р. 13:15

"Там людина за один день може втратити все", — говорить про війну ветеран із Градениць Олександр Охмуш, який після важкого поранення поступово повертається до цивільного життя. До повномасштабної війни він разом із родиною вирощував черешневий сад у рідному селі. З початком великої війни залишив усе та став на захист країни.

Олександр пройшов важкі бої на Херсонщині, пережив тяжке поранення та тривалу реабілітацію. Сьогодні ветеран вчиться жити у нових реаліях, адаптується після ампутації та крок за кроком будує життя заново.

Олександру Охмушу 38 років. Він народився та виріс у селі Градениці Біляївської громади. До повномасштабної війни жив звичайним мирним життям, займався садівництвом — разом із дружиною вирощували черешню на батьківській ділянці.

— Це була ділянка під забудову, але ми вирішили засадити її черешнею. Цим і займалися з дружиною, — говорить ветеран.

До війни Олександр доглядав черешневий сад у Граденицях

Свого часу Олександр проходив строкову службу в морській охороні. Тож, після початку повномасштабного вторгнення, як резервіст, отримав повістку.

— Я поїхав до військкомату, там мені сказали почекати деякий час. Потім прийшла друга повістка, і я пішов воювати, — розповідає він.

Бої на Херсонщині та поранення, яке змінило життя

У травні 2023 року Олександр мобілізувався. Служив у складі 38-ї окремої бригади морської піхоти у десантно-штурмовому підрозділі, був помічником гранатометника. Спочатку пройшов підготовку в навчальних центрах, а згодом його направили на Донеччину.

Пізніше підрозділ перекинули на Херсонський напрямок, у район Кринок, де тривали надзвичайно важкі бої на лівому березі Дніпра. Олександр згадує, що це були одні з найважчих боїв за весь час служби.

Ветеран служив у 38-ій окремій бригаді морської піхоти Фото: ілюстративне

У листопаді під час одного з бойових виходів ветеран отримав важке поранення. Згадувати у деталях ті події Олександр не хоче. Говорить, навіть через час це залишається надто травматичним досвідом.

— Був бій, вступили в контакт з ворогом. Багато моїх побратимів загинули, а я отримав поранення, внаслідок якого втратив нижню кінцівку.

На евакуацію Олександр чекав майже 12 годин. Лише вночі його вдалося вивезти із позиції. Першу допомогу надали на Херсонщині, а основне лікування та реабілітацію він проходив уже в Одесі. Період відновлення після поранення він називає складним.

— У мене дуже висока ампутація. Протезування зробили, але без палиць поки пересуватися не можу. Якби ампутація була нижчою, думаю, вже ходив би самостійно.

Наразі Олександр планує повторне протезування, щоб отримати більш зручний і функціональний протез.

Підтримка близьких і бюрократія: дві сторони повернення до цивільного життя

Найбільшою підтримкою у цей непростий період для чоловіка стала родина. Разом із дружиною вони виховують двох дітей, і зараз, говорить він, значна частина щоденних сімейних турбот лягла на плечі дружини.

— Дружина в усьому мене підтримує та допомагає. Велику мотивацію дають і діти, саме вони допомагають відволікатися від спогадів та знаходити сенс рухатися далі. Рідні є моєю головною опорою.

Ветеран війни Олександр Охмуш

Повернення до цивільного життя, зізнається Олександр, виявилося непростим не лише фізично. Особливо виснажують бюрократичні моменти, пов'язані з демобілізацією.

— Коли ти воюєш, до тебе одне ставлення, а коли приходить справа оформлювати пенсію, інвалідність — зовсім інше. Щоб добитися того, що належить ветеранам, треба зібрати купу документів та обійти не один кабінет. І це дуже виснажує.

Водночас Олександр відзначає підтримку фахівців, які працюють із ветеранами у Біляївській громаді. За його словами, вони допомагали у вирішенні різних питань — від оформлення пільг до отримання житла. Нещодавно чоловік скористався державною програмою підтримки ветеранів та придбав квартиру в Одесі.

— І з житлом, і з пільгами вони допомагали: збирати документи, консультували та супроводжували на різних етапах. У цьому сенсі все добре.

Війна поруч, навіть коли навколо відносно тихо

Наразі чоловік поступово адаптується до цивільного життя. Через стан здоров’я повноцінно працювати поки не може, адже довго перебувати на протезі фізично важко. Та попри це, намагається допомагати родині та разом з дружиною продовжують доглядати сад.

— Звичайно, вже не в тих масштабах, як раніше, але стараємося підтримувати його потихеньку.

Як і багато ветеранів, після повернення з фронту Олександр відчував, як по-різному сприймається війна тими, хто бачив її на власні очі, і тими, для кого навіть сьогодні вона залишається далеко.

— Деякі люди звикли до того, що тут відносно тихо, і не задумуються, якою ціною це дається. Поки військові тримають фронт, ми можемо жити своїм життям, майже не відчуваючи війни. Але для них один день може коштувати всього.

Саме тому досвід війни неможливо пояснити до кінця, його можна лише прожити, говорить він. Для тих, хто повернувся з фронту, найскладніше не лише навчитися жити з важкими спогадами, пораненням, а й знову знайти своє місце у цивільному житті. І про це важливо пам’ятати нам усім, бо за кожною такою історією стоїть чиясь доля, яку війна змінила назавжди.

Раніше Біляївка.City розповідали про те, чому ветерани, які повертаються до цивільного життя, нерідко стикаються з відчуттям байдужості з боку суспільства.

Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook , Instagram , Viber та Youtube , про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.

Одеські